Жоржі Амаду

Жоржі Амаду
порт. Jorge Leal Amado de Faria[1]
Народився	10 серпня 1912(1912-08-10)[2][3][…]  Ітабунаd, Баїя, Бразилія[4]
Помер	6 серпня 2001(2001-08-06)[2][3][…] (88 років)  Салвадор, Бразилія  ·зупинка серця[6]
Країна	Бразилія[4][7]
Місце проживання	Салвадор
Діяльність	письменник, журналіст, поет, прозаїк-романіст, політик
Alma mater	Federal University of Rio de Janeiro Faculty of Lawd
Мова творів	бразильський варіант португальської мови
Роки активності	з 1931
Magnum opus	Gabriela, Clove and Cinnamond[4], Dona Flor and Her Two Husbandsd[4], Tietad[4], Captains of the Sandsd[4] і Tereza Batista: Home from the Warsd
Членство	Бразильська академія літературиd і Берлінська академія мистецтв
Конфесія	атеїзм
Брати, сестри	James Amadod[8]
У шлюбі з	Zélia Gattaid
Автограф
Нагороди	Премія Камоенса (1994) Премія Чино дель Дукаd (1990) Міжнародна премія Ноніноd (1984) honorary doctor of the University of Brasíliad Почесний доктор Падуанського університетуd Meritorious Citizen of the Freedom and Social Justice João Mangabeira (CBJM)d honorary doctor of the Sorbonne Nouvelle Universityd (24 жовтня 1997, 1998) Q126416268? (20 травня 1987) Juca Pato Prized (1969)
Сайт: jorgeamado.com.br
Жоржі Амаду у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Жоржі Амаду (порт. Jorge Amado; 10 серпня 1912(19120810), Ітабуна, штат Баїя  — 6 серпня 2001, Салвадор, штат Баїя) — бразильський письменник, комуністичний громадський та політичний діяч.

Жоржі Амаду народився 10 серпня 1912 року в Ітабуні, дитячі роки провів в Ільєусі (штат Баїя), як він сам зазначав, «найважливішому негритянському осередді Бразилії, де дуже глибокі традиції африканського походження». Щоб уявити це, можна звернутися до цифр: близько 80 % населення Баїі складають негри і мулати, решту 20 — метиси і білі. Ось чому баїянська народна культура така химерна й різноманітна. Тут досі зберігся культ стародавніх африканських божеств — Огуні, Шанґо, Ешу, Єманжі, які часто зустрічаються і на сторінках романів письменника.

Майбутній письменник народився в сім'ї полковника Жуана Амаду джі Фарії і Еулалія Леал (мати Жоржі була індіанської крові). Подружжя володіли плантацією какао на південь від Ільєусу — цим пояснюється той факт, що далекого від армії батька Жоржі називали полковником: так в Бразилії традиційно називають великих поміщиків незалежно від того, чи вони відносяться до регулярних військ. Жоржі був старшим сином у родині, його братів мали на ім'я Жофре (1914), Жоелсон (1918) і Жамес (1921). Жофре в 1917-му помер від грипу, Жоелсон згодом став лікарем, а Жамес — журналістом. Пізніше Жоржі Амаду згадував про своє дитинство: «Роки отроцтва, проведені в Баїі: на вулицях, в порту, на ринках і ярмарках, на народному святі або на змаганні з капоейри, на магічному кандомбле або на паперті столітніх церков, — ось мій найкращий університет». Але насправді в біографії письменника був і реальний університет у Ріо-де-Жанейро, де він навчався на факультеті права. А до університету Жоржі відвідував єзуїтський коледж, але одного разу втік не тільки з коледжу, а й з дому. Він їздив по Баїі, де тоді мандрувало багато люду, доти, поки батько не виловив його. Автобіографічні моменти, що стосуються періоду дитинства письменника, можна знайти в романі «Безкраї землі», епіграфом до якого послужили рядки народної пісні: «Я розповім вам історію — історію, що жахає…» Ця історія — не вигадка. Описуючи суперництво поміщиків, що відвойовували в штаті Баїя найкращі землі під какао, Жоржі Амаду згадує, як до його батька одного разу підіслали найманих убивць. Рятуючи маленького Жоржі, полковник Амаду був поранений і дивом залишився живий. А мати в ті роки не лягала спати без рушниці біля ліжка.

Навчання в університеті, де він вперше стикнувся з комуністичним рухом, завершилася в 1932 році. Далі Жоржі Амаду повинен був працювати адвокатом, але, за його словами, «голос народу» кликав його до іншого захисту. Роком раніше він вже дебютував у пресі, а в 1931-му з-під його пера вийшов перший роман «Країна карнавалу», потім, у 1933-му, — «Какао» і в 1935-р. — «Жубіаба». Замість забезпеченого життя адвоката він зайнявся громадською діяльністю і літературною працею. У романі «Піт» Жоржі Амаду поселив свого героя, механіка Алвару Ліму, що став лідером робітників, в дешевому готелі поблизу ганебного стовпа (де колись публічно катували негрів-рабів). Тут же деякий час жив і сам Амаду, прямо на терасі під дахом. Є про цей період і ще одне цікаве свідчення: в червневому номері московського журналу «Інтернаціональна література» за 1934 про роман «Піт», який вийшов у той час у Бразилії, було сказано, що революційна книга завоювала читача, і це при тому, що дипломатичних відносин у СРСР з Бразилією тоді не було.

Жоржі Амаду написав близько 30 романів, які були перекладені на півсотні мов і видані сумарним тиражем більше 20 мільйонів екземплярів. За його книгами знято більше 30 фільмів, і навіть популярні в усьому світі бразильські серіали починалися теж з його героїв, — вони так правдиво і гаряче любили один одного, що багато бразильців упізнавали в них себе. «Лавка чудес» назвав Амаду один з найзначніших своїх романів, «лавкою чудес» було і все його життя: за політичну діяльність його піддавали гонінням, книги письменника спалювали на вогнищі, він втік від режимів і жив в еміграції, але "залишався при своєму ".

Перший твір — «Країна карнавалу» (1931).

В 1938—1942, 1948—1952 рр. перебував в еміграції.

У романах 1930-1940-х рр. реалістично змальовано життя бразильського народу: «Какао» (1933), «Піт» (1934), «Жубіаба» (1935), «Мертве море» (1936), «Капітани піску» (1937), дилогія «Безкраї землі» (1943) і «Земля золотих плодів» (1944), «Місто Ільєус» (1944) та «Червона прорість» (1946).

У «Підпіллі свободи» (1954, 1-а ч. трилогії «Кам'яна стіна») відображено боротьбу бразильських трудящих на чолі з компартією за соціальне й національне визволення.

Поема «Пісня про Радянську землю» (1949), книга публіцистики «Табір миру» (1950) присвячені СРСР.

Написав збірку віршів і п'єсу про великого бразильського поета XIX століття Антоніу ді Кастру Алвіса, збірку поем «Учитель Мануел» (1958).

Новий період творчості починається з виходу роману «Габрієла» (1958) і ділогії «Старі моряки» (1961), в яких широко використовується фольклор бразильського портового міста. Посмішка, іронія та гротеск домінують у романі «Габрієла», герої якого на все дивляться крізь сміх і живуть весело і відчайдушно.

До останнього періоду творчості письменника належать романи «Тереза Батиста втомилась воювати» (1975), «Повернення блудної доньки, або Тьєта з Агресті» (1980), «Токая Гранде» (1984).

Жоржі Амаду був членом Світової ради миру, лавреатом Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами».

• Червона прорість. — К., 1960;
• Тереза Батіста прагне жити спокійно // Всесвіт.— 1974. — № 5-7;
• Капітани піску. — К., 1977;
• Дві смерті Кін-каса Водожаха // Лат.-амер. повість. — К., 1978;
• Китель, сюртук, нічна сорочка// Всесвіт. — 1981. — № 8;
• Малий баїянець// Всесвіт. — 1985. — № 7;
• Габрієла. — К. 1987;
• Велика пастка // Всесвіт. — 1995. — № 2—6.
• Дона Флор та двоє її чоловіків. — Л. : Видавництво Старого Лева, 2018. — 768 с^[9].

• Українська радянська енциклопедія
• Кутейщикова В. Н. Жоржи Амаду. М., 1954.

• Амаду Жоржі // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 32. — ISBN 966-692-578-8.
• «Жоржи Амаду — ироничный поэт Баии» на ресурсі Центру мови та культури португаломовних країн