Жан Делюмо

Жан Делюмо
фр. Jean Delumeau[1]
Ім'я при народженні	фр. Jean Léon Marie Joseph André Delumeau[2]
Народився	18 червня 1923(1923-06-18)[1][3][4]  Нант, Атлантична Луара, Франція[4][1]
Помер	13 січня 2020(2020-01-13)[5][6][…] (96 років)  Брест, Фіністер, Франція[4][1]
Країна	Франція[4][1]
Діяльність	історик
Alma mater	Вища нормальна школа[7] Lycée Massénad Ліцей Т'єрd Паризький літературний факультетd (1955)[8]
Галузь	історія християнства[9] і Нова історія[9]
Заклад	Колеж де Франс[10][7] Політехнічна школа Практична школа вищих досліджень[7][11] Вища школа соціальних наук[7][11] Ліцей Ален-Фурн'єd[7] Lycée Chateaubriandd[7] Університет Верхньої Бретані Ренн II[7] Університет Париж I Пантеон-Сорбонна[7] Національний центр наукових досліджень[7]
Посада	member of the École française de Romed[7]
Відомі учні	Bernard Poignantd Паскаль Орі
Аспіранти, докторанти	Annette Beckerd[8] Jean-Pierre Duteild[8] Bernard Dompnierd[8] Janine Driancourt-Girodd[12][8] Yves Krumenackerd[13][8] André Lespagnold[8] Claude Nièresd[8] Jean-Claude Waquetd[8] Bernard Plongerond[8] Charles Frostind[8] Jacques Maillardd[8] Richard Staufferd[8] Robert Muchembledd[8] Élisabeth Belmasd[8] Jacques Grimardd[8] André Lévyd[8]
Членство	Академія надписів та красного письменства (2020)[14][15] Європейська академія[16]
Діти	Jean-Pierre Delumeaud
Нагороди	срібна медаль Національного центру наукових досліджень (1960) Гран-прі Гобераd (1968) Монтіонівська премія (1980) Prix de la biographie du Pointd (2009) Monseigneur-Marcel awardd (1984) Prix Thiersd (1976) Почесний доктор Університету Портоd почесний доктор Льєзького університетуd (1992) honorary doctor of the University of Sherbrooked (1986) Grand Prix d’Histoire de la Ville de Parisd (1981) Monseigneur-Marcel awardd (1977) honorary doctorate of the University of Deustod (1996) Grand prix catholique de littératured

Жан Леон Марі Делюмо (фр. Jean Léon Marie Delumeau; 18 червня 1923, Нант — 13 січня 2020) — французький історик релігії, культури і ментальності середньовіччя та нового періоду, член Академії наук Франції.

Делюмо народився 18 червня 1923 року в Нанті. У 1943 році закінчив Педагогічний інститут. Протягом багатьох років займався світською і християнською історією і викладав її в багатьох навчальних закладах Європи. Так Делюмо викладав у Політехнічному інституті, в університеті Ренна (l'universite de Rennes II), у Вищій практичній школі та університеті Парижа (l'universite de Paris I), був членом Французької школи Риму і доктором філологічних наук.

З 1975 по 1994 рік Жан Делюмо на посаді професора очолював кафедру «Історії релігійної ментальності на сучасному Заході» в Колеж де Франс (College de France). У цей час він написав і видав багато своїх книг і статей з історії релігії Середньовіччя. Професор Жан Делюмо був великим фахівцем у вивченні історії Реформації і католицької контрреформації, крім цього він написав два великих новаторських дослідження з історії релігійної ментальності — «Страх на Заході в XIV—XVIII ст.» та «Гріх і страх. Культура провини на Заході в XIII—XVIII ст.».

З 1988 року професор Жан Делюмо був членом Академії написів і красного письменства, а 27 вересня 1989 року був удостоєний звання члена Академії наук Франції.

Численні праці Жана Делюмо були перекладені на різні мови світу, в тому числі і на українську мову.

Жана Делюмо можна назвати одним із творців «нової релігійної історії», напрямку, що використовує інструментарій соціальної історії, історії ментальностей та історичної антропології.

Жан Делюмо помер 13 січня 2020 року^[17].

• Командор ордена Почесного легіону (31 грудня 1999)^[18],
• Командор ордена «За заслуги» (7 травня 2007)^[19],
• Командор ордена Академічних пальм^[20],
• Командор ордена Мистецтв та літератури (24 листопада 1994)^[21].

• Vie économique et sociale de Rome dans la seconde moitié du XVe siècle, 2 Bände, De Boccard, Paris 1957—1959.
• L'Alun de Rome, SEVPEN, Paris 1962.
• Naissance et affirmation de la Réforme, PUF Nouvelle Clio, Paris 1965.
• La Civilisation de la Renaissance, Arthaud, Paris 1967.
• Le Catholicisme entre Luther et Voltaire, PUF Nouvelle Clio, Paris 1971.
• L'Italie de Botticelli à Bonaparte, A. Colin, Paris 1974.
• Le Christianisme va-t-il mourir ?, Hachette, Paris 1977.
• La Peur en Occident (XIVe–XVIIIe siècles). Une cité assiégée, Fayard, Paris 1978.
• Le Péché et la peur. La culpabilisation en Occident (XIIIe–XVIIIe siècles), Fayard, Paris 1983.
• Rassurer et protéger. Le sentiment de sécurité dans l'Occident d'autrefois, Fayard, Paris 1989.
• L'Aveu et le pardon. Les difficultés de la confession, XIIIe-XVIIIe siècles, Fayard, Paris 1990.
• Une histoire du paradis: I — Le jardin des délices, Fayard, Paris 1992.
• L'Historien et la foi, Fayard, Paris 1996.
• Des Religions et des Hommes, Desclée de Brouwer, Paris 1997.
• Le mystère Campanella, Ed. Fayard, Paris 2008.
• À la recherche du paradis, Éditions Fayard, Paris 2010. — український переклад: Жан Делюмо. «У пошуках раю», пер. з французької Зої Борисюк, Київ: «Юніверс», 2013. — 264 с.
• L'avenir de Dieu, CNRS Éditions, Paris 2015.

Це незавершена стаття про історика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.