Битва на Німані
Битва на Німані | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | |||||||
|
Битва на Німані — остання велика битва радянсько-польської війни 1919—1921, відбулась протягом 20—26 вересня 1920 року. В ході бою польські війська остаточно довершили розгром Західного фронту РСЧА, що призвело до поразки у війні Радянської Росії.
Осінній наступ Війська Польського
Осінній наступ 1920 року ознаменував собою низку польських перемог. 20 серпня, після ігнорування наказів главковерха Каменєва командарм 1-ї кінної армії Семен Будьонний рушив на допомогу Західному фронту. Через Сокаль армія вдарила в напрямку Замостя і Грубешіва, щоб потім, через Люблін вийти у тил польського ударного угруповання, що наступало на північ. Однак основні сили Західного фронту на той час були вже розбиті. Назустріч 1-й Кінній рушили вивільнені з-під Варшави резерви польського Генштабу (під загальним командуванням генерала Владислава Сікорського). А слідом за нею з Рави-Руської на Замостя виступили генерал Станіслав Галлер з 13-ю дивізією піхоти (одна з частин львівського гарнізону) і 1 дивізія кавалерії полковника Юліуша Руммеля.
Битва біля Комарова
31 серпня 1920 року поблизу Комарова відбулася найбільша після 1813 кінна битва. 1-ша Кінна армія вступила в бій з 1-ю дивізією кавалерії. Попри величезну перевагу в чисельності (20 полків, 70 ескадронів, всього 7000 шабель — проти 6 полків, 2000 шабель), армія Будьонного зазнала жорстокої поразки, втративши вбитими понад 4000 чоловік. У Руммеля втрати становили близько 500 бійців і 700 коней.
Битва на Німані
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/07/Battle_of_Niemen.jpg/240px-Battle_of_Niemen.jpg)
На 21 вересня польські війська повністю знищили всі три армії Південно-Західного фронту. Тепер єдиною боєздатною силою Червоної армії у війні залишилися вцілілі частини Західного фронту. А тим часом ще 26 серпня Михайло Тухачевський закріпився на лінії річок Німан — Щара — Свіслоч, використовуючи при цьому як другий рубіж оборони потужні німецькі укріплення, що залишилися з Першої світової війни. Західний фронт поступово відновився після поразки і на нього все ще покладалися великі надії. Безперервним потоком з глибини Росії до Тухачевського надходили свіжі підкріплення і озброєння. Крім того, в армію повернулися понад 30 тисяч осіб з числа інтернованих у Східній Пруссії. Поступово Тухачевському вдалося майже повністю відновити бойовий склад фронту, хоча моральний дух армії був зломлений. На 1 вересня фронт мав у своєму розпорядженні 73 тисячі бійців при 220 гарматах. За наказом Каменєва Тухачевський готував новий наступ.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/c/c6/Tukhachevsky-mikhail-2.jpg)
10 вересня у своїй брестській штаб-квартирі Юзеф Пілсудський зустрівся з командувачами 3-ї і 4-ї армій і виклав їм свій план наступу: потужною атакою на Гродно і Валківськ зв'язати основні сили противника у той час, як ударна група 2-ї армії через територію Литви вийде в глибокий тил передових частин Червоної Армії, що тримають оборону на Німані. 12 вересня Тухачевський віддав наказ про наступ на Влодаву і Берестя південним флангом Західного фронту, що включав 4-ю (зібрану із залишків Мозирської групи) і 12-у армії. Однак цей наказ був перехоплений і розшифрований польською радіорозвідкою. У той же день раптовим ударом поляки прорвали оборону 12-ї армії і здобули Ковель. Це поставило під загрозу оточення все південне угруповання Західного фронту. 4-та і 12-та армії в спішному порядку почали відступ на схід. За ними змушені були відійти і правофлангові частини 14-ї армії.
Бої за Гродно
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/3b/Jozef_Pilsudski1.jpg/160px-Jozef_Pilsudski1.jpg)
20 вересня 1920 року 21-ша Гірська дивізія генерала Анджея Галиці і 22-га Добровольча дивізія полковника Адама Коца завдали удару по північному флангу Західного фронту. Удар припав по позиціях 5-й і 6-ї стрілецьких дивізій, що захищали підступи до Гродно. Одночасно, на південному фланзі почався наступ 3-й ДП Легіонів на позиції 11-й і 6-ї стрілецьких дивізій. Перші польські атаки увінчалися успіхом. Противник був відкинутий з позицій, а два полки повністю знищені. Однак, незабаром, за наказом Тухачевського під Гродно стали підтягуватися резерви 3-ї армії, яка перейшла в контратаку 22 вересня. Сили були приблизно рівні: проти 19 000 багнетів і 124 гармат поляків діяли 20 000 багнетів і 100 гармат Червоної армії. Зав'язалися запеклі і важкі бої. Одні й ті ж позиції по кілька разів переходили з рук в руки. Прорвати польську оборону військам Тухачевського не вдалося. Однак, і плани наступ 2-ї армії зазнали невдачі. Тим не менше, основні сили Західного фронту на центральній ділянці були скуті.
Тим часом, польська ударна обхідна група прорвала слабку оборону литовського кордону і рушила на Друскінінкай. Після декількох годин перестрілки і атаки ескадрону 211-го полку уланів був захоплений міст Німан. Піхота, що йшла за кавалерією, остаточно придушила слабкий опір литовських військ. Пройшовши литовські землі, ударна обхідна група знову вийшла на польську територію.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1f/Belarus-Svislach_River-2.jpg/240px-Belarus-Svislach_River-2.jpg)
Увечері 23 вересня 205-й полк піхоти майора Бернарда Монда (зі складу 22-ї Добровольчої дивізії) прорвався до Німану біля села Гожа на північ від Гродно, захопив міст, перейшов річку і повернув на місто. Втім, успіх полку не було використано в належній мірі, оскільки повідомлення про нього штаб 22-ї дивізії отримав тільки через добу. У цей самий час на південному фланзі в бій вступила 4-а польська армія, ударна група генерала Владислава Юнга, що знаходиться в її складі, прорвала фронт і незабаром вступила в Валківськ. Польський наступ на південній ділянці Західного фронту став цілковитою несподіванкою для Михайла Тухачевського, який вважав, що противник повністю зосередився на Гродненському напрямку і не має сил для проведення наступальних дій на інших ділянках. У спішному порядку до Валківська були перекинуті 56-а стрілецька бригада з гродненського ділянки, а також 27-та стрілецька дивізія.
У ніч на 24 вересня радянські війська відбили Валківськ. Однак, перекидання 56-ї бригади значно послабило Гродненський напрямок, на який, за наказом командувача, стали надходити додаткові резерви. Вранці 24 вересня в штаб Західного фронту надійшло повідомлення про те, що польська обхідна група розбила литовців, зайняла міст у Друскенніках і загрожує тилам 3-ї армії. У штабі вважали, що поляки рухаються на Гродно. Замішання посилював той факт, що серед останніх опинився і 205-й полк майора Бернарда Монда з 22-ї Добровольчої дивізії, який ще зовсім недавно перебував у складі фронтального ударного угруповання. Для нейтралізації загрози 3-ї армії до Друскенніків були вислані 2-а і 21-а стрілецькі дивізії. При цьому в штабі Західного фронту не врахували можливість маневру польських військ.
25 вересня настав перелом в Німанській битві. Натиск польських військ на Гродно посилювався з кожною хвилиною. Щоб відрізати 3-й армії шляхи до відступу, Пілсудський наказав ударній групі рухатися швидким маршем на Ліду і взяти її. У цей же день командарм 3-ї армії Володимир Лазаревич отримав повідомлення про те, що польські підрозділи діють в тилу армії на значно більшій глибині, ніж це припускали. Після консультації з Тухачевським командарм віддав наказ про відступ армії на Ліду. Такий же наказ щодо всього Західного фронту передав у війська і сам Тухачевський. Уночі проти 26 вересня 22-га польська Добровольча дивізія увірвалася в Гродно і продовжила свій марш на схід. На південь від Гродно третя дивізія піхоти Легіонів форсувала Німан. Вся лінія фронту стала зміщуватися на схід.
Розгром 3-ї армії РСЧА
Увечері 25 вересня маршал Пілсудський віддав наказ 2-й і 4-й арміям про заходи по припиненню відходу військ Західного фронту. Найголовніше завдання припало на долю ударної групи, яка повинна була замкнути кільце навколо Ліди і затримати відступаючу 3-ю армію і змусити її згорнути на Барановичі. Тим часом, 4-а польська армія, взявши Барановичі, мала відсікти шляхи відходу 15-ї і 16-ї армій. План був сміливим, але досить ризикованим. Розтягнута ударна група у складі двох дивізій піхоти і двох бригад кавалерії — 10 тис. багнетів і 2,5 тис. шабель — вступала в бій з 3-ю армією, яка налічувала понад 21 тис. Багнетів і 1,6 тис. шабель. Увечері 26 вересня взятий в полон 1-й ДП Легіонів начальник зв'язку 21-ї стрілецької дивізії РСЧА повідомив подробиці про відступ 3-й армії і марш своєї дивізії. Завдяки цій інформації, 1-а ДП Легіонів за підтримки 2-ї БК атакувала на марші 21-ю дивізію у Радуні і, завдавши їй серйозні втрати, змусила змінити маршрут руху.
В цей час у лісі Кривавий Бор відбулась тригодинна битва між двома полками Литовсько-Білоруської дивізії з відступаючими на схід 5-й і 6-ю стрілецькими дивізіями РСЧА. У повній темряві, збившись біля своїх командирів невеликими групами, солдати безладно стріляли, билися прикладами і багнетами, абсолютно не бачачи противника. У цьому кривавому і нерівному бою обидва польських полки зазнали важких втрат і відступили. В цілому ж у цей день поляки взяли в полон більше 1000 червоноармійців і значну частину артилерії 3-ї армії. Оперативний контроль над 3-ю армією був втрачений. Штаб Лазаревича втік до Ліди разом з командармом, залишивши підпорядковані йому дивізії напризволяще.
26 вересня партизанський загін Станіслава Булак-Балаховича числом близько 1000 шабель раптовим ударом захопив Пінськ і розташований у ньому штаб 4-ї армії в повному складі за винятком командарма, взявши при цьому 5 тисяч полонених, 100 кулеметів, чотири вагони з військовим спорядженням і боєприпасами, а також два бронепоїзди. Це викликало втечу червоноармійців у північно-східному напрямку. Фактично 4-та армія перестала існувати, як бойова одиниця. У жовтні в Пінську влаштувався штаб добровольчої армії генерала Балаховича.
Тим часом, 1-ша дивізія піхоти Легіонів завдала сильного удару по Ліді, знову звернувши у втечу Лазаревича з його штабом. Цього разу командарм остаточно втратив контроль над довіреними йому дивізіями, які хоча й неорганізовано, спробували відкинути польські війська з міста. Весь день 28 вересня тривали кровопролитні бої за Ліду. Вранці місто штурмувала 5-та стрілецька дивізія РСЧА, а вдень — частини 56-ї дивізії. Близько 22 години до Ліди підійшла 21-ша стрілецька дивізія і зробила третій штурм, який також не приніс нападникам успіху. 21-ша дивізія зазнала важких втрат і повністю втратила бойовий дух. На ранок 29 вересня бій під Лідою завершилося. 3-тя армія Володимира Лазаревича була повністю розгромлена. 10 тисяч червоноармійців потрапили в полон. Поляки захопили більше 40 гармат і численні обози з амуніцією.