Фільм складається з семи не пов'язаних між собою новел. У фільмі поєднуються яскраві, іронічні і комічні історії (про торговця Андруччо (актор Нінетто Даволі), садівника в монастирі) і глибоко проникливі, філософсько-ліричні епізоди (кохання дворянки і молодого слуги, візит померлого до свого друга), що вдало ілюструють не лише сам твір Дж. Боккаччо, але і побут, підвалини Середньовічної Італії.
Дуже колоритні і правдоподібні типажі героїв: селяни, ремісники, монашки. Сам режисер, П'єр Паоло Пазоліні, виконав у стрічці придуману роль майстра-живописця, Джотто, що приїхав розписувати собор. У літературному оригіналі цей герой відсутній, дається лише характеристика його творчості.
«Декамерон» Пазоліні, так само, як «Декамерон» Боккаччо — це гімн гуманізму, оспівування людини, тонка й усебічна характеристика людського життя.
Цей розділ містить неупорядкований список різноманітних фактів[en] про предмет статті. Будь ласка, перемістіть будь-яку значущу інформацію до інших розділів або статей.(грудень 2023)
В Італії проти «Декамерона» наприкінці вересня — листопаді 1971 року було висунуто понад тридцять звинувачень, розглянутих судом. Його допустили до прокату за рішенням судової влади Тренто, потім заборонили рішенням прокуратури Сульмони і Анкони[1].
Гнів (1963) •Стіни Сани (1964) •Il Padre selvaggio (1965) •Comizi d'amore (1965) •Вибір натури в Палестині для «Євангелія від Матвія» (1965) •Нотатки до фільму про Індію (1968) •Нариси роману про нечистоти (1970) •Нотатки у пошуках африканського Ореста (1970) •12 грудня (1972)