Георг Базеліц
Георг Базеліц (нім. Georg Baselitz, справжнє ім'я Ганс-Георг Керн нім. Hans-Georg Kern; нар. 23 січня 1938, Дойчбазеліц) — німецький живописець, графік і скульптор, належить до числа найдорожчих сучасних художників. Неоекспресіоніст, один з основоположників стилю «Нові дикі».
Біографія і творчість
Ганс-Георг Керн народився в 1938 році в сім'ї вчителя початкової школи [12]. Займатися живописом почав в 1955 році, беручи приватні уроки [13].
У 1956 році переїхав до Східного Берліна, де вступив у Вищу школу образотворчого мистецтва, але був незабаром виключений з училища за «політичну незрілість» [13]. Після цього переїхав до Західного Берліна, де продовжив навчання у Вищій художній школі.
У 1958 році, після переїзду в Західний Берлін, Базеліц зустрів свою майбутню дружину Ельке Кретчмар. В цей же час складається його власний впізнаваний стиль; він пише серію картин, у тому числі «Uncle Bernhard» / «Onkel Bernhard».
У 1961 він змінив своє ім'я на Георг Базеліц, в пам'ять про рідне місто [14]. Разом з іншим молодим художником із Саксонії, Ойгеном Шонебеком він в тому ж році влаштував в районі Вільмерсдорф виставку «Пандемоніум-1». На цій виставці художниками був проголошений маніфест, що протиставляв їх творчість абстрактному мистецтву [12]. Базеліц завжди тяжів до предметних, фігуративних мотивів, при цьому особливо цінував принцип арт-провокації, зображуючи фігури часом в таких провокаційно ексгібіціоністські позах, що, наприклад, в 1963 році під час персональної виставки художника в галереї Werner & Katz в Берліні відбувся скандал. Дві його картини «Велика ніч в бадді» («The Big Night Down The Drain», 1962/1963) і «Оголений чоловік» («Naked Man», 1962) були заборонені до показу як непристойні [12].
Головним кордоном творчої зрілості Базеліц можна вважати другу половину 1960-х років. У цей час з'явилися так звані «фрактурні картини» (від нім. Frakturbildern де людські фігури і предмети виявляються розділеними на окремі горизонтально орієнтовані сегменти[15]. Зображувані предмети виступають в якості фону для живопису. Свою мету художник сформулював таким чином: «Реальність — це сама картина, але зовсім не те, що на картині» [16]. У 1969 році в роботі «Ліс на голові» Базеліц висловив свою відмову від змістовних аспектів. Траєкторії нанесення фарб показують, що Базеліц писав свої картини в стилі «руху навколо осі».
З кінця 1960-х років фірмовим прийомом Базеліца став «перевернутий образ» (зображення фігур вниз головою). Таким чином він прагнув подолати верховенство змісту над формою [14].
У 1970-ті роки у Базеліца пройшли виставки в Мангаймі, Гамбурзі, Касселі, Амстердамі, участь в Бієнале в Сан-Паулу. В кінці 1970-х він зайнявся скульптурою. Першим досвідом була «Модель для скульптури» (1979/1980) — розфарбована скульптура з дерева. Вплив експресіонізму позначається на його скульптурних роботах ще більш явно, ніж в його картинах [16]. У 1980-і популярність художника зростає; його стиль стає більш агресивним.
У 1990 — перша велика виставка в Східній Німеччині (Національна галерея в Старому музеї Берліна). У 1993 Базеліц оформляє постановку опери Харрісона Бертуістла «Панч і Джуді» в Амстердамі. У 1995 — великі виставки в музеї Гуггенхайма в Нью-Йорку, Вашингтоні та Лос-Анджелесі .
Базеліц займав пост професора Академії мистецтв у Карлсруе і західноберлінської Вищої художньої школи.
Визнання
Кавалер Ордена літератури і мистецтва (1989), володар Австрійського почесного знака «За науку і мистецтво» (2004), лауреат Імператорської премії Японії (2006)[17] .
Стиль
У 1970-ті роки Базеліц прославився своїми перевернутими зображеннями. Його вважають революційним художником, оскільки він привертає увагу глядачів до своїх робіт, змушуючи їх задуматися і пробуджуючи їх інтерес. Сюжети картин здаються не такими важливими, як візуальне сприйняття роботи. Протягом своєї кар'єри Базеліц міняв свій стиль, починаючи з накладання субстанцій і закінчуючи своїм стилем, починаючи з 1990-х років, який більше фокусується на ясності і плавних змінах. Його малюнки і картини останніх десяти років показують, що художник переглядає, виправляє і змінює свої більш ранні роботи. Саморефлексія йде рука об руку з безтурботним і вільним графічним стилем[18] .
Примітки
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ Georg Baselitz
- ↑ Georg Baselitz — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ https://www.workwithdata.com/person/georg-baselitz-1938
- ↑ Adler
- ↑ Green Tree
- ↑ https://ackland.emuseum.com/people/8064/georg-baselitz/objects
- ↑ ZKM Center for Art and Media Karlsruhe — 1997.
- ↑ https://bard.emuseum.com/people/777/georg-baselitz
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/317235
- ↑ а б в 100 художников, 1999, с. 10.
- ↑ а б IFA.
- ↑ а б Guggenheim.
- ↑ Art Institue Chicago. Woodman (Waldarbeiter), 1969. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 12 листопада 2020.
- ↑ а б 100 художников, 1999, с. 11.
- ↑ Preise und Stipendien. Архів оригіналу за 22 лютого 2006. Процитовано 22 вересня 2016.
- ↑ zephir.ch. Georg Baselitz. kunstmuseumbasel.ch (англ.). Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 22 вересня 2020.
Посилання
- Твори та перелік виставок (англ.). Artfacts.net. Архів оригіналу за 16 вересня 2017. Процитовано 22 вересня 2016.
- Artist Biography (англ.). Tate Gallery. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22 вересня 2016.
- Georg Baselitz (англ.). Guggenheim Museum. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 22 вересня 2016.
- Georg Baselitz: Künstler, Maler, Bildhauer (нім.). Deutsche Digitale Bibliothek. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
- Подробная био- и библиография (нім.). Institut für Auslandsbeziehungen. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
- Georg Baselitz: The Heroes (англ.). Städel Museum. Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 22 вересня 2016.
- Norman Rosenthal (2007). Upside-down world (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 22 вересня 2016.
