Конвенція Монтре

Конвенція Монтре
Конвенція про режим проток фр. Convention concernant le régime des Détroits
Абревіатура	Montreux Convention[1]
Тип	Багатостороння угода[en]
Підготовлено	21 липня 1936
Підписано	20 липня 1936
Місце	Монтре, Швейцарія
Чинність	15 серпня 1936 (частково) 9 листопада 1936 (загалом)
Умови	Конвенцією Монтре внесено зміни до Лозаннського договору, підписаного 24 липня 1923 року
Втрата чинності	Визначається статтею 28 конвенції[a]
Підписанти	Австралійський Союз Королівство Греція Королівство Румунія Королівство Югославія Сполучене Королівство СРСР Турецька Республіка Французька Республіка Царство Болгарія Японська імперія Королівство Італія (з 2 травня 1938)
Сторони	Болгарія  Греція  Велика Британія  Кіпр  Росія  Румунія  Туреччина  Україна  Франція
Зберігається	Франція, Серія договорів Ліги Націй, зареєстровано 11 листопада 1936[2]
Статус	чинний
Мова	французька
Текст у Вікіджерелах

Конве́нція (Монтре́) про режи́м прото́к, часто скорочено Конве́нція Монтре́ — міжнародна угода, якою відновлено суверенітет Туреччини над Чорноморськими протоками (Дарданеллами й Босфором) та яка регулює морський рух між Чорним та Середземним морями цими протоками. Документ прийнятий на Конференції про режим Чорноморських проток, яка проходила 22 червня — 21 липня 1936 в місті Монтре (Швейцарія). Підписана 20 липня 1936 року та набула чинності 9 листопада 1936 року.

У мирний час конвенція гарантує «повну свободу» проходу для всіх цивільних суден та обмежує кількість, тоннаж й озброєння для військових суден, з окремими положеннями, що регулюють спосіб їх входу та тривалість перебування. Для проходження протоками (які є територією Туреччини) військові кораблі повинні надати завчасне сповіщення турецькій владі, яка, зі свого боку, повинна повідомити інших учасників конвенції. Під час війни, в якій Туреччина не бере участі, військові кораблі держав, що перебувають у стані війни, не можуть проходити через протоки, за винятком випадків повернення на свою базу. У випадку якщо Туреччина перебуває у стані війни або відчуває загрозу війни, вона може прийняти будь-яке рішення щодо проходу військових кораблів, як вважає за потрібне.

Незважаючи на те, що Конвенція Монтре була розроблена для конкретного геополітичного контексту (експансіонізм Італії), вона залишається незмінною з моменту її прийняття та вважається «надійним прикладом заснованого на правилах міжнародного порядку^[en]», оскільки більшість її умов досі дотримуються.

Конвенція була однією з низки угод у XIX і XX століттях, які намагалися вирішити «питання проток»: хто має контролювати стратегічно важливе сполучення між Чорним та Середземним морями. Лозаннський мирний договір (1923) демілітаризував Дарданелли й відкрив протоки до необмеженого руху цивільних і військових кораблів під наглядом комісії Ліги Націй. З постанням фашистської Італії, а також Абіссинською кризою й денонсуванням Німеччиною Версальського договору, Туреччина вирішила шукати ширших гарантій.

Конференція про режим Чорноморських проток проходила за участю СРСР, Туреччини, Великої Британії, Франції, Болгарії, Румунії, Греції, Югославії, Австралії і Японії. Скликана за пропозицією Туреччини з метою перегляду конвенції, прийнятої на Лозаннській конференції 1922—1923. Італія відмовилася від участі, оскільки країни-учасниці підтримали міжнародні санкції проти неї у зв'язку з ситуацією в Ефіопії; також бути навіть спостерігачем відмовились все більш ізоляціоністські Сполучені Штати.

На конференції в Монтре сторони спочатку висунули такі пропозиції: британці виступали за продовження відносно обмежувального підходу, турки прагнули вільнішого режиму, який відновив би їхній контроль над протоками, а радянська влада запропонувала гарантувати абсолютну свободу проходу. Також Велика Британія хотіла запровадити обмеження прав проходу кораблів ВМФ СРСР, проте зрештою поступилася й Радянському Союзу вдалося зберегти окремі військові права чорноморських держав. Роботу конференції ще більш ускладнила змова делегації Туреччини з делегацією Великої Британії^[що?]. Проте конференція не була зірвана, на ній виробили узгоджені рішення. 20 липня країни-учасниці підписали нову конвенцію про режим проток, на основі якої Туреччина одержала право ремілітаризувати зону проток.

Готовність Британії піти на поступки пояснюють бажанням не штовхати Туреччину до союзу з Адольфом Гітлером чи Беніто Муссоліні та не піддавати її під їхній вплив. Таким чином, це був перший у серії кроків Британії та Франції, які забезпечили те, що Туреччина або залишиться нейтральною, або схилиться до західних союзників у разі будь-якого майбутнього конфлікту з державами Осі.

Конвенція зберігає за торговими суднами всіх країн свободу проходу через протоку як в мирний, так і у воєнний час. Проте режим проходу військових кораблів різний відносно чорноморських і нечорноморських держав. За умови попереднього повідомлення влади Туреччини чорноморські держави можуть проводити через протоки в мирний час свої військові кораблі будь-якого класу. Для військових кораблів нечорноморських держав введені істотні обмеження по класу (проходять лише дрібні надводні кораблі) і по тоннажу. Загальний тоннаж військових суден нечорноморських держав в Чорному морі не повинен перевищувати 30 000 тон (з можливістю підвищення цього мінімуму до 45 000 тон у разі збільшення ВМС чорноморських країн) з терміном перебування не більше 21 діб. У разі участі Туреччини у війні, а також якщо вона вважатиме, що їй безпосередньо загрожує війна, їй надано право дозволяти або забороняти прохід через протоки будь-яких військових кораблів. Під час війни, в якій вона не бере участь, протоки повинні бути закриті для проходу військових суден будь-якої держави у війні.

Конвенція ліквідовувала передбачену Лозаннською конвенцією міжнародну комісію з проток та передала її функції уряду Туреччини.

Прийняті на конференції в Монтре рішення стали важливим кроком на шляху визнання прав чорноморських країн в питанні про статус проток. Італія приєдналася до неї в 1938 року.

СРСР неодноразово ставив конвенцію під сумнів протягом Другої світової та Холодної війни. Зрештою через його тиск виникла криза через Чорноморські протоки, а Туреччина відмовилася від нейтральності й пізніше приєдналася до НАТО.

Сполучені Штати не підписували конвенцію, проте дотримуються її.

Конвенція ООН з морського права викликала заклики переробити конвенцію, але Туреччина не підписує її, та й у разі підписання вона має бути окремо змінена, оскільки конвенція ООН визнає її винятковість.

На думку Туреччини, Стамбульський канал, коли він запрацює, не буде підпадати під конвенцію й надасть Туреччині більшу автономію щодо руху військових кораблів^[3][4].

З початком російського вторгнення в Україну в 2022 році українська влада закликала Туреччину обмежити прохід російських військових кораблів. У лютому щонайменше шість російських військових суден та підводний човен пройшли протоками^[5]. Після деякого небажання 27 лютого Туреччина визнала вторгнення війною й запровадила обмеження, зокрема відмовила трьом російським кораблям, які не базуються в Чорному морі^[6][7]. Ще двом, ракетному крейсеру «Варяг» та ВПК «Адмірал Трібуц» відмовлено в жовтні того ж року^[8].

2 січня 2024 року Туреччина відмовилась пропустити двох мисливців за мінами, які ВМС Великої Британії передали Україні^[9][10].

• Конвенція ООН з морського права
• Лозаннський мирний договір (1923)
• Битва за Чорне море (з 2022)

• М. Л. Миронова. Монтрьо конференція 1936 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• Anthony Rocco De Luca, «The Montreux Conference of 1936: A Diplomatic Study of Anglo-Soviet Rivalry». Stanford University, 1973.
• Nihan Ünlü, «The Legal Regime of the Turkish Straits», Martinus Nijhoff Publishers, 2002. ISBN 90-411-1904-3
• «Montreux Convention». Chambers Dictionary of World History, 2005.
• Dilek Barlas, «Etatism and Diplomacy in Turkey», pp. 166—170. BRILL, 1998. ISBN 90-04-10855-6
• Robin Rolf Churchill, Alan Vaughan Lowe, «The law of the sea», p. 115. Manchester University Press, 1999. ISBN 0-7190-4382-4
• James C. F. Wang, «Handbook on Ocean Politics and Law», p. 88. Greenwood Publishing Group, 1992. ISBN 0-313-26434-1
• Christos L. Rozakis, Petros N. Stagos, «The Turkish Straits», p. 123. Martinus Nijhoff Publishers, 1987. ISBN 90-247-3464-9
• Selim Deringil, «Turkish Foreign Policy During the Second World War: An 'Active' Neutrality», pp. 169—171. Cambridge University Press, 2004. ISBN 0-521-52329-X
• Gennady Chufrin, «The Security of the Caspian Sea Region», pp. 155—156. Oxford University Press, 2001. ISBN 0-19-925020-0

• Конвенція Монтре 1936 [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Офіційний текст конвенції українською та російською мовами [Архівовано 6 грудня 2019 у Wayback Machine.]
• Текст Конвенції (англ.)
• Проблематика Чорноморських проток [Архівовано 25 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)