Джон Лігоне
Джон Лігоне | |
---|---|
![]() | |
Народився | 7 листопада 1680[1][2] ![]() Кастр ![]() |
Помер | 28 квітня 1770[1][2][3] (89 років) ![]() Кобгем, Елмбріджd, Суррей, Англія, Королівство Велика Британія ![]() |
Країна | ![]() ![]() |
Діяльність | політик, військовослужбовець ![]() |
Знання мов | англійська ![]() |
Учасник | Війна за австрійську спадщину, Війна за іспанську спадщину і Друге якобітське повстання ![]() |
Членство | Лондонське королівське товариство ![]() |
Титул | віконт, Viscount Ligonierd, Earl Ligonierd і Baron Ligonierd ![]() |
Посада | Член 11-го парламенту Великої Британіїd, Член 10-го парламенту Великої Британіїd і Член 12-го парламенту Великої Британіїd ![]() |
Військове звання | фельдмаршал ![]() |
Батько | Louis de Ligonnier, Seigneur de Montcuquetd[2][3] ![]() |
Мати | Louise du Poncetd[2][3] ![]() |
Брати, сестри | Francis Ligonierd[3] ![]() |
Діти | Penelope Ligonierd[2] ![]() |
Нагороди | |
Джон (Жан Луї) Лігоньє, 1-й граф Лігоньє (англ. John (Jean Louis) Ligonier, 1st Earl Ligonier; 7 листопада 1680, Кастр, Франція — 28 квітня 1770, Кобем (передмістя Лондона), графство Суррей, Велика Британія) — британський воєначальник французького походження, фельдмаршал (30 листопада 1757).
Народився в сім'ї гугенотів на півдні Франції, разом з батьками в кінці XVII століття емігрував в Англію. Зробив блискучу кар'єру воєначальника, пізніше став активним прихильником уряду Пітта-Ньюкасла (1757–1762), який знаходився при владі у Великій Британії під час Семирічної війни 1756–1763.
Зведений Георгом II в лицарі-командори ордена Лазні після блискучої перемоги об'єднаної армії «Прагматичної санкції» над французами в битві при Деттінгені (27 червня 1743 року. У програній битві при Фонтенуа (11 травня 1745 року) Лігоньє командував британською піхотою і був радником Вільяму Августу, герцогові Камберлендському — головнокомандувачу армією «Прагматичної санкції».
Під час якобітського повстання був відкликаний до Англії і очолив британські війська, але в січні 1746 року був відправлений в Нідерланди, де очолив британські та союзницькі війська, розташовані в Історичних Нідерландах. Брав участь в програній «Прагматиками» битві при Рокурі (11 жовтня 1746) і як начальник британської кавалерії — в битві при Лауфельді (1 липня 1747), де очолив останню кавалерійську атаку. Під час атаки його кінь був вбитий і він потрапив у полон до французів, але через кілька днів був звільнений.
Життєпис
Ранні роки
Джон Лігоньє народився 17 жовтня[4][5] або 7 листопада[6][7] 1680 року в Кастрі, поблизу Тулузи, Франція, у сім'ї Луї де Лігоньє, сеньйор де Монкюке (1640—1693) і його дружини Луїз дю Понсе (нар. 1652). Лігоньє були гугенотською землевласницькою родиною, яка осіла в Кастрі принаймні з шістнадцятого століття.[4] Джон Лігоньє був другим сином в сім'ї.[7] Шестеро дітей Луї де Лігоньє та Луїз дю Понсе дожили до повноліття, а троє стали офіцерами британської армії. Після скасування Нантського едикту, королівського указу, який надавав французьким гугенотам певні права, в 1685 році кілька протестантських родичів Лігоньє втекли з Франції і знайшли притулок у нідерландських Об'єднаних провінціях, Швейцарії та Британії; принаймні один з них поступив на службу до гугенотського полку, створеного та відправленого до Ірландії англійським королем Вільгельмом III у 1689 році.[4]
Відповідно до Рабо, початкову освіту Лігоньє отримав у замку Монкюке, володільцем якого був його батько. Зокрема, Рабо писав, що у замку Лігоньє «отримав свої перші уроки, включаючи уроки військової науки та гімнастики».[5] Відповідно до Вітворта, у Лігоньє був тьютор, а також, можливо, Лігоньє їздив до Швейцарії, щоб отримати «ґрунтовну кальвіністську освіту».[7]
Умови та точний час, коли Лігоньє покинув Францію залишаються невідомими. Пізніше Лігоньє писав своєму брату, що він волів би нічого не казати про свої дії між 1696 та 1698 роками.[7] Відповідно до Рабо Лігоньє покинув дім у вересні 1698 року, і, мандруючи під псевдонімом Ланоз, з Парижу поїхав до Утрехту, де приєднався до свого брата Антуана, а також дядька з материнського боку та кузена.[5] Водночас відповідно до Гіткоута, у 1697 році Лігоньє поїхав до Ірландії, щоб приєднатись до свого дядька, який був офіцером в одному з гугенотських полків короля Вільгельма ІІІ.[6] Вітворт писав, що шлях, яким Лігоньє покидав Францію, а також тривалість його подорожі, залишаються невідомим. Відповідно до Вітворта, Лігоньє прибув до Утрехта до свого дядька, а також рідного брата, у вересні 1698 року.[7] З Утрехту Лігоньє написав матері у Францію, що збирався зі своїм кузеном до Ірландії.[5][7] Відповідно до Вуда, Лігоньє покинув Францію у 1698 році та через Утрехт та Англію потрапив до Ірландії.[4]
Початок військової кар'єри
Дані про початок військової кар'єри Лігоньє різняться. Рабо писав, що Лігоньє поступив на службу англійського полку в Ірландії у 1699 році.[5] Відповідно до Вітворта та Вуда, 22 лютого 1702 року Лігоньє, на підставі Акту Парламенту, став підданим Англії, і після цього, став волонтером британських сил, відправлених до Нідерландів, під командуванням Джона Каттса, під час війни за іспанську спадщину.[4][7]
Примітки
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в г д е Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б в г д Kindred Britain
- ↑ а б в г д Wood, Stephen (2004). Ligonier, John [formerly Jean-Louis de Ligonier], Earl Ligonier [Лігоньє, Джон [раніше Жан-Луї де Лігоньє], граф Лігоньє]. Oxford Dictionary of National Biography (англ.). doi:10.1093/ref:odnb/16653.
- ↑ а б в г д Rabaud, Camille (1 липня 1893). Jean-Louis de Ligonier, généralissime des armées anglaises (1680-1770) [Жан-Луї де Лігоньє, генералісимус англійської армії (1680-1770)]. Revue Chrétienne (фр.). 13: 178—203.
- ↑ а б Heathcote, T.A. (1999). The British field marshals, 1763-1997 : a biographical dictionary [Британські фельдмаршали, 1763-1997: біографічний довідник] (англ.). London: Leo Cooper. с. 23—25. ISBN 0-85052-696-5.
- ↑ а б в г д е ж Whitworth, Rex (1958). Field Marshal Lord Ligonier : a story of the British Army, 1702-1770 [Фельдмаршал лорд Лігоньє: історія британської армії, 1702-1770] (англ.). Oxford: Clarendon Press.