Корсунський полк

Корсунський полк
Герб полкового центру
Розташування полку на карті.
Утворено	1625
Ліквідовано	1712
Центр	Корсунь
Сотні	19 (1649) / 3472[1] (3333)[2] Корсуньська полкова Василя Гаркуші Вергуненка Демка Прутильчича Миська Івахниченка Марка Бажаненка Герасима Тюлипенка Куришка Данила Корчевського Феська Костенка Семена Герасименка Мліївська Городиського Ясютина Лисянська Дем'яна Якимовича Григорія Гавриленка Вільшанська Ситницька
Полковники
1630	Тарас Трясило
1632 - 1634	Тарас Филоненко
1637 - 1638, 1648, 1652 - 1653	Максим Нестеренко
1648	Іван Шангірей
1648-1649	Станіслав Морозенко
1649-1652	Лук'ян Мозиря
1652	Іван Золотаренко
1653 - 1656	Іван Гуляницький
1657 - 1658	Іван Петренко
1658 - 1659	Іван Креховецький
1659	Остап Фасцієвич
1660	Клеченко Яків
1660 - 1662, 1663 - 1664	Яків Улезько
1662-1663, 1672 - 1673	Григорій Гуляницький
1664 - 1665	Семен Височан
1666 - 1669	Гнат Уляновський
1669-1672, 1674 - 1675	Федір Кандиба
1675 - ?	Костянтин Михалевський
1676	Сидір Коваленко
1685 - 1707	Захар Іскра

Ко́рсунський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Війська Запорозького в XVII—XVIII століттях. Полковий центр — місто Корсунь. Утворений в 1625 році як полк реєстрових козаків.

На час формування полку його першочерговою стратегічною метою було перехоплення татарських набігів по Чорному шляху та патрулювання його території.

На початку Національно-визвольної війни середини XVII ст. полк воював на боці польської шляхти, і лише перед битвою на Жовтих Водах 16 травня 1648 р. перейшов на бік повстанців.

У 1649 році до формації було приєднано Лисянський полк. У підсумку це став найчисельніший полк Війська Запорозького 1649—1654 років — за Зборовським реєстром 1649 року нараховував 3472 козаків, у 1654 р. — 5150 (з 51-го по 54-й рік на території полку додатково було сформовано ще 9 сотень).

Під час укладання Білоцерківського договору частина козаків полку підняла повстання котре приборкав Хмельницький. Відігравав активну роль у подіях часів війни 1658—1659 років, під булавою Виговського брав участь у Конотопській битві.

У часи Руїни у Корсуні знаходилася гетьманська резиденція (цю традицію заклав ще Б.Хмельницький у 1654—1655 роках) Ю. Хмельницького, П. Тетері, П. Дорошенка. Саме тут відбулася Корсунська рада (1657). Пізніше у 1664 році, через руйнацію краю, С. Височан переніс полковий центр до Лисянки. У цей період Корсунщина неодноразово перебувала в епіцентрі бойових дій. Через це її населення постійно зменшувалося, а з переселенням у 1665 р. козаків на чолі з полковником Височаном в Лівобережну Україну великі групи мешканців краю майже кожен рік осідали в лівобережних полках. Пік переселення припадає на середину 70-х рр. XVII ст. З 1666-го територія увійшла до вілаєту Дорошенка. Формально у цей період полк існував до 1676 року — капітуляції Петра Дорошенка.

Як формація Правобережного козацтва полк було відновлено у 1685 р. під час відновлення козацького устрою на Правобережжі. Його очолив виходець з Полтавщини Захар Іскра. Після відновлення полку корсунські козаки почали брати активну участь у політичних подіях, що відбувалися на території Правобережної України, зокрема, у походах на турецькі і татарські території, в повстанні 1702—1704 рр., Північній війні. Втім чисельно він вже був значно менший за попередні роки, до того ж виключно піхотний. На початку XVIII ст. з Лівобережжя на територію Корсунського полку посилився потік переселенців. У 1701 р. лівобережний гетьман Іван Мазепа скаржився, що Іскра разом з іншими правобережними полковниками, всупереч договорам, позаводив слободи в Корсуні, Мошнах та Драбівці.

У серпні 1699-го на пацифікаційному сеймі було вирішено «скасувати всі полки, як піші, так і кінні». Узимку 1702 р. у Корсунь, виконуючи рішення сейму, з озброєним загоном прибув власник Корсунського староства Ян Яблоновський й вимагав від козаків залишити населені пункти полку. Козаки вимозі не підкорились, натомість перебили у Корсуні католиків та жидів^[3], у чому їх підтримали й міщани. Зрештою це призвело до того що наказний гетьман С.Самусь присягнув московському царю та разом із корсунцями, котрих очолював Іскра, підтримав повстання Палія.

1711 року полк став опорним пунктом гетьмана Пилипа Орлика під час його походу на Правобережну Україну. У квітні 1711 р. полк брав участь в обороні Богуслава від чисельно переважаючих військ Голіцина.

У 1711—1712 рр. за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців було силою переселено на Лівобережжя, а полк ліквідовано разом з іншими правобережними полками.

• Корсунський полк [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• ЕІУ/Корсунський полк [Архівовано 1 квітня 2013 у Wayback Machine.]
• Сайт видавництва «Стікс»^{[недоступне посилання з липня 2019]}

• Ю. А. Мицик. Корсунський полк [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 191. — ISBN 978-966-00-0855-4.

• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Коваленко Сергій. Корсунський полк//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. — Київ: Видавництво «Стікс», 2008.
• Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2007.