Брюссельський договір

Брюссельський договір

Підписання міністром закордонних справ Сполученого Королівства Бевіна
Типміжнародний договір Редагувати інформацію у Вікіданих
Підписано17 березня 1948 Редагувати інформацію у Вікіданих
МісцеБрюссельський столичний регіон Редагувати інформацію у Вікіданих
Чинність25 серпня 1948
Сторони
ЗберігаєтьсяФедеральний уряд Бельгії
Мовианглійська, французька
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Брюссе́льський до́гові́р (англ. Treaty of Brussels), також відомий як Брюссе́льський пакт (англ. Brussels Pact) — військовий договір підписаний 17 березня 1948 Францією, Сполученим Королівством та державами Бенілюксу, який заснував Західний союз між 1948 і 1954 роками, коли до нього було внесено зміни Модифікованим Брюссельським договом (МБД). Він був установчим договором Західноєвропейського Союз (ЗЄС) до його припинення в 2010 році. Договір передбачав організацію військового, економічного, соціального та культурного співробітництва між державами-членами, а також положення про взаємну оборону.

Договір був підписаний 17 березня 1948 року Бельгією, Францією, Люксембургом, Нідерландами та Сполученим Королівством, членами Західного Союзу, як розширення Дюнкеркського пакту, який був підписаний між Сполученим Королівством та Францією минулого року з метою захист від можливої німецької чи радянської агресії після закінчення Другої світової війни.

Необхідність підкріпити зобов’язання Північноатлантичного договору відповідними політичними та військовими структурами призвела до створення Організації Північноатлантичного договору (НАТО). У грудні 1950 року сторони Брюссельського договору вирішили передати штаб-квартиру, персонал і плани Організації оборони Західного Союзу (WUDO) НАТО, Верховний штаб якої взяв на себе відповідальність за оборону Західної Європи.[1][2][3][4][5]

Створення НАТО разом із підписанням низки договорів про заснування Організації європейського економічного співробітництва (квітень 1948 р.), Ради Європи (травень 1949 р.) та Європейського об’єднання вугілля та сталі (квітень 1951 р.) залишило Договір про Брюссель і його Західний союз позбавлені повноважень.

Договір був змінений на Паризькій конференції 1954 року в результаті невдачі Франції ратифікувати Договір про заснування Європейської оборонної спільноти: Загальний договір (нім. Deutschlandvertrag) 1952 року офіційно назвав EDC необхідною умовою завершення союзницької окупації Німеччини, і було бажання включити Німеччину в західну оборонну архітектуру. Модифікований Брюссельський договір (MBT) перетворив Західний Союз на Західноєвропейський Союз (ЗЄС), після чого Італія та Німеччина були прийняті. Хоча ЗЄС, створений Модифікованим Брюссельським договором, був значно менш потужним і амбітним, ніж оригінальний Західний союз, членство Німеччини в ЗЄС вважалося достатнім для припинення окупації країни відповідно до Загального договору.

Коли після набуття чинности Лісабонського договору в 2009 році Європейський Союз (ЄС) отримав власне положення про взаємну оборону, члени ЗЄС, які також були державами-членами ЄС, вважали ЗЄС зайвим. Отже, змінений Брюссельський договір був припинений 31 березня 2010 року, після чого органи ЗЄС були закриті 30 червня 2011 року.[6]

Зміст

Докладніше: Західний союз (альянс) та Західноєвропейський союз
Історія Європейського Союзу
Європейський Союз з 1958 по 2007
до 1945
1945-1957
1958–1972
1973-1993
1993-2004
з 2004
Портал «Європейський Союз»

Договір передбачав організацію військового, економічного, соціального та культурного співробітництва між державами-учасницями.

Брюссельський договір містив застереження про взаємний захист (стаття IV в оригінальному договорі та стаття V у зміненому Брюссельському договорі).[7]

Історія

Передумови

Хронологія

  • 22 січня 1948: Міністр закордонних справ Сполученого Королівства Ернест Бевін оголошує, що Сполучене Королівство запропонує, за погодженням зі своїми французькими колегами, розробку договору, який розширює дію Дюнкеркського договору 1947 року, щоб також включити країни Бенілюксу.
  • 31 січня 1948: міністри закордонних справ країн Бенілюксу заявляють, що їхні країни погоджуються розпочати ці переговори.
  • 19 лютого 1948 року: Франція та Сполучене Королівство подають проєкт договору державам Бенілюксу.
  • 4 березня 1948 р.: у Брюсселі проводиться конференція між п’ятьма міністрами закордонних справ, на якій пропозиція розробляється, а 12 березня її передається відповідним урядам.[8]

Мета

Договір мав на меті забезпечити Західну Європу оплотом проти комуністичної загрози та забезпечити більшу колективну безпеку. Були культурні та соціальні положення та концепції для створення «Консультативної ради». Вважалося, що співпраця між західними країнами допоможе зупинити поширення комунізму.

Підписання

Договір був підписаний 17 березня 1948 року наступними повноважними представниками:

Ратифікація та набуття чинности

Дати здачі на зберігання ратифікаційних грамот договору:

  • Бельгія: 3 квітня 1948 р.
  • Велика Британія: 2 червня 1948 р.
  • Люксембург: 10 червня 1948 р.
  • Нідерланди: 20 липня 1948 р.
  • Франція: 25 серпня 1948 р., коли договір набув чинности.

Імплементація

У вересні 1948 року сторони Брюссельського договору вирішили створити військове агентство під назвою Оборонна організація Західного союзу[en]. Він складався з комітету оборони WU на рівні прем’єр-міністра та Об’єднаного комітету начальників штабів WU, включаючи всіх начальників штабів країн, які керували оперативною організацією.[9]

Фельдмаршал Бернард Монтгомері (Сполучене Королівство) був призначений постійним головою Комітету командувачів сухопутними, військово-морськими та повітряними силами зі штаб-квартирою у Фонтенбло, Франція. Призначеними головнокомандувачами були генерал Жан де Латтр де Тассіньї (Франція) як старший командир сухопутних військ, головний маршал авіації сер Джеймс Робб (Сполучене Королівство) як старший командир військово-повітряних сил та віцеадмірал Робер Жожар (Франція) для військово-морських сил, як флагман Західної Європи.[10] Третій том книжки Найджела Гамільтона «Життя Монтгомері з Аламейна» добре розповідає про розбіжності між Монтгомері та де Латтром, які викликали багато невдоволення в штабі.

Канібалізація та маргіналізація

Договір був позбавлений значної частини сили після підписання низки договорів про заснування Організації європейського економічного співробітництва (квітень 1948 року), Організації Північноатлантичного договору (квітень 1949 року), Ради Європи (травень 1949 року) та Європейської спільноти з вугілля і сталі (квітень 1951 р.). Відповідаючи на заклик Європейського конгресу 1948 року до європейської співпраці на ширшому фронті, Консультативна рада скликала Комітет з вивчення європейської єдности, який збирався вісім разів з листопада 1948 року по січень 1949 року, формулюючи пропозиції щодо нової організації, яка мала стати Радою Європи.

Коли поділ Європи на два протиборчі табори став вважатися неминучим, загроза з боку СРСР стала набагато важливішою за загрозу переозброєння Німеччини. Тому Західна Європа шукала нового пакту про взаємну оборону за участю Сполучених Штатів, могутньої військової сили для такого альянсу. Сполучені Штати, стурбовані стримуванням впливу СРСР, відреагували на це. Необхідність підкріпити зобов’язання Північноатлантичного договору відповідними політичними та військовими структурами призвела до створення Організації Північноатлантичного договору (НАТО). У грудні 1950 року, після призначення генерала Ейзенхауера першим Верховним головнокомандувачем об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (SACEUR), учасники Брюссельського договору вирішили об’єднати Оборонну організацію Західного Союзу (WUDO) з НАТО.[11] Головний штаб НАТО в Європі (SHAPE) взяв на себе оборонні функції WUDO.

Як спроба європейського післявоєнного співробітництва в галузі безпеки, договір був попередником НАТО, оскільки він обіцяв взаємну оборону Європи. Однак він значно відрізнявся від НАТО тим, що передбачав суто європейський пакт про взаємну оборону передусім проти Німеччини. З іншого боку, коли наступного року НАТО сформувалася, було визнано, що Європа неминуче розділилася на два протиборчі блоки (західний і комуністичний), і СРСР становив набагато більшу загрозу, ніж можливість відродження ворожої Німеччини. Європейська взаємна оборона мала б бути атлантистською і включати Північну Америку.

Намагаючись уникнути необхідности переозброєння Західної Німеччини, договір, спрямований на створення Європейської оборонної спільноти, був підписаний шістьма членами ЄОВС у травні 1952 року, але провалився, коли він був відхилений Національними зборами Франції в серпні 1954 року. Ця відмова призвела до Лондонської та Паризької конференцій у вересні та жовтні, у результаті чого до Брюссельського договору було внесено поправки Протоколом, підписаним у Парижі 23 жовтня 1954 року, який додав Західну Німеччину та Італію до Організації оборони Західного союзу (WUDO). У цей час WUDO було перейменовано на Західноєвропейський союз, а Договір було перейменовано на Модифікований Брюссельський договір.

Модифікація

Докладніше: Лондонська та Паризька конференції

23 жовтня 1954 року, у результаті відхилення Договору про заснування Європейської оборонної спільноти парламентом Франції та наступними Лондонською та Паризькою конференціями, Брюссельський договір був змінений як Модифікований Брюссельський договір. Це перетворило Західний союз на Західноєвропейський Союз і допустило Західну Німеччину та Італію до нього.[12] Соціальні та культурні аспекти були передані Раді Європи, щоб уникнути дублювання відповідальності в Європі.[13]

Припинення

У 2009 році стаття 42.7 Лісабонського договору фактично замінила статтю V Модифікованого Брюссельського договору як положення про взаємну оборону для держав-членів ЄС, які також були союзниками ЗЄС. Після обговорень десять держав-членів ЗЄС вирішили припинити дію Брюссельського договору 31 березня 2010 року.[14] Діяльність ЗЄС була офіційно припинена в червні 2011 року.[15][16]

Підписаний
Діє з
Документ 		1948
1948
Брюссельський договір 		1951
1952
Паризький договір 		1954
1955
Поправки до Брюссельського договору 		1957
1958
Римські договори 		1965
1967
Договір злиття 		1975
Н/Д
Висновки Європейської ради 		1985
1985
Шенгенська угода 		1986
1987
Єдиний європейський акт 		1992
1993
Маастрихтський договір 		1997
1999
Амстердамський договір 		2001
2003
Ніццький договір 		2007
2009
Лісабонська угода 		 
                         
Підвалини Європейського Союзу:  
Європейські спільноти  
Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)   
Європейська спільнота з вугілля та сталі (ЄСВС) Термін дії договору минув у 2002 р. Європейський Союз (ЄС)
    Європейська економічна спільнота (ЄЕС)
        Шенгенська угода   Європейська спільнота (ЄС)
    Співробітництво TREVI (тероризм, радикалізм, екстремізм та міжнародне насильство) Правосуддя та внутрішні справи  
  Співробітництво між поліцією та правосуддям у кримінальних справах
          Європейська політична співпраця  Спільна зовнішня та безпекова політика (СЗБП)
Неконсолідовані органи Західноєвропейський союз (ЗЄС)    
Припинив існування у 2011 р.  
                       

Див. також

Посилання

Література

Попередній перегляд приміток

  1. ↑ Hansard extract February 18, 1957
  2. ↑ Duke, Simon (2000). The elusive quest for European security: from EDC to CFSP. Basingstoke, UK: Palgrave Macmillan. с. 13–14. ISBN 978-0-312-22402-8. Процитовано 27 листопада 2010.
  3. ↑ Did you know that Europe already had a defensive military alliance prior to NATO?. Allied Command Operations (ACO). NATO. 2010. Процитовано 8 серпня 2010.
  4. ↑ Kaplan, Lawrence S. (2007). NATO 1948: the birth of the transatlantic Alliance. Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield Publishers, Inc. с. 139—165. ISBN 978-0-7425-3917-4. Процитовано 8 серпня 2010.
  5. ↑ Brussels Treaty Organisation (Resolution). Hansard. London: House of Commons of the United Kingdom. 565. 18 лютого 1957. cc19-20W. Процитовано 27 листопада 2010.
  6. ↑ Statement of the Presidency of WEU of 31.03.10 (PDF). Процитовано 27 січня 2013.
  7. ↑ By Article IV of the Paris Agreements https://en.wikisource.org/wiki/Paris_Agreements
  8. ↑ Aperçu historique sur l'établissement de l'Union occidentale (Luxembourg, 15 septembre 1954) (PDF). cvce.eu.
  9. ↑ Sean Maloney, 'To Secure Command of the Sea,' the University of New Brunswick thesis 1991, pp. 95–97 and Lord Ismay, NATO: The First Five Years
  10. ↑ NATO Archives, The First Five Years and The Western Union and its defence organisation, RUSI Journal, 1993 (reprint from 1948–49)
  11. ↑ Hansard extract February 18, 1957
  12. ↑ Text of Modified Brussels Treaty on the WEU website at http://www.weu.int/Treaty.htm#1 [Архівовано 2020-05-06 у Wayback Machine.] (Accessed 22 Feb 18)
  13. ↑ The Western European Union On CVCE website
  14. ↑ Statement of the Presidency of WEU of 31.03.10 (PDF). Процитовано 27 січня 2013.
  15. ↑ Decision of the Council of the Western European Union on the Residual Rights and Obligations of the WEU (PDF). WEU. 27 травня 2011.
  16. ↑ Declaración de la Presidencia del Consejo Permanente de la UEO en nombre de las Altas Partes Contratantes del Tratado de Bruselas Modificado (ісп.). Foreign Office (Spain). 31 березня 2010. Архів оригіналу за 19 грудня 2011.