Ганс Пфіцнер
| Ганс Пфіцнер | |
|---|---|
| нім. Hans Pfitzner | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 5 травня 1869[1][2][…] |
| Місце народження | Москва, Російська імперія[4][5][5] |
| Дата смерті | 22 травня 1949[1][5] (80 років) |
| Місце смерті | Зальцбург, Окупація Австрії союзниками[4][5] |
| Поховання | Віденський центральний цвинтар |
| Громадянство | Німеччина |
| Професії | композитор, диригент, викладач університету, письменник, піаніст |
| Освіта | Консерваторія Гоха |
| Вчителі | Іван Кнорр |
| Відомі учні | Туре Рангстрем |
| Інструменти | фортепіано |
| Жанри | опера і класична музика |
| Заклад | Мюнхенська вища школа музики і театру |
| Нагороди | |
| Батько | Robert Pfitznerd |
| Автограф |  |
 Файли у Вікісховищі | |
Ганс Пфіцнер (нім. Hans Pfitzner; 5 травня 1869, Москва — 21 травня або 22 травня 1949, Зальцбург) — німецький композитор, диригент і публіцист.
Біографія
Син скрипаля оркестру Большого театру (Москва). У 1872 сім'я переїхала до Франкфурту. Першу пісню написав в 1884 році. Навчався у І. Кнорра та Г. Рімана. З 1892 року викладав музику, з 1908 року — директор Консерваторії в Страсбурзі, в 1910—26 роках — директор Муніципальної опери в Страсбурзі. У 1920—29 роках викладав композицію в Берлінській академії мистецтв, в 1929—34 роках — в Академії музики в Мюнхені. У 1934 нагороджений медаллю Гете. У 1944 переїхав до Відня, де помер. Серед учнів Пфіцнера — видатні диригенти і композитори, в тому числі О. Клемперер, К. Орф, Ш. Мюнш.
У своїх музичних творах Пфіцнер розвивав естетику пізнього романтизму. Популярність йому принесла опера «Палестрина» (1917, Мюнхен; на власне лібрето), написана в традиціях Р. Вагнера. Серед відомих творів Пфіцнера в інших жанрах кантата «Про німецьку душу» (1921, на вірші Й. Айхендорфа), фортеп'янний концерт Es-dur (1922), скрипковий концерт h-moll (1923), струнний квартет cis-moll (1925).
У публіцистиці виявляв себе як консерватор і націоналіст. У книзі «Нова естетика музичної імпотенції» (1920) виступав проти нівелювання національної своєрідності як тенденції, властивій авангардній музиці, проти «узагальненої мелодії, яка належить всім і нікому»[6]. Слово «інтернаціоналізм» для Пфіцнера було лайливим («американсько-інтернаціональна вульгарщина»)[7]. Причиною розквіту «музичної імпотенції», антинаціонального, «комуністичного» руху в мистецтві в цілому, на думку Пфіцнера, був «міжнародно-єврейський дух» (judisch-internationaler Geist)[8]. «Антинімецьке» для Пфіцнера було синонімом «атональності, інтернаціоналізму, американізму, німецького пацифізму. Воно загрожує нашому існуванню, з усіх боків штурмує нашу культуру, а з нею і європейську [культуру в цілому]»[9].
Серед записів як диригент виділяються симфонії Людвіга ван Бетовена.
Музичні твори
- Опера «Бідний Генріх» (1895, Майнц)
- Опера «Роза з саду любові» (1901, Ельберфельд)
- Опера «Палестрина» (1917, Мюнхен), авторське позначення — «музична легенда»
- Концерт для фортеп'яно з оркестром мі бемоль мажор, тв. 31 (закінчений в 1922 році).
- Кантата «Про німецької душі», тв. 28 (1921)
- Хорова фантазія «Темне царство», тв. 38 (1929)
Літературні твори
Книги
- Vom musikalischen Drama. München / Leipzig, 1915.
- Futuristengefahr. München / Leipzig, 1917.
- Die neue Ästhetik der musikalischen Impotenz. München, 1920.
- Werk und Wiedergabe. Augsburg, 1929
- Über musikalische Inspiration. Berlin 1940.
Статті
- Gesammelte Schriften. 3 Bde. Augsburg, 1926—1929.
- Gesammelte Schriften. Bd.4, hrsg. von Bernhard Adamy. Tutzing, 1987.
Примітки
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118593625 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ …Gemeinsamket der Melodie — sie gehört niemandem und jedwedem an. // Die neue Ästhehik der musikalischen Impotenz, S.130.
- ↑ …amerikanisch-internationale Pöbelhaftigkeit // ib., S.130.
- ↑ ib., S.109, 123—124 et passim.
- ↑ Das Antideutsche, in welcher Form es auch auftritt, als Atonalität, Internationalität, Amerikanismus, deutscher Pazifismus, berennt unsere Existenz, unsere Kultur von allen Seiten und mit ihr die europäische. In: Pfitzner H. Gesammelte Schriften. Bd.2. Augsburg, 1926, S.119.
Література
- Adamy B. Hans Pfitzner. Literatur, Philosophie und Zeitgeschehen in seinem Weltbild und Werk. Tutzing: Schneider, 1980. ISBN 978-3-7952-0288-0
- Williamson H. The music of Hans Pfitzner. Oxford: Clarendon Press, 1992. ISBN 0-19-816160-3.
- Toller O. Pfitzner's Palestrina. 1997
Посилання
- Пфіцнера. Небезпека футуризму (1917)
- Пфіцнера. Нова естетика музичної імпотенції (1920) [Архівовано 1 листопада 2020 у Wayback Machine.]
