Барсегян Олександр Сергійович
| Барсегян Олександр Сергійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 10 січня 1929  Батумі, Грузинська РСР, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР |
| Помер | 7 вересня 2011 (82 роки) Харків, Україна |
| Країна |  СРСР Україна |
| Діяльність | драматург, режисер, театральний режисер, театральний педагог |
| Відомий завдяки | головний режисер Харківського академічного російського драматичного театру ім. Пушкіна |
| Alma mater | Харківський державний театральний інститут |
| Роки активності | 1953 — 2011 |
| Нагороди |            |
Олександр Сергійович Барсегян (10 січня 1929, м. Батумі — 7 вересня 2011, м. Харків) — український театральний діяч, режисер, педагог. Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2009), професор, Заслужений діяч мистецтв України, Народний артист України (1978).
Життєпис
Народився 10 січня 1928 року у м. Батумі Аджарської АРСР. 1953 р. закінчив режисерський факультет Харківського державного театрального інституту. Учень Леся Дубовика. Після закінчення працював режисером Дніпродзержинського українського музично-драматичного театру (1953 — 1955). 1956—1972 головний режисер Львівського ТЮГу та Київського ТЮГу. 1973—1974 головний режисер Київського державного театру оперети.
З 1975 і до самої смерті — головний режисер Харківського академічного російського драматичного театру ім. Пушкіна. З 1976 художній керівник акторсько-режисерського курсу, професор, завідувач кафедри Харківського державного театрального інституту. Почесний громадянин Харкова (2006).
Понад 30 років керував кафедрою, згуртувавши навколо себе хоч не велику, але насправді професійну плеяду викладачів; підтримував сприятливі умови для їх роботи, зокрема, завжди дбав про якість навч. аудиторій, де виховувались студенти кафедри – майбутнє укр. режисури. Серед його вихованців – талановиті і успішні режисери С. Аксьонов, В. Гуйвін, С. Кузик, І. Ладенко, С. Пасічник, Л. Садовський, О. Серьогін, Ю. Тараненко, О. Шмаль, І. Шнейдерман, та ін. У своїх учнях О. Барсегян шукав індивідуальність, підтримував і виховував її, розвиваючи в них цілеспрямованість, стійкість, орг. здібності. Завжди допомагав порадою або просто добрим словом, проте, дисципліна завжди була на першому місці. Як діючий режисер, вміло підкріплював теорію практикою, вчасно дозволяючи студентам здійснювати самостійні постановки; ніколи не обмежував учнів ані у виборі матеріалу, ані у використанні засобів виразності. Глибокий інтерпретатор шедеврів театральної драматургії, майстер створення цілісного яскравого образу вистави, О. Барсегян підіймав у своїй творчості вічні теми, органічно поєднуючи високий громадський і трагедійний пафос із проникливим ліризмом та щирою посмішкою.[1]
35 років очолював Харківський державний академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна. Тут він поставив понад 80 вистав, більшість з яких увійшла до скарбниці сучасного театрального мистецтва в Україні.
Вистави
- «У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською (1954)
- «Молода гвардія» за О. Фадєєвим (1964)
- «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра (1965)
- «Відкриття» Ю. Щербака (1975)
- «Темп» М. Погодіна (1976)
- «Вишневий сад» А. Чехова (1979)
- «Зоря і смерть Пабло Неруди» І. Драча (1986)
- «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим (1988)
- «Поминальна молитва» Г. Горіна (1990)
- «Остання жертва» О. Островського (1995)
- «Леді Макбет Мценського повіту» за М. Лєсковим (2000)
- «Віндзорські витівниці» В. Шекспіра (2000)
- «Трактирниця» К. Ґольдоні (2001)
Основні праці
- Кафедра режисури драматичного театру // Pro Domo Mea : нариси / Харків. держ. ун‑т мистецтв ім. І. П. Котляревського. Харків, 2007. С. 273–276. Літ.: «Барс» из рода Мельпомены: Книга воспоминаний. Харьков : Майдан, 2014. 252 с.;
- Ботунова Г. Я. Барсегян Олександр Сергійович / Г. Я. Ботунова // Енциклопедія сучасної України / Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України / Нац. акад. наук. України. Київ, 2003. Т. 2. С. 278
Педагогічна діяльність
Барсегян понад 30 років завідував кафедрою режисури у Харківському державному театральному інституті. Випускники його акторської і режисерської майстерні працюють нині у багатьох театрах України і Росії.
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора (1986), орден «За заслуги» (2004), Почесна Грамота Кабінету Міністрів України (2005), орден «Достоинство» (Росія, 2006).
Джерела
- Національна академія мистецтв України [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт Харківської міської ради, міського голови, виконавчого комітету [Архівовано 18 серпня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки
- ↑ ред.-упоряд. Л. В. Русакова. (2017). ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ імені І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО 1917-2017 Мала енциклопедія у двох томах. 2 том. Театральне мистецтво. Загальноуніверситетські кафедри і підрозділи. До 100-річчя від дня заснування : мала енциклопедія. Харків : «Водний спектр Джі-Ем-Пі», 2017. ISBN 978-617-7445-39-4.