Конституція Української Народної Республіки

Конститу́ція Украї́нської Наро́дної Респу́бліки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року[1], в останній день існування Центральної Ради.

Проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність Української Народної Республіки, рівність прав громадян, демократичні свободи. Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням у всіх 30 землях. Підтверджувалося право національних меншин в Україні на національно-персональну автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу ініціативу.

Структура

Конституція УНР складається з 83 статей, які об'єднані у 8 розділів[2]:

  • Розділ I. Загальні постанови.
  • Розділ II. Права громадян України.
  • Розділ III. Органи влади Української Народної Республіки.
  • Розділ IV. Всенародні Збори Української Народної Республіки.
  • Розділ V. Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки.
  • Розділ VI. Суд Української Народної Республіки.
  • Розділ VII. Національні союзи.
  • Розділ VIII. Про часове припинення громадянських свобід.

Конституційний процес ЦР розпочала відразу ж після проголошення Першого універсалу створенням конституційної комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїнськими Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р., ЦР затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.

Конституція УНР мала підзаголовок — «Статут про державний устрій, права і вольності УНР» і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів: I. Загальні постанови (статті 1-6); II. Права громадян України (статті 7-21); III. Органи влади УНР (статті 22-26); IV. Всенародні Збори УНР (статті 27-49); V. Про Раду Народних Міністрів УНР (статті 50-59); VI. Суд УНР (статті 60-68); VII. Національні союзи (статті 69-78); VIII. Про часове припинення громадянських свобод (статті 79-83).

УНР проголошувалася «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною», суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. Їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча — Раді Народних Міністрів, судова — Генеральному Суду УНР.

Національним меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.

Отже, ЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

Ювілей

У 2018 році на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 100 років з дня прийняття Конституції Української Народної Республіки (29 квітня).[3]

Див. також

Примітки

  1. Мараєв, 2020, с. 110.
  2. Конституція УНР. Офіційний сайт ВРУ (українська). Архів оригіналу за 15 травня 2020. Процитовано 23 серпня 2020. 
  3. Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році». Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018. 

Джерела та література

Посилання