Золотий Ріг (Стамбул)

	Золотий Ріг
Вливаються	Alibey Deresid
Країна	Туреччина
Адміністративна одиниця	Стамбул
Довжина або відстань	8 км
Категорія для видів з цього об'єкта	d
	<img src="https://maps.wikimedia.org/img/osm-intl,11,41.029166666667,28.961111111111,300x250.png?lang=uk" width="300" height="250" decoding="async" srcset="https://maps.wikimedia.org/img/osm-intl,11,41.029166666667,28.961111111111,300x250@2x.png?lang=uk 2x" alt="Мапа">
	Золотий Ріг у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Золотий Ріг.

Координати: 41°01′45″ пн. ш. 28°57′40″ сх. д. / 41.02916666669477763° пн. ш. 28.96111111113877712° сх. д.

Золотий Ріг або Галіч (дав.-гр. Χρυσοκερας, тур. Haliç) — вузька вигнута затока, що впадає в протоку Босфор у місці її з'єднання з Мармуровим морем. Розташована переважно в межах турецького міста Стамбул, розділяючи його європейську (фракійську) частину на північну і південну половини. У гавані в гирлі Золотого Рогу в VII столітті до Р. Х. була заснована колонія Візантій, навколо якої згодом сформувався Константинополь .

Довжина затоки — 12,2 км, ширина — 91-122 м, глибина — 47 м. У західній частині до Золотого Рогу впадають два струмки: Алібейсу (стародавній Кідарос) і Кятханесу (стародавній Барбізес). На обох берегах розташована європейська частина найбільшого міста Туреччини — Стамбула. Через бухту перекинуті п'ять мостів (від витоку до гирла):

Галатський міст — побудовано у 1974 році, сполучає квартали Сютлюдже і Дефтердар
Старий Галатський міст (не експлуатується),
Міст Ататюрка, побудовано у 1940-му. Сполучає квартали Касимпаша і Ункапани
Метроміст Золотий Ріг, пішохідно-залізничний, завершено будівництво в 2014 році, по ньому прокладено лінію Стамбульського метро М2 через бухту Золотий Ріг.
Міст Галіч будівництво завершено у 1994 році, сполучає Каракьой і Еміньоню

На берегах затоки розташовані стародавні райони Стамбула - Галата, Фенер, Балата, Айвансарай, Еюп, Хаскей, Касимпаша. Тут з середніх віків селилися константинопольські гебреї та італійські купці. У пізній Візантії на північному березі Золотого Рогу існувала колонія Генуезької республіки, а за османів на берегах розташовувалось фінансовий і торговий центр міста, мусульманські святині і великі корабельні.

Мандрівники XIX століття називали затоку найкрасивішою частиною міста, в середині XX століття місцевість була зіпсована слабкоконтролюємою внутрішньою міграцією і хаотичною промисловою забудовою. На середину 2010-х береги Золотого Рогу є сумішшю переважно бідних житлових районів з важливими музеями та історичними пам'ятниками.

Етимологія

Страбон називав затоку «Рогом Візантія», явно маючи на увазі його форму.

"Затока, що примикає до стіни візантійців, простягається приблизно в західному напрямку на 60 стадій подібно Оленячому рогу. Розгалужується на безліч маленьких бухт, як би на гілки ".^[1]

Золотим Рогом (по-грецьки Χρυσόκερας , Хрізокерас) затока стала іменуватися пізніше, можливо, завдяки торговій важливості. Методом кальки утворено не тільки українська і англійська назва — англ. Golden Horn, але також німецька — нім. Goldenes Horn, італійська — італ. Corno d'Oro, французька фр. Corne d'Or, іспанська — ісп. Cuerno de Oro. При цьому сучасна грецька назва нейтральніша — грец. Κεράτιος κόλπος, «Затока у формі рогу», а турецьке тур. Haliç означає просто «бухта, затока».

Фізико-географічні характеристики

Геологічна історія

Затока могла утворитися одночасно з Босфором близько 6000 років до Р. Х.. Згідно теорії чорноморського потопу, в результаті зсуву літосферних плит води Середземномор'я, заповнюючи утворилися тріщини, хлинули в Чорне море, піднявши його рівень^[2] Первісне заселення території сталося приблизно за тисячу років до подій^[3]

Гідрографія

Золотий Ріг за формою нагадує річку, має завдовжки близько 8 км і завширшки від 90 м до 700 м. Подібність підсилюють два джерела що живлять затоку: Алібей-су (за Візантію — Кидар) і Кягитхане-су (Варвізес)^[4]. Вони розташовані у «витоку» водойми, на кордоні стамбульського району Кягитхане і передмістя Еюп. В османські часи місце було відоме як Прісні води Європи (за аналогією з Прісними водами Азії у селища Канділлі по той бік Босфору) і служило заміської зоною відпочинку.^[5]

Від Прісних вод затока має напрямок на південний захід, глибина на цій ділянці не перевищує декількох метрів, рельєф місцевості знижується на південь. Приблизно через 2 км, розширившись до 400 м, затока досягає пагорба Еюп (по правому березі), від якого повертає на 90 градусів на південний схід, у напрямку до Босфору і центру міста. Перед поворотом в затоці розташовані два покритих рослинністю острови під загальною назвою Бахаріє, на них відсутні споруди.

Нижче Еюпа затока стає судноплавною, має кілька пасажирських пристаней по обох берегах і чотири мости. Навпроти району Касимпаша (лівий берег) досягає найбільшої ширини майже в 700 метрів завдяки затоці, яка ще наприкінці XIX століття продовжував носити грецьке ім'я Мандраки^[6] Перед гирлом Золотий Ріг має максимальну глибину 40 метрів.

Берега затоки пологі, по обидва боки знаходяться ділянки низовини середньої ширини 150 метрів, за якими розташовані пагорби: на південному березі заввишки 40-60 метрів (легендарні сім пагорбів Константинополя), на північному — до 80 метрів. Умовною межею між Золотим Рогом і Босфором на картах іноді відзначають Галатський міст.

На кшталт Босфору, затока має два яскраво виражених водних шари. У нижній вода надходить з Мармурового моря, її солоність біля гирла досягає 36 проміле . Верхній, ширший шар містить воду Чорного моря, солоність у ньому в міру наближення до Босфору підвищується з 16 до 21 проміле. Прозорість води також збільшується від 2,2 метра у верхній частині затоки до 5,5 у найнижчій[1]^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Примітки

↑ Страбон Географія. Книга VII . — М: «Ладомир», 1994. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 2 квітня 2015.
↑ Berilgen, M. M., Özaydın, I. K., and Edil, T. B. A case history: Dredging and Disposal of Golden Horn Sediments : [англ.] // Geotechnics of High Water Content Materials. — 2000. — № 1374.
↑ Sengül Aydingün. Early Neolithic discoveries at Istanbul : [англ.] // Antiquity : Квартальное обозрение мировой археологии. — 2009. — Vol. 83, № 320.
↑ John Freely. The Strait and the City // Istanbul: The Imperial City (англ.). — London: Penguin Books, 1998. — P. 3. — ISBN 978-0-14-192605-6.
↑ Базили К. М. Глава X // Очерки Константинополя. — СПб: Типография Н. Греча, 1835. — С. 220.
↑ De Amicis, Edmondo. Galata // Constantinople (1878) (англ.). — New York and London: G. P. Putnam's Sons, 1894. — P. 60. — 326 p.