Верхнє Бургундське королівство

Верхнє Бургундське королівство фр. Royaume de Haute-Bourgogne
888 – 933
Верхнє Бургундське королівство (жовтим) серед інших Бургундських земель в IX—X століттях.
Столиця
Державний устрій	Не вказано
Історія
- Засновано	888
- Ліквідовано	933

Верхнє Бургу́ндське королівство (фр. Royaume de Haute-Bourgogne), відоме також як Транс'юранська Бургу́ндія (лат. Burgundia Transiurana, фр. Bourgogne transjurane) — недовговічна франкська феодальна держава, заснована у 888 році Рудольфом I з дому Вельфів на території колишнього Середнього Франкського королівства.

Королівство складалось з каролінзької марки Транс'юранська Бургундія (фр. Bourgogne transjurane, дослівно — «Бургундія за горами Юра») на південний схід від гір Юра, яка відповідає сучасним Західній Швейцарії та Французькій Савої, та Бургундського графства, розташованого на північному заході від цих гір, що відповідає сучасному французькому регіону Франш-Конте. В 933 році син Рудольфа I, Рудольф II став також королем Нижнього Бургундського королівства і об'єнав дві частини в єдине Бургундське королівство, що з XII століття стало відоме як Арелатське королівство або Арелат, від його столиці в Арлі (Арелаті).

Назва «Верхня Бургундія» походить від розташування території королівства вище по річці Рона, на відміну від «Нижньої Бургундії» (вона ж Цис'юранська Бургундія або Провансальське королівство), що розташовувалось «нижче» по течії Рони.

Назва «Трансюранська Бургундія» походить від розташування королівства «за горами Юра» на відміну від «Цис'юранської Бургундїї» (вона ж Нижння Бургундія), що лежала «з цього боку» гірського масиву Юра.

Транс'юранська Бургундія була маркою в складі Каролінзької імперії і охоплювала Швейцарське плато від гір Юра до перевалу Великий Сен-Бернар у Західних Альпах. Таким чином, його територія приблизно включала західну частину сучасної Швейцарії (до лінії Брюніг — Напф — Ройс), зокрема Романдію з містами Женева, Лозанна та Сьйон, а також кантони Ааргау, Берн і Вале і прилеглі частини сучасних французьких департаментів Верхня Савоя та Ен, а також долину Валле-д'Аоста, яка сьогодні належить Італії.

В 843 році, після розділу Каролінзької імперії на три частини за Верденським договором, територія франкського Бургундського королівства, за винятком його північно-західної частини (Бургундського герцогства) увійшла до недовгочасного Середнього Франкського королівства імператора Лотара I.

В 855 році Середнє Франкське королівство було в свою чергу розділено між синами Лотара I за Прюмським договором. Старший Людовик отримав Італійське королівство, Трансюранська Бургундія разом з бургундськими графствами навколо Безансона та Доля на річці Ду увійшла до складу королівства середнього сина Лотара II (Лотаринзьке королівство), а їх молодший брат Карл отримав Нижню Бургундію з Ліоном, В'єнном та Греноблем, а також Прованс. Після смерті Карла у 863 році, його території були розділені між старшими братами: Лотар II додатково отримав північні бургундські графства, а територія Провансу на півдні перейшла до їх старшого брата, короля Італії Людовика II.

Транс'юранським герцогством тоді правив Гукберт, нащадок династії Бозонідів, молодший син Бозона Старшого, графа Арльського, який через свою сестру Теутбергу був зятем короля Лотара II. Однак після того, як Лотар II розлучився з Теутбергою, Гукберт потрапив у немилість, зазнав поразки в битві при Орбі і в 864 році графом Трансюранії став Конрад II Осерський з дому Вельфів (Рудольфінги), який з 866 року правив Транс'юранією як маркграф. У 869 році Лотар II помер без спадкоємців і його Лотаринзьке королівство за Меерсенським договором 870 року було поділено між Західним та Східним Франкським королівствами, що очолювались братами його батька Карлом Франузьким і Людовиком Німецьким.

Син Людовика Німецького, імператор Карл Товстий в 884 році знову об'єднав усі території Каролінгів, за винятком Прованського королівства (Королівства Нижньої Бургундії), заснованого Бозо В'єннським у 879 році.

Після того, як імператор Карл III Товстий був скинутий повсталими баронами і помер у 888 році, імперія Каролінгів знову розпалася. В ситуації вакуума влади, анархії та невизначеності, феодали та вище духовенство Верхньої Бургундії зібралися в абатстві Св. Моріса в Агаунумі, і обрали своїм королем Транс'юранського маркграфа Рудольфа I, сина попереднього графа Конрада II.

Спочатку король Рудольф I намагався об'єднати під своєю владою усе Лотаринзьке королівство Лотара II, але сильна опозиція з боку короля Східного Франкського королівства Арнульфа Каринтійського, що також претендував на Лотарингію, змусила Рудольфа обмежити свої притязання територією Транс'юранії та Бургундського графства. Арнульф спочатку визнав правління Рудольфа у Верхній Бургундії, але пізніше, в 895 році оголосив королем усієї Лотарингії свого позашлюбного сина Цвентібольда.

Рудольф був одружений з Гіллою (Віллою) Провансальською, ймовірно, дочкою Бозона, короля Нижньої Бургундії і Провансальського королівства. Після смерті Рудольфа в 912 році, Верхню Бургундію успадкував його син Рудольф II, а його вдова Гілла вдруге вийшла заміж за графа Гуго Арльського, який став королем Нижньої Бургундії в 924 році.

Рудольф II спробував розширити своє королівство, нападаючи на сусідні території німецького Швабського герцогства на північному заході. Він просунувся до Верхнього Рейну і в 916 році захопив місто Базель. Однак він знову втратив швабські володіння Тургау та Цюріхгау, коли зазнав поразки від військ герцога Бурхарда II у битві під Вінтертуром 919 року. Щоб укласти мир, він одружився з дочкою Бурхарда Бертою Швабською.

З цього моменту Рудольф II змінив напрямок своїх теріторіальних претензій і розпочав кампанію на півдні — в Італійському королівстві, де він об'єднався із бунтівним маркграфом Іврейським Адальбертом I і в в 923 році під Фіоренцуолою завдав поразки імператору та королю Італії Беренгару I. Наступного року він був коронований королем Італії. Однак против його правління повстали місцеві феодали, які закликали до Італії його вітчима, короля Нижньої Бургундії Гуго Арльського, який рушив на чолі свого війська в Італію. Тесть Рудольфа, герцог Швабський Бурхард II, поспішив йому на допомогу, але був убитий у Новарі людьми архієпископа Ламберта Міланського. У підсумку Гуго Арльський вигнав свого пасинка Рудольфа з Італії та в 926 році сам був коронований залізною короною Ломбардії в Павії.

Рудоль II продовжував боротьбу і нарешті в 933 році вони з Гуго досягли компромісу. Рудольф відмовився на користь Гуго від усіх претензій на Італійську корону і натомість отримав від Гуго Нижнє Бургундське королівство, таким чином знову об'єднавши під своєю владою обидві частини Бургундського королівства. Нащадки Рудольфа з дому Вельфів, Конрад Мирний в 937—993 роках і Рудольф III в 993—1032 роках правили в об'єднаному Бургундському (Арелатському) королівстві.

Після вимирання лінії Вельфів у 1032 році, Бургундське королівство було включено імператором Конрадом II до складу Свяященної Римської імперії, третім королівством разом з Німецьким та Італійським, всуперч претензіям на нього графа Еда II Блуасського. Після цього король римлян і імператор Священної Римської імперії Конрад II прийняв титул короля Бургундії. Титул бургундського «ректора», що відносився до колишнього маркграфства Транс'юранії, був відновлений для швабського герцогського Церінгенського дому королем Німеччини Лотарем II у 1127 році.

• Гукберт (? — 864)
• Конрад II, герцог Транс'юранської Бургундії (864—876)
• Рудольф I Бургундський (? — ?), король з 888 року
• Рудольф II Бургундський (? — ?), також король Нижньої Бургундії з 933 р.
• Конрад I Бургундський (937—993), також король Нижньої Бургундії
• Рудольф III Бургундський (993—1032), також король Нижньої Бургундії

Лінія вимерла і Бургундське королівство було інкорпороване в склад Священної Римської імперії.

• Бургундське королівство
• Бургундське герцогство
• Бургундське графство

• René Poupardin:
  • Le royaume de Provence sous les Carolingiens (855—933), É. Bouillon, 1901 (lire en ligne).
  • Le royaume de Bourgogne (888—1038) : étude sur les origines du royaume d'Arles, Librairie Honoré Champion, Paris, 1907 (lire en ligne).
• Honoré Bouche, Histoire de Provence.
• Frédéric Charles Jean de Gingins de la Sarraz, Mémoires pour servir à l'histoire des royaumes de Provence et de Bourgogne jurane, Lausanne, 1851.
• E.-F. Grasset, Notice sur les chartes impériales du royaume d'Arles, existant aux archives départementales des Bouches-du-Rhône, parue dans : Répertoire des travaux de la société de statistique de Marseille.
• François Demotz:
  • L'An 888. Le Royaume de Bourgogne. Une puissance européenne au bord du Léman, Lausanne, Presses polytechniques et universitaires romandes, coll. " Le savoir suisse ", 2012, 142 p., chap. 83.
  • La Bourgogne, dernier des royaumes carolingiens, Lausanne, Société d'histoire de la Suisse romande, 2008.
• Bertrand Schnerb, L'État bourguignon 1363—1477, Éditions Perrin, 1999.
• Paul Bonenfant:
  • Philippe le Bon: sa politique, son action, De Boeck Université, 1996, 476 p., ISBN 2804121151.
  • La persistance des souvenirs lotharingiens, dans Bulletin de l'Institut Historique Belge de Rome, fascicule XXVII, 1952, p. 53 — 64.
  • Les projets d'érection des Pays-Bas en royaume du XV au XVIII, dans Revue de l'Université de Bruxelles, tome XLI, 1935—1936, p. 151—169.
• Chaume (Abbé), Le sentiment national bourguignon de Gondebaud à Charles le Téméraire, 1922, dans Mémoires de l'Académie de Dijon, p. 195—308.
• Yves Cazaux, L'idée de Bourgogne, fondement de la politique du duc Charles, " 10e rencontre du Centre Européen d'Études Burgondo-médianes ", Fribourg, 1967, Actes publiés en 1968, p. 85 — 91.
• État bourguignon et Lotharingie, Académie royale de Belgique, dans Bulletin de la classe des lettres et des sciences morales et politiques, 5e série, tome XLI, 1955, p. 266—282.
• Alexandre Pahud, Les assemblées judiciaires du royaume de Bourgogne (xe — xie siècles), Orbe, Alexandre Pahud, coll. Cahiers d'études indépendantes, 2019, 83 p.