Апокопа

Апо́копа (грец. ἀποκοπή — «відсікання») — явище відпадання одного або кількох звуків у кінці слова, наприклад «мо» замість «може». Також утворення нових слів шляхом скорочення.

Внаслідок апокопи в українській мові виникли форми дієслова теперішнього часу, наприклад є < єсть, 2-ї особи однини (ходиш < ходиши), 3-ї особи однини пише < пишєть; минулий час однини чоловічого роду ніс < неслъ, 2-ї особи однини і множини наказового способу сядь < сѧди, несіть < несѣте; прислівники так < тако, вищий ступінь , гірш < горьше; іменники четвер < четвергъ, Костя < Костянтин тощо. Те ж саме можна сказати про ненаголошені форманти -ть < -ти (ходить < ходити), -м < -мо (ходим < ходимо), частки сь < ся, б < би, ж < же.

Широко виявляється апокопа і в говорах: мо(може), гуцульське: Бра Ива, хо! (Брате Иване, ходи).

• Елізія
• Синкопа (мовознавство)
• Епентеза
• Побіжна вимова

• Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 56-57.
• Апокопа // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 44. — ISBN 978-966-439-921-7.
• Енциклопедія «Українська мова» [Архівовано 8 січня 2009 у Wayback Machine.]
• Усічення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 516.

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.