Джоанна Бруно

Джоанна Бруно
Основна інформація
Дата народження1944 Редагувати інформацію у Вікіданих
Професіїоперна співачка Редагувати інформацію у Вікіданих

Джоанна Мері Бруно (англ. Joanna Mary Bruno; нар. 1944(1944), Вест-Орандж, Нью-Джерсі, США[1]), також знана як Джоанна Бруно-Кларк[2] — американська оперна співачка (сопрано), яка мала активну міжнародну кар'єру протягом 1960-х і 1970-х років. Ліричне сопрано вона часто виступала в операх Джакомо Пуччіні та Вольфганга Амадея Моцарта.

У США вона часто виступала з Оперою Санта-Фе та Нью-Йоркською оперою, а в Європі — з Голландською національною оперою та Шотландською оперою. Найбільше її пам'ятають за виступи в операх Джанкарло Менотті, особливо за створення ролі Кори Арнек у світовій прем'єрі «Найважливіша людина» у 1971 році[3].

Біографія

Народилась у Вест-Оранджі, Нью-Джерсі, Бруно розпочала навчання вокалу у Кетрін Істмент у Нью-Джерсі[1]. Вона вивчала оперу з Дженні Турель у Джульярдській школі, де закінчила бакалаврат у 1967 році[3][1].

Продовжила навчання в аспірантурі в Джульярдському оперному центрі, з яким виступала в американських прем'єрах «Орміндо» Франческо Каваллі (в ролі Нерілло у 1968 році[4]) та «Антигони» Артура Онеґґера[3]. Пізніше продовжила навчання опері у Луїджі Річчі в Академії святої Цецилії у Римі[1]. У 1967 році вона стажувалась в опері Санта-Фе і виконала роль Сюзанни у «Весілля Фігаро» Моцарта на музичному фестивалі в Аспені, як студентка в Аспенському оперному центрі у 1966 році[3].

Професійний оперний дебют Бруно відбувся у 1968 році у ролі Моніки в «Медіумі» Менотті на Фестивалі двох світів в Сполето, Італія[5].

У 1969 році вона була солісткою-сопрано в «Симфонії № 3» Карла Нільсена з Бостонським симфонічним оркестром під керівництвом Генрі Льюїса[3]. Протягом 1970-х років неодноразово виступала в Опері Санта-Фе (SFO), зокрема зіграла Сусанну в «Графині» Кірі Те Канави в американському дебюті Те Канави у 1971 році[6].

Серед інших ролей, які вона виконала з SFO: Анна Трулав у «Кар'єра марнотрата» Ігоря Стравинського (1970)[7]; Паміна в «Чарівній флейті» Моцарта (1971)[8]; Мімі в «Богемі» Пуччіні (1973)[9]; Деспіна в «Так чинять усі» Моцарта (1975)[10] та Мікаела в «Кармен» Бізе (1975)[11]. Пізніше вона повернулася до SFO у 2004 році у ролі служниці в «Симоні Бокканеґра» Джузеппе Верді[12].

У 1970-х роках вона часто виступала з Нью-Йоркською оперою (NYCO), виконуючи такі ролі Мімі та Мікаели[13][14]. У NYCO вона, зокрема, створила роль Кори Арнек у світовій прем'єрі опери Менотті «Найважливіша людина» у 1971 році[15]. Ще однією роллю в опері Менотті була Сардула в «Останньому дикуні» в Гавайському оперному театрі у 1973 році[15].

Інші визначні моменти кар'єри у Північній Америці включали виступи як Мімі в Ліричній опері Чикаго у 1972 році та у Х'юстонській Гранд Опері у 1975 році з Хосе Каррерасом у ролі її Родольфо[16][17]. Вона повернулася до Х'юстона у 1976 році в ролі Моніки в «Медіумі» Менотті[18].

У Європі Бруно зіграла у кількох постановках Голландської національної опери у 1970-х роках, зокрема образи Мімі (1970)[19], Анни Трулав у «Кар'єрі марнотрата» (1972)[20] та Нанетти у «Фальстафі» Джузеппе Верді (1972, 1973)[21]. Компанія взяла постановку на Голландський фестиваль у 1973 році[22]. Вона також виступала в багатьох постановках Шотландської опери, з'являючись у ролі Мімі (1974, 1976); Дездемони в «Отелло» Джузеппе Верді (1976, 1977), Чіо-Чіо-Сан в «Мадам Баттерфляй» Пуччіні (1976, 1978)[7]. У 1972 році вона виконала ролі в «Корі» Менотті в Оперному театрі імені Джузеппе Верді у Трієсті, Італія[23]. У 1973 і 1974 роках вона виконувала партію Мусетти в «Богемі» Пуччіні в Опері Гарньє для Паризької національної опери з диригентом Альдо Чеккато та Робертом Кернсом у ролі Марчелло[24].

Після кінця 1970-х років професійна участь Бруно стали рідкістю. У 1975 році їй діагностували біполярний розлад, хворобу, яка вплинула на стабільність кар'єри. У 1982 році вийшла заміж за свого колегу, випускника Джульярдської школи Вінсента Кларка, піаніста й органіста[2]. Вона навчалася в аспірантурі з вокальної педагогіки у Вестмінстерському хоровому коледжі та викладає вокал. У 2001 році вона дала концерт оперних арій з Державною оперою Нью-Джерсі[2].

Примітки

  1. ↑ а б в г David M. Cummings, ред. (2000). International Who's who in Music and Musicians' Directory (in the Classical and Light Classical Fields). International Biographical Centre. с. 86. ISBN 9780948875533.
  2. ↑ а б в Classical couple loves performing on stage in spite of numerous personal setbacks. New Jersey Hills Media Group. 4 грудня 2003.
  3. ↑ а б в г д SYMPHONY ORCHESTRA: 88th Season 1968-1969. 1968.
  4. ↑ Harold C. Schonberg (26 квітня 1968). Music: Juilliard's Opera Theater Presents 'Ormindo'; Cavalli Opera of 1644 in U.S. Premiere Staging and the Cast Add to Work's Charm. The New York Times.
  5. ↑ Ken Wlaschin (1999). Gian Carlo Menotti on Screen: Opera, Dance, and Choral Works on Film, Television, and Video. McFarland & Company. с. 103. ISBN 9780786406081.
  6. ↑ Craig A. Smith (2015). A Vision of Voices: John Crosby and the Santa Fe Opera. University of New Mexico Press. ISBN 9780826355768.
  7. ↑ а б Bio: Joanna Bruno. Opera Scotland: Listings and Performance History. Процитовано 12 березня 2021.
  8. ↑ Out Front and Back Stage At Santa Fe Opera. Tucson Daily Citizen. 4 вересня 1971.
  9. ↑ Quaintance Eaton (1 жовтня 1973). WHAT'S NEW AT SANTA FE?. Music Journal. Т. 31, № 8. с. 24.
  10. ↑ Mozart's 'Cosi Fan Tutte' Delights. The Gallup Independent. 18 липня 1975. с. 11.
  11. ↑ Santa Fe Opera Reveals 1975 Season. Albuquerque Journal. 12 січня 1975. с. 19.
  12. ↑ Santa Fe Opera 2004-present. The Artful Culurevore. Santa Fe Opera.
  13. ↑ Allen Hughes (13 вересня 1971). City Opera Stages A 'Boheme' Graced With Joanna Bruno. The New York Times.
  14. ↑ Harold C. Schonberg (9 жовтня 1971). Music: A New 'Carmen'.
  15. ↑ а б Donald L. Hixon (2000). Gian Carlo Menotti: A Bio-bibliography. Greenwood Press. с. 136. ISBN 9780313261398.
  16. ↑ Christopher Pavlakis (1974). The American Music Handbook. University of Michigan Press. с. 286. ISBN 9780029251805.
  17. ↑ In Performance. Т. 25. 1975. с. 3.
  18. ↑ In America. Т. 27. 1976. с. 19.
  19. ↑ La boheme. Dutch National Opera Performance Archives. Процитовано 12 березня 2021.{cite web}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  20. ↑ The Rake's Progress. Dutch National Opera Performance Archives. Процитовано 12 березня 2021.{cite web}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  21. ↑ Falstaff. Dutch National Opera Performance Archives. Процитовано 12 березня 2021.{cite web}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  22. ↑ Peter Riesterer (1991). Zeit für Oper: Götz Friedrichs Musiktheater, 1958-1990. Propyläen Verlag. ISBN 9783549066904.
  23. ↑ Margaret Ross Griffel (2013). Operas In English: A Dictionary. Scarecrow Press. с. 329. ISBN 9780810883253.
  24. ↑ Performance: In Review. Т. 39. 1974. с. 53.

Посилання