Едуард Адольф Дрюмон

Едуард Адольф Дрюмон
фр. Édouard Drumont Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніфр. Édouard Adolphe Drumont[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився3 травня 1844(1844-05-03)[3][4][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Париж[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер5 лютого 1917(1917-02-05)[2] (72 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
XVII округ Парижа, Париж Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняПер-Лашез Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, політик, письменник, коментатор Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКондорсе Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[3][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоSociété de l'histoire de Paris et de l'Île-de-Franced і Antisemitic League of Franced Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрдокументальна література і міжнародний договір Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusLa France juived Редагувати інформацію у Вікіданих
Посададепутат Національної асамблеї Франції Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякатолицька церква Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зCamille Rouyerd і Louise Gayted[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди

Jouy Prized (1879)

Едуард Адольф Дрюмон (фр. Édouard Adolphe Drumont; 3 травня 1844 — 3 лютого 1917, Париж) — журналіст і католицький письменник, відомий як антисеміт і французький націоналіст.

Біографія

Друмон народився в Парижі 3 травня 1844 року в родині декораторів порцеляни з Лілля. У сімнадцять років його батько помер, і він залишив сім'ю, щоб заробляти собі на життя.[8]

Спочатку він був на державній службі, але згодом став співробітником видавництва й автором численних різноманітних праць, серед яких «Мій старий Париж» (1879), нагороджений Французькою академією.

У книзі «Єврейська Франція» (фр. La France Juive), що вийшла у 1886 році, Друмон критикував роль євреїв у Франції та виступав за їхнє виключення з суспільства. У 1892 році Друмон заснував газету «Вільна Франція» (фр. La Libre Parole), яка стала платформою для агресивного антисемітизму.

З 1898 по 1902 рік Едуард Друмон представляв департамент Алжир у Палаті депутатів Третьої республіки. На нього подали до суду за звинувачення депутата парламенту в отриманні хабаря від відомого єврейського банкіра Едуарда Альфонса Джеймса де Ротшильда за ухвалення потрібного банкіру законопроєкту. Друмон привернув багато прихильників і був одним з основних джерел антисемітських ідей, які згодом підхопили нацисти.[К 1] Він скористався Панамським скандалом[9] і досяг вершини своєї сумної слави під час «Справи Дрейфуса», в якій він був найзапеклішим обвинувачем Альфреда Дрейфуса.

За свої антипанамські статті Друмон був засуджений до трьох місяців ув'язнення. У 1893 році він даремно балотувався в Ам'єні; наступного року він виїхав до Брюсселя. Справа Дрейфуса допомогла йому повернути популярність, і в 1898 році він повернувся до Франції, був обраний депутатом від першого департаменту Алжиру, але зазнав поразки як кандидат на переобрання в 1902 році.

Бувши забобонним, Дрюмон носив із собою корінь мандрагори й напав на Жоржа Буланже, спираючись на пальміру.

Полеміка про «Старий Париж»

Його праця «Старий Париж» (фр. Mon vieux Paris), опублікована в 1878 році, є коментованим оглядом столиці. Цей огляд перемежовується тужливими роздумами, сповненими жалю. На думку його недоброзичливців, через присвійний займенник «mon» назва вказує на упереджене бачення і демонструє консервативне ставлення, використовуючи термін «oud».

У ній Друмон засуджує Париж 1878 року, пророкуючи занепад «міста вогнів». Його опоненти вбачають в описі Пале-Рояль вираз його монархічних переконань і ненависті до республіканського Парижа:

Чого ще ми не могли знайти в Пале-Роялі? Він був посеред міста, як столиця цієї розпусти, яка зараз розкидана по всьому місту.
Оригінальний текст (фр.)
Que ne trouvait-on pas, d'ailleurs, au Palais-Royal ? Il était au milieu de la ville comme la capitale de cette débauche, maintenant disséminée un peu partout.

Його опоненти вбачають у цьому передвістя реакційних теорій його твору «Молода Франція» (фр. La France Juive):

Польська Франція скоро стане нічим іншим, як мережею вокзалів; десять або двадцять хвилин затримки, буфет, і мандрівний єврей — не більше, ніж подорожній, що повернувся.
Оригінальний текст (фр.)
La France, remise à neuf, ne sera bientôt plus qu'un réseau de gares; dix ou vingt minutes d'arrêt, buffet, et le Juif-Errant lui-même n'est plus qu'un voyageur rétrograde..

Твори

  • Mon vieux Paris, 1878
  • Les Fêtes nationales à Paris, 1878
  • Le Dernier des Trémolin, 1879
  • Papiers inédits du Duc de Saint-Simon, 1880
  • La mort de Louis XIV, 1880
  • La France Juive, 1886
  • La France Juive devant l'opinion, 1886
  • La Fin d'un monde, 1889
  • La Dernière Bataille, 1890
  • Le Testament d'un antisémite, 1891
  • Le Secret de Fourmies, 1892
  • De l'or, de la boue, du sang-Du Panama á l'anarchie, 1896
  • Mon vieux Paris Deuxième Série, 1897
  • La tyrannie maçonnique, 1899
  • Les juifs contre la France, 1899 - Les Juifs et l'affaire Dreyfus
  • Les Tréteaux du succès, figures de bronze ou statues de neige, 1900
  • Les Tréteaux du succès, Les héros et les pitres, 1900
  • Le peuple juif, 1900
  • Vieux portraits, vieux cadres, 1903
  • Sur le chemin de la vie, 1914

Коментарі

  1. ↑ див. також «У 1886 році французький антисеміт Едуард Друмон опублікував La France Juive, створивши фальшивий кошмарний образ Франції, де домінували євреї, отруйне насіння якого принесло плоди, коли урядовці Віші співпрацювали у масових вбивствах французьких євреїв» в Adam Keller, Drumont's Jewish discipl.

Примітки

Едуард Адольф Дрюмон
у сестринських Вікіпроєктах
s: Теми у Вікіджерелах?
CMNS: Файли у Вікісховищі?
  1. ↑ Archives de Paris — 2024. — С. 36.
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Sycomore / Assemblée nationale
  5. ↑ Archives de Paris — С. 36.
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ http://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjEtMDItMDYiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MjE2NzE2O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=-118%2C-199&uielem_islocked=0&uielem_zoom=166&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F — С. 20.
  8. ↑ DRUMONT, EDOUARD ADOLPHE - JewishEncyclopedia.com. www.jewishencyclopedia.com. Процитовано 24 вересня 2023.
  9. ↑ Arendt, Hannah (1973). The origins of totalitarianism (вид. New ed. with added pref). San Diego New York London: Harcourt Brace Jovanovich. ISBN 978-0-15-670153-2.

Посилання