Йоганнес Вісліценус

Йоханнес Адольф Вісліценус
Johannes Wislicenus
Народився24 червня 1835(1835-06-24)
Кляйнайхштедт, Галле
Помер5 грудня 1902(1902-12-05) (67 років)
Лейпциг
КраїнаНімецька імперія Німецька імперія
Діяльністьхімік, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materуніверситет Галле
Галузьхімія
ЗакладJMU
Гарвардський університет
Цюрихський університет
Лейпцизький університет
Федеральна вища технічна школа Цюриха Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникWilhelm Heinrich Heintzd[1], Georg Städelerd[1], J. Norman Collied, Wilhelm Heinrich Heintzd[2] і Georg Städelerd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніMax Hofmeierd Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиВільям Генрі Перкін
Arthur Amos Noyesd[3]
Haruthiun Abeljanzd
Arthur Amos Noyesd[2]
Otto Pufahld[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Саксонська академія наук
Леопольдина
Баварська академія наук
Геттінгенська академія наук
Королівське фізіографічне товариство в Лундіd
Прусська академія наук
Туринська академія наук[4]
Q1500369? Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:Стереохімія
БатькоGustav Adolf Wislicenusd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зQ118351462? Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиWilhelm Wislicenusd
Hans Adolf Wislicenusd Редагувати інформацію у Вікіданих
НагородиМедаль Деві 1898
CMNS: Йоганнес Вісліценус у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Йоханнес (Йоганн) Адольф Вісліценус (нім. Johannes Wislicenus; *24 червня 1835, Кляйнайхштедт, поблизу Галле — †5 грудня 1902, Лейпциг — німецький хімік-органік, працював переважно в області теорії хімічної будови і стереохімії.

Біографія

Народився в родині відомого протестантського пастора і богослова Густава-Адольфа Вісліценуса[5]. Після закінчення університетської освіти в Галле (1859) призначений асистентом при хімічній лабораторії. Вісліценус викладав хімію в Цюриху в університеті і політехнікумі, 1864 року став професором Цюрихського університету, 1870 року — політехнікуму; 1871 року призначений директором політехнікуму; 1872 року перейшов в Вюрцбурзький університет, а 1885 року — у Лейпцизький.

Став членом Геттінгенської академії наук.

Син Вісліценуса — Вільгельм Вісліценус (1861—1922) також працював в галузі органічної хімії; професор в Тюбінгенському університеті.

Наукова діяльність

Основні роботи Вісліценуса відносяться до органічної хімії; Вісліценус займав чільне місце серед німецьких хіміків-теоретиків. У докторській дисертації, яку захистив Вісліценус 1859 року, він розвивав теорію змішаних типів.

У 1863-1875 роках Вісліценус досліджував молочні кислоти, синтезував звичайну молочну кислоту з пропіонової і довів її будову. 1869 року він встановив ідентичність звичайної молочної та м'ясо-молочної кислот (виділених відповідно з молока і м'язової тканини), а 1873 року висловив припущення, що їх молекули є просторовими ізомерами: «Різниця оптичних ізомерів можна пояснити різним розташуванням їх атомів в просторі, і належить шукати певних уявлень про це розташування».

Ці погляди Вісліценуса послужили безпосереднім поштовхом до висунення Я.Г. Вант-Гоффом 1874 року стереохімічної теорії асиметричного вуглецевого атому, яку Вісліценус активно підтримав і розвинув далі. Вісліценус описав випадки геометричної ізомерії на прикладах малеїнової і фумарової, кротонової і ізокротонової, мезаконової і цітраконової кислот. 1887 року довів, що за допомогою теорії Вант-Гоффа можуть бути встановлені всілякі конфігурації окремих геометричних ізомерів (стереоізомерів) ненасичених вуглеводнів. Того ж року висунув припущення про ускладнення обертання навколо простих зв'язків заміщених похідних етану в результаті дії сил тяжіння між атомами або групами атомів.

Дослідження Вісліценуса сприяли міцному утвердженню в науці стереохімічних уявлень. Їм були синтезовані глутарова кислота (1878), метил-β-бутилкетон (1883) та інші. Вісліценус відкрив вініловий ефір (1878) і вінілоцтову кислоту (1899), запропонував спосіб синтезу аліциклічних сполук перегонкою кальцієвих солей дикарбонових кислот (1899).

Примітки

  1. ↑ а б Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. ↑ а б в г Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  3. ↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  4. ↑ www.accademiadellescienze.it
  5. ↑ Вислиценус Густав-Адольф // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Див. також

Джерела

  • Волков В.А., Вонский Е.В., Кузнецова Г.И. Выдающиеся химики мира. – М.: ВШ, 1991. 656 с.
  • Большая советская энциклопедия. В 30 тт.