Аджигольський маяк

Аджигольський маяк
Сучасний вигляд
46°29′32.4″ пн. ш. 32°13′57.4″ сх. д. / 46.492333° пн. ш. 32.232611° сх. д. / 46.492333; 32.232611
Країна	Україна
Розташування	Херсонська область Голопристанський район поблизу села Рибальче
Архітектор	Шухов Володимир Григорович
Інженер	контора інженера Барі
Дата початку спорудження	1908
Дата закінчення спорудження	1911
Відкриття	1911
Будівнича система	гіперболоїдний
Стиль	хай-тек
Висота	64 м
Призначення	маяк
Аджигольський маяк Аджигольський маяк (Україна)
Аджигольський маяк у Вікісховищі

Аджиго́льський мая́к, або Станісла́в-Аджиго́льський задній мая́к — найвищий маяк України, висотою у 76 метрів.^[1] Знаходиться поблизу села Рибальче Голопристанського району Херсонської області у південно-східній частині Дніпровського лиману. Побудований в 1911 році за проєктом інженера і вченого Володимира Григоровича Шухова.

Назва маяка походить від мисів Станіслав та Аджиголь, що знаходяться на іншому березі лиману. Створи маяків направлені як раз в бік мису Аджиголь.

Гирло Дніпра вважається складним місцем для навігації. При впадінні в лиман річка перетворюється на хитросплетіння численних рукавів, островів-плавнів і вузьких проток між ними (єриків)^[2].

У Дніпровсько-Бузькому лимані канал прокладено ламаною лінією — «колінами». Прохід через фарватер кожного коліна забезпечують два або три маяки (ідентичні по структурі та різні за висотою): Станіслав-Аджигольський передній та Станіслав-Аджигольський задній.

На початку 1908 року, морське міністерство уклало з будівельною конторою інженера О. В. Барі контракт на будівництво двох гіперболоїдних маякових веж на штучних бутових островах: однієї-30-метрової, в трьох кабельтових від північного краю острова Якушев, а іншої — 70 метрової, на відстані 3,6 милі від першої, на північ від селища Рибальче^[3].

Будівництво обох маяків завершили у 1911 році, але запрацювали вони лише через чотири роки — після закінчення будівництва виявилося, що одну з веж треба пересунути на вісім метрів^[4].

Маяки були спроєктовані інженером Володимиром Шуховим. Він відпрацював промислову технологію виготовлення всіх деталей, створив детальний каталог типових конструкцій, випустив документацію з докладним описом способів монтажу елементів безпосередньо на будівельному майданчику.

Станіслав-Аджигольський задній маяк на момент споруди був первістком висотних гіперболоїдів. На ньому відпрацьовувались нові елементи збірки, використані потім при зведенні Шуховської радіощогли висотою 148 м у Москві.

Поки бетонували штучний острів площею близько 400 м², складні металеві конструкції підвозили на звичайних човнах з прибережних сіл (Рибальче). Остов збирали по секціях на заклепках. Замість будівельних лісів, в місцях перетину стійок укладали дерев'яний настил, на якому за допомогою ручної лебідки вели збірку чергової секції на кожному ярусі. Таким чином, вежа, подібно складаної підзорної труби, мов би висувалася вгору. В центрі 20-метрового кола, зводили порожнисту 59-метрову опорну металеву колону (труба) діаметром 2 м з гвинтоподібними сходами всередині (для персоналу та відвідувачів) і підіймальними пристосуваннями для доставки на оглядові майданчики (які мають назви верхній та нижній) вантажі^[5]. На цих майданчиках розміщені прожекторні відділення з двома прожекторами, які подають вогонь білого кольору, коли заходить сонце, і горять до світанку. На майданчику останнього ярусу поставили 4 метровий металевий восьмигранник, а на його даху звели шестигранний ліхтарний модуль висотою 6,2 метра з потужним маяковим прожектором з дальністю видимості вогню 19 миль.

Попри важкі умови будівництва, Станіславо-Аджигольський маяк було збудовано в 1911 році^[6]. Точність монтажу і міцність 76-метрової споруди дивовижна: відхилення від проєкту вершини вежі не перевищувала двох десяткових часток загальної висоти при коефіцієнті запасу міцності 2,5, що гарантує стійкість конструкції маяка при впливі штормів будь-якої сили.

З його вершини відкриваються чарівні краєвиди на стрічку Кінбурнської коси, на різнокольорові плями сотень островів гирла Дніпра, та широкі простори Дніпровського лиману^[7].

Маяк являє собою вертикальну ґратчасту гіперболоїдну конструкцію зі сталевих стрижнів. Нижній діаметр — 16 метрів, верхній діаметр (де знаходиться оглядовий майданчик) — 6 метрів, який стоїть на штучному кам'яному виступі, площа котрого 400 квадратних метрів, в декількох кілометрах від берега^[8].

Сітчастий геперболоїд при уявній складності переплетінь металевих смуг і горизонтальних кілець, надзвичайно простий (гіперболічну поверхню утворюють прямі лінії). Гіперболоїдна технологія використання в конструкції маяка дозволила надати споруді міцність і при тому витратити відносно небагато будматеріалу тим самим знизити його загальну масу. Аджигольський маяк став найвищою односекційною конструкцією, спроєктованої В.Шуховим^[9].

Вертикальна ажурно-металева конструкція маяка зі сталевих стрижнів, має висоту — 76 метрів, що робить його найвищим маяком в Україні, та найвищим у світі маяком традиційної конструкції^[10]. У списку найвищих маяків світу опублікованого на сайті Університету Північної Кароліни (США) він входить в двадцятку.

Всередині прозорої ажурно-металевої конструкції вежі зведена невелика будівля, в якій є все для безперебійного функціонування маякового вогню: камбуз, машине відділення, цистерни з водою та паливно-мастильними матеріалами, кімната для вахтових працівників та радіовузол. Потужний приймач забезпечує надійний зв'язок із керівниками Чорноморсько- Азовського пароплавства. Центр його в Одесі, а відділ, який контролює діяльність маяка, — у Херсоні^[11].

У 1956 році Комісія фахівців визнала, що вежа повністю відповідає нормам міцності. У 70-х роках минулого століття на маяку встановили дизель-електрогенератори, а пізніше сонячні панельні батареї, забезпечивши його електроенергією. Обслуговування маяка ведеться бригадою з п'яти чоловік вахтовим методом. Разом зі Станіслав-Аджигольським переднім маяком, розташованим за 6,49 км (4,03 милі) від нього, служить засобом навігації для суден, що заходять у гирло Дніпра.

Маяк входив до числа стратегічних об’єктів, доступ на який цивільним було заборонено. Втім, у 2020 році сюди дозволили пускати туристів. Як писав мандрівник і фотограф Олександр Мальон: маяк має все необхідне для того, щоб зустрічати людей: електрику, санвузли, запаси води та радіозв’язок^[12].

У липні 2022-го повідомлялося, що російські війська вразили трьома ракетами в Аджигольський маяк, який був архітектурною і туристичною пам’яткою. Два попадання в основу, одне — в конструкцію.^[13]

• Peter Gössel, Gabriele Leuthäuser, Eva Schickler: «Architecture in the 20th century» [Архівовано 10 квітня 2020 у Wayback Machine.], Taschen Verlag; 1990, ISBN 3-8228-1162-9 and ISBN 3-8228-0550-5
• Rainer Graefe [Архівовано 22 листопада 2007 у Wayback Machine.]: «Vladimir G. Šuchov 1853—1939 — Die Kunst der sparsamen Konstruktion.» [Архівовано 14 лютого 2020 у Wayback Machine.], Stuttgart, DVA, 1990, ISBN 3-421-02984-9. [1]
• Kevin Matthews, «The Great Buildings Collection» [Архівовано 12 грудня 2007 у Wayback Machine.], CD-ROM, Artifice, 2001, ISBN 0-9667098-4-5.
• Грефе Р. и др., «В. Г. Шухов (1853—1939). Искусство конструкции.», «Мир», Москва, 1994, ISBN 5-03-002917-6.
• «В. Г. Шухов — выдающийся инженер и ученый», Труды Объединенной научной сессии Академии наук СССР, посвященной научному и инженерному творчеству почетного академика В. Г. Шухова. М.: Наука, 1984.

• Станіславський маяк
• Перелік гіперболоїдних конструкцій

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аджигольський маяк

• Аджигольський маяк [Архівовано 30 вересня 2013 у Wayback Machine.] — відео, 2010
• Аджигольський маяк
• Аджигольський маяк — 2009 [Архівовано 31 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Adziogol Lighthouse
• Аджигольський маяк — унікальне чудо півдня України^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Володимир Григорович Шухов [Архівовано 20 вересня 2006 у Wayback Machine.]
• Шуховські Аджигольські маяки біля Херсона [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• Аджигольський маяк — 2014