Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс

Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс
нім. Heinrich Wilhelm Matthias Olbers
Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс
Народився	11 жовтня 1758(1758-10-11)[1][2][…]  Hemelingend, Священна Римська імперія[2][3]
Помер	2 березня 1840(1840-03-02)[1][2][…] (81 рік)  Бремен[4][2]
Поховання	Бремен
Країна	Бремен
Діяльність	фізик, астроном, лікар, політик
Alma mater	Athenaeumd Геттінгенський університет
Галузь	астрономія
Посада	депутат Національної асамблеї Франції
Членство	Academy of Science for Public Utilityd Лондонське королівське товариство Шведська королівська академія наук Баварська академія наук Американська академія мистецтв і наук[5] Французька академія наук Прусська академія наук Нідерландська королівська академія наук Леопольдина Національна академія наук Італіїd Паризька медична академія
Відомий завдяки:	Відкриття 2 Паллада, 4 Веста Фотометричний парадокс
Батько	Johann Georg Olbersd
Брати, сестри	Theodor Olbersd
Діти	Dorothea Focked Georg Heinrich Olbersd
Нагороди	член Лондонського королівського товариства (4 грудня 1804) премія Лаланда (1803) Член Американської академії мистецтв і наук
Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс у Вікісховищі

Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс (нім. Heinrich Wilhelm Matthäus Olbers) — німецький астроном. Народився в м. Арберген (поблизу Бремена). Вивчав медицину в Геттінгенському університеті. Був практикуючим лікарем у Берліні. Побудував у Берліні власну обсерваторію.

Основні наукові праці присвячені спостереженням комет і обчисленню кометних орбіт. Відкрив 7 нових комет, одну з яких, виявлену ним 1815 року, названо його ім'ям. Розробив (1797) спосіб визначення параболічної орбіти комети за трьома спостереженнями. 1802 року виявив на підставі обчислень К. Ф. Ґауса першу малу планету Цереру, втрачену незабаром після її відкриття 1801 року. 1802 року відкрив другу малу планету (Палладу), в 1807 — четверту (Веста). Запропонував гіпотезу про походження астероїдів внаслідок руйнування планети Фаетон, що оберталася між орбітами Марса і Юпітера. 1811 року висловив припущення про відштовхувальну силу Сонця як причину появи хвостів у комет. 1837 року встановив періодичність метеорного потоку Леонід. 1826 року сформулював фотометричний парадокс, що отримав назву парадоксу Шезо—Ольберса (Жан Філіп де Шезо — швейцарський астроном, який висловив аналогічну ідею ще 1744 року). Парадокс Шезо—Ольберса полягає в тому, що у разі нескінченості Всесвіту зірок, в будь-якому напрямку на промені зору має бути зірка. Отже, вся поверхня неба має бути сліпуче-яскравою, подібною до поверхні Сонця. Для пояснення парадоксу припустив поглинання світла в міжзоряному просторі. Фотометричний парадокс знайшов своє вирішення в теорії архічної будови Всесвіту, розробленій К. В. Шарльє.

Член Лондонського королівського товариства (1804), Паризької АН (1810), .

Такі об'єкти названі на його честь

• періодична комета 13P/Olbers
• астероїд 1002 Olbersia
• Кратер Ольберс на Місяці
• Ольберс, 200-км в діаметрі темна ділянка на поверхні Вести

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Ольберс Генрих Вильгельм. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
• Cunningham, C. J. (2006). The Origin of the Asteroids: Olbers versus Regner. Star Lab Press. ISBN 0-9708162-5-1.
• Bessel, F. W. (1845). Über Olbers. Von Herrn Geh. - Rath Bessel. Astronomische Nachrichten. 22: 265. doi:10.1002/asna.18450221802.
• William Herschel (1800 - 1814). Observations on the Nature of the New Celestial Body Discovered by Dr. Olbers, and of the Comet Which Was Expected to Appear Last January in Its Return from the Sun. Abstracts of the Papers Printed in the Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 1: 271—272. doi:10.1098/rspl.1800.0148.
• Lynn, W. T. (1907). The Discovery of Vesta. The Observatory. 30: 103—105. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 9 листопада 2010.