Борисюк Михайло Дем'янович
Борисюк Михайло Дем'янович | |
---|---|
![]() | |
Народився | 21 листопада 1934 с. Харліївка, Корсаківський район, Орловська область |
Помер | 30 грудня 2024 (90 років) |
Громадянство | ![]() ![]() |
Національність | Українець |
Діяльність | науковець ![]() |
Галузь | машинобудування ![]() |
Alma mater | Саратовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ і Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського ![]() |
Науковий ступінь | доктор технічних наук |
Вчене звання | професор[d] ![]() |
Заклад | Харківське конструкторське бюро машинобудування ![]() |
Нагороди | |
Сайт | borisyuk.openua.net/bio.php ![]() |
Борисюк Михайло Дем'янович (21 листопада 1934, Харліївка, Корсаківського району, Орловської області, РФ — 30 грудня 2024, Харків, Україна[1]) — український конструктор бронетехніки та діяч оборонної промисловості. Знаний як начальник Харківського конструкторського бюро з машинобудування (1990—2011[2]), де під його керівництвом було налагоджено замкнений в Україні цикл виробництва танків Т-80УД і створено український танк Т-84.
Доктор технічних наук (1993), професор (1997), член-кореспондент НАНУ (2009), генерал-лейтенант (1997). Нагороджений Ленінською премією (1990), Державною премією України в галузі науки і техніки (1995), орденами «За заслуги» 3-го ступеня (1997), Богдана Хмельницького 3-го ступеня (2009) та званням Героя України (2000).[3]
Біографія
Народився 21 листопада 1934 в с. Харліївка. Батько Дем'ян Тимофійович (1901—1965); мати Тетяна Кузьмівна (1903—1988); дружина Алевтина Іванівна (1936); сини Сергій (1959) і Михайло (1969) — підприємці.
Освіта: Військова академія бронетанкових військ ім. Малиновського (1959—1964), військовий інженер-електромеханік, «Електроніка та автоматика танків»; кандидатська дисертація «Випробування та оптимізація якості електрообладнання об'єктів броньованої техніки» (1976); докторська дисертація «Розробка і випробування елементів і пристроїв танкових систем автоматики та електрообладнання» (1993).
З вересня 1949 — учень Задонського технікума механізації та електрифікації сільського господарства.
З вересня 1953 — курсант Саратовського танко-технічного училища.
З грудня 1956 — начальник контрольно-технічного пункту, заступник командира роти навчально-бойових танків, Орловське танкове училище (Ульяновськ).
З листопада 1957 — заступник командира танкової роти з технічної частини 95-го танкового полку, Група радянських військ у Німеччині.
З вересня 1959 — слухач Військової ордена Леніна академії бронетанкових військ (Москва).
З серпня 1964 — молодший військовий представник, а з липня 1968 — заступник старшого військового представника, військове представництво № 751 Міністерства оборони СРСР.
З вересня 1974 — начальник — головний конструктор Челябінського КБ «Ротор» ВО «Електромашина».
З травня 1990 — генеральний конструктор ВО «Завод ім. Малишева» — начальник Харківського КБ машинобудування ім. О. О. Морозова. З червня 1992 — генеральний конструктор з бронетанкобудування України — начальник Харківського КБ машинобудування ім. О. О. Морозова.
З вересня 1999 до березня 2002 — генеральний конструктор з бронетанкобудування України — начальник Казенного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О. О. Морозова».
Член Колегії з питань науково-технічної політики Державної думи України (02.-11.1992). Член спеціалізованої ради з захисту докторських дисертацій Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (з 1996). Почесний доктор НТУ «ХПІ» (2000). Генерал-лейтенант (08.1997). Член Ради експортерів при Кабінеті Міністрів України (з 02.1999).
Автор (співавтор) понад 200 наукових праць, зокрема 70 винаходів, 5 монографій.
Під керівництвом Борисюка розроблено системи наведення та керування вогнем танку, конструкцію зварнокатаної багатошарової башти танка з поліпшеними технічними характеристиками, силові пристрої, що забезпечують рух танків у пустелі за високого вмісту пилу в повітрі, тренажери для навчання членів екіпажу броньованої техніки. Створені та модернізовані зразки бронетанкової техніки, серед них танки Т-64 «Булат», Т-84, БМ «Оплот», бронетранспортери БТР-3, БТР-4 та їх модифікації. Він одним із перших в Україні почав обстоювати створення бронетехніки за стандартами НАТО.[4]
Особисте життя
Захоплення: любительське розведення риб в присадибному ставку, полювання.[джерело?]
Нагороди
Заслужений машинобудівник України (09.1994)[5].
Лауреат Ленінської премії (1990), Державної премії України (1996, 2004).
Ордени Трудового Червоного Прапора (1976), Жовтневої революції (1986). Орден «За заслуги» III ст. (09.1997)[6]. Герой України (з врученням ордена Держави, 21.08.2000). Орден «За трудові досягнення» IV ст. (2000). 10 медалей.
Почесна грамота КМ України (12.2004)[7].
Примітки
- ↑ Некролог. Національна академія наук України (ua) . 31 грудня 2024. Архів оригіналу за 1 січня 2025. Процитовано 3 січня 2025.
- ↑ Веретенников, О. І. Борисюк Михайло Дем’янович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Архів оригіналу за 29 квітня 2023. Процитовано 30 липня 2024.
- ↑ Борисюк Михайло Дем’янович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ Некролог, Сайт НАНУ, 1.1.2025
- ↑ Указ Президента України від 21 вересня 1994 року № 549/94 «Про присвоєння почесного звання "Заслужений машинобудівник України"»
- ↑ Указ Президента України від 9 вересня 1997 року № 971/97 «Про відзначення працівників Харківського конструкторського бюро по машинобудуванню імені О.О. Морозова»
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2004 року № 1656 «Про нагородження Борисюка М.Д. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».
Посилання
- В. Й. Бузало. Борисюк Михайло Дем'янович [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 347. — ISBN 966-00-0734-5.
- БОРИСЮ́К Михайло Дем'янович [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»