Експериментальна попмузика

Експериментальна попмузика (англ. experimental pop) — попмузика, яка не піддається традиційній класифікації або намагається розширити межі існуючих популярних форм, вводячи їх у нові контексти.^[1] Вона може містити експериментальні техніки, такі як конкретна музика, алеаторика чи еклектизм, інтегровані у попконтекст.^[2] Часто процес композиції передбачає використання електронних ефектів для маніпуляції звуками та аранжуваннями,^[3] привертаючи увагу слухача до тембру та тональності, хоча ці елементи не завжди акцентуються одночасно.^[4]

Експериментальна попмузика розвивалася паралельно з експериментальним джазом як нова форма авангарду, де багато молодих музикантів захоплювалися створенням студійних записів на межі популярної музики. У ранніх 1960-х роках продюсери, автори пісень і звукоінженери часто вільно експериментували з музичною формою, оркестровками, неприродним ревербератором та іншими звуковими ефектами. До кінця 1960-х експериментальна попмузика, що розширювала уявлення про типову популярну пісню, здобула позитивний відгук серед молодої аудиторії.

• Martin, Bill (1998). Listening to the Future: The Time of Progressive Rock, 1968–1978. Open Court. ISBN 0-8126-9368-X.
• Johnson, Michael (2009). Pop Music Theory. Lulu.com. ISBN 978-0-578-03539-0.
• Landy, Leigh (1994). Experimental Music Notebooks. Taylor & Francis. ISBN 978-3-7186-5554-0.