Гелен Раппапорт

Гелен Раппапорт
англ. Helen Rappaport Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніангл. Helen Ware
рос. Хелен Уэр Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася1947 Редагувати інформацію у Вікіданих
Бромлі, Великий Лондон, Лондон[d], Англія, Велика Британія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьісторикиня, письменниця-романістка, біограф, перекладачка, письменниця, прозаїк, редакторка, русист Редагувати інформацію у Вікіданих
Сфера роботиісторія[2] і переклади з російськоїd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет Лідса і Chatham Grammar School for Girlsd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творіванглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрдрама Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайт: helenrappaport.com Редагувати інформацію у Вікіданих

Гелен Ф. Раппапорт (англ. Helen Rappaport; до шлюбу Вер (англ. Ware), 1947 Редагувати інформацію у Вікіданих, Бромлі, Великий Лондон Редагувати інформацію у Вікіданих) — британська письменниця, колишня акторка, ексредакторка в академічних видавництвах Wiley-Blackwell і OUP. Спеціалізується на вікторіанській епосі та революційній Росії[3].

Життєпис

Ранні роки та освіта

Народилася в Бромлі, виросла недалеко від річки Медвей у Північному Кенті і відвідувала середню школу Чатема для дівчаток. Її старший брат — Майк Вер[en], 1939 року народження, фотограф, хімік та письменник[a]. Має молодших братів-близнюків, Пітера (теж фотограф) і Крістофера, 1953 народження[4].

Вивчала російську мову в Лідському університеті, де брала участь в університетській театральній трупі та розпочала акторську кар'єру[5].

Кар'єра

Акторська діяльність

Після роботи в театральній трупі Лідського університету з'явилася в кількох телесеріалах, серед яких «Королівський суд[en]», «Кохання завдає болю[en]» та «Білль[en]»[6]. Пізніше вона стверджувала, що провела «20 років у депресії як безробітна, розорена і нещасна акторка»[7].

Письменницька діяльність

На початку 1990-х стала редакторкою в академічних видавництвах Wiley-Blackwell та OUP[5]. Також зробила внесок в історичні та біографічні довідники, опубліковані, наприклад, Cassell[en] та Рідерз дайджест[8].

Від 1998 року стала заробляти виключно письменницькою працею[5], написавши 3 книги для американського видавництва ABC-CLIO, зокрема, «Енциклопедію соціальних реформаторок» (англ. An Encyclopaedia of Women Social Reformers) 2001 року з передмовою Меріан Райт Едельман. 2002 року книга здобула нагороду Американської бібліотечної асоціації, як видатне джерело інформації, і, згідно з виданням Times Higher Education Supplement, "чудова книга, пізнавальна, інформаційно-насичена, з широкою тематикою[9].

Робота перекладачкою російських літературних творів

Раппапорт вільно розмовляє російською і перекладає російські п'єси, зокрема, п'єси Антона Чехова (разом з Томом Стоппардом, Девідом Гейром[en], Девідом Ланом[en] та Ніколасом Райтом[en])[5].

Книги

Книга про жінок на Кримській війні (про Мері Сікол)

Портрет Мері Сікол (1869), який виявила Гелен Раппапорт

2003 року[10] Раппапорт виявила і придбала портрет медсестри з Ямайки Мері Сікол 1869 року роботи Альберта Чарльза Чаллена[en]. Нині картина висить у Національній портретній галереї[11][12].

Мері Сікол фігурує у книзі Раппопорт 2007 року «Немає місця для леді: нерозказана історія жінок на Кримській війні» (англ. No Place for Ladies: The Untold Story of Women in the Crimean War), яку Саймон Себаг Монтефіоре оцінив як «гостру і надихальну, добре опрацьовану, але при цьому добре читану», і яка отримала позитивні відгуки в Times і The Guardian[13].

Книга про останні дні Романових

Її книга 2008 року «Єкатеринбург: останні дні Романових» (англ. Ekaterinburg: The Last Days of the Romanovs) має безліч позитивних відгуків як у Великій Британії[14], так і в США[15], де стала бестселером[8].

Книга про Леніна

Книга про Леніна «Змовник: Ленін у вигнанні» (англ. Conspirator: Lenin in Exile), видана 2009 року, здобула популярність завдяки припущенням авторки про те, що Ленін помер від сифілісу, а не від інсульту[16].

Книга про вікторіанську індустрію косметики

Її книга 2010 року «Завжди прекрасна» (англ. Beautiful For Ever) описує розвиток косметичної промисловості вікторіанської епохи та розповідає історію мадам Рейчел[en], яка здобула як славу, так і ганьбу, продаючи продукти, які мали майже магічну силу «відновлення та збереження»[джерело?].

Книга у 150-ті роковини від дня смерті принца Альберта

Написана книгу «Чудова одержимість» (англ. A Magnificent Obsession), яку видано 3 листопада 2011 року — у 150-ті роковини від дня смерті принца Альберта[8].

Книга про народження фотографії

Книга «Впіймане світло: народження фотографії» (англ. Capturing the Light: The Birth of Photography), написана у співавторстві з Роджером Вотсоном, розповідає історію Генрі Фокса Талбота та Луї Дагера. Раппапорт і Вотсон узяли участь у заході під час Единбурзького книжкового фестивалю 14 серпня 2013[17]. Книга оповідає історію фотографії.

Книжка «Захоплені революцією»

Її книга "У тенетах революції: Петроград, Росія, 1917 рік — Світ на межі" (англ. Caught in the Revolution: Petrograd, Russia, 1917 – A World on the Edge), видана 2016 року в Лондоні, отримала багато позитивних відгуків[18]. 2017 року книгу видано в Нью-Йорку. В ній ідеться про те, як революційні події сприйняли представники іноземної колонії міста. Під час підготовки використано листи, щоденники, спогади та дорожні записки більш ніж 80 очевидців, зокрема й раніше практично невідомі.

Виноски

Коментарі
  1. ↑ Про свої родинні зв'язки Гелен згадала на сесії під час Единбурзького книжкового фестивалю 14 серпня 2013 року. Майк Вер глибоко досліджував ранні фотографічні процеси.
Примітки
  1. ↑ Freebase Data Dumps — Google.
  2. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ Helen Rappaport's top 10 books on Lenin. The Guardian. London. 2 вересня 2009. Архів оригіналу за 28 червня 2022. Процитовано 28 червня 2022.
  4. ↑ Writer Helen Rappaport reveals her love of Russia, all things Victorian and the landscape of the Medway marshes in conversation with Sylvia Vetta (PDF). Sylviavetta.co.uk. Архів (PDF) оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 6 січня 2018.
  5. ↑ а б в г The Viney Agency. The Viney Agency. Архів оригіналу за 30 серпня 2011. Процитовано 7 жовтня 2011.
  6. ↑ Helen Rappaport. IMDb. Процитовано 6 січня 2018.
  7. ↑ Melanie Gow. Helen Rappaport – The Interview – Beat. Beatmagazine.co.uk. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 7 жовтня 2011.
  8. ↑ а б в Rappaport, Helen. Helen Rappaport Biography. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.
  9. ↑ Rappaport, Helen. Encyclopedia of Women Social Reformers. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.
  10. ↑ Rappaport, Helen. Helen Rappaport & Mary Seacole. Helenrappaport.com. Процитовано 6 січня 2018.{cite web}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  11. ↑ Long-lost Seacole portrait found. BBC News. 11 січня 2005. Архів оригіналу за 7 серпня 2007. Процитовано 28 червня 2022.
  12. ↑ Mary Seacole - National Portrait Gallery. Npg.org.uk. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 6 січня 2018.
  13. ↑ Rappaport, Helen. No Place for Ladies. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.
  14. ↑ Rappaport, Helen. Ekaterinburg - UK Reviews. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.
  15. ↑ Rappaport, Helen. The Last Days of the Rromanovs -US reviews. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.
  16. ↑ Britten, Nick (22 жовтня 2009). Vladimir Lenin died from syphilis, new research claims. Telegraph.co.uk. Архів оригіналу за 28 червня 2022. Процитовано 6 січня 2018.
  17. ↑ Rappaport, Helen. Helen Rappaport Four Sisters: The lost Lives of the Romanov Grand Duchesses. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 25 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.
  18. ↑ Rappaport, Helen. Helen Rappaport Caught in the Revolution Petrograd 1917. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 17 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.

Посилання