Кінематограф Грузії

Кінематограф Грузії
Кінотеатр «Apollo» у Батумі.
Кількість екранів23 (2017)[1]
 • на одну особу0,7 на 100 000 (2017)[1]
Головні дистриб'юториFox (London) 25,0%
Buesta Vista Song Pictures 19,0%
Warner Bros 13,0%[2]
Вироблено фільмів (2011)[3]
Художні фільми12 (85,7%)
Анімація-
Документальні фільми2 (14,3%)
Число походів у кіно (2010)[4]
144,039
Національні фільми66,200 (46,0%)
Касові збори (2010)[4]
ВсьогоGEL 1,25 млн
Національні фільмиGEL 626,000 (50,1%)
Колишній кінотеатр «Руставелі», Тбілісі.
Кінотеатр «Руставелі», Руставі.

Кінематограф Грузії — термін, що позначає індустрію кіно Грузії, до нього також відносять стрічки, які були зняті грузинськими режисерами за кордоном і в період радянської окупації.

Італійський кінорежисер Федеріко Фелліні був шанувальником грузинського кіно: «Грузинське кіно — абсолютно феноменальне явище, воно яскраве та філософськи натхненне, воно вельми мудре та дитяче. Там є все, що може змусити мене плакати, а це непросто»[5].

Історія

Раннє кіно

Перші грузинські фільми знято з 1908 по 1912 рік — це документальні фільми Василя Амашукелі та Олександра Дігмелова. Єдиний повнометражний документальний кінонарис Василя Амашукелі 1912 року, «Подорож Акакія Церетелі в Рача-Лечхумі», зберігся частково.

Радянський Союз

Грузинський кінематограф у радянську епоху являє собою яскраве і своєрідне явище. Воно створювалося в основному на кіностудії «Грузія-фільм», де було знято 1200 фільмів[6]. Крім національного колориту, грузинський кінематограф мав легко впізнавані риси, серед яких особливе почуття м'якого гумору, метафоричність і симпатія до людей. У радянський час грузинські кінематографісти в багатьох фільмах уміли уникати офіційного соцреалістичного стилю та створювали оригінальні й самобутні стрічки, що мали неабияку популярність в усьому СРСР. Фільми грузинських режисерів двічі були відзначені на Каннському кінофестивалі — «Покаяння» (гран-прі) і «Лурджа Магдани» (згадка)[7]. За радянських часів діяло 84 кінотеатри[8].

Незалежна Грузія

У 2001 році державою створено Державний центр кінематографії Грузії, який, починаючи з 2003 року, частково фінансує кілька фільмів на рік, що підходять під категорію «національний фільм» після проходження конкурсного відбору. У 2011 році близько 70 % загального бюджету кіноцентру, що становив 2,4 млн доларів, витрачено на кіновиробництво. Крім виробництва, центр займається дистрибуцією і просуванням національного кінематографа за кордоном. У 2011 році у країні функціонували 5 кінотеатрів[9], у 2013 році — 7[10], у 2017 році — 23[1]. Левову частку кінотеатрів країни володіє компанія «Руставелі Холдинг»[11].

Найпомітніші фільми останніх років — «Дні вулиці» Левана Когуашвілі, «Інший берег» Георгія Овашвілі, які, на думку кінокритика Андрія Плахова, «генетично увібрали в себе високі художні стандарти грузинського кіно, але світовідчуття в них не шістдесятницьке, а сучасне, і реалії на екрані теж зовсім інші, більш жорсткі, і поетика, і стилістика теж»[12]. Фільм Левана Закарейшвілі «Тбілісі-Тбілісі» завоював кілька призів, зокрема став володарем кінопремії «Ніка»[6].

За кордоном

Відсутність стабільного фінансування на батьківщині призвела до переїзду грузинських режисерів і акторів за кордон. Режисерка Нана Джорджадзе працює з німецькими продюсерами. Влаштувалися в Парижі Отар Іоселіані та Теймураз Баблуані. Його син режисер Гела Баблуані відомий фільмом «Тринадцять», знятим у жанрі нуар[6]. На міжнародних фестивалях відзначені призами фільми «Вторгнення» Діто Цинцадзе і «Початок» Деї Кулумбегашвілі[13][14][15].

Видатні фільми

Видатні персоналії

Резо Чхеїдзе.
Отар Іоселіані.

З 2012 року основна увага грузинського кінематографа зосереджена на підтримці написання сценаріїв та європейської копродукції[16].

Бібліографія

  • Lauren Ninoshvili, Ph.D.: Singing between the Words: The Poetics of Georgian Polyphony, New York: Columbia University, 2011, ISBN 978-1-124-33459-2.

Примітки

  1. ↑ а б в Table 8: Cinema Infrastructure - Capacity. UNESCO Institute for Statistics. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2013.
  2. ↑ Table 6: Share of Top 3 distributors (Excel). UNESCO Institute for Statistics. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2013.
  3. ↑ Table 1: Feature Film Production - Genre/Method of Shooting. UNESCO Institute for Statistics. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2013.
  4. ↑ а б Table 11: Exhibition - Admissions & Gross Box Office (GBO). UNESCO Institute for Statistics. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 5 листопада 2013.
  5. ↑ FILMFESTIVAL: NEW GEORGIAN CINEMA at TOFIFEST Film festival in Poland (tofifest.pl). georgien.blogspot.ca. 18 червня 2010. Процитовано 30 січня 2018.
  6. ↑ а б в Так мог бы жить певчий дрозд. 1 сентября 2010 Архівовано лютий 4, 2012 на сайті Wayback Machine. // Известия
  7. ↑ Грузинское кино в новую эпоху. 6 Марта 2012 Архівовано березень 4, 2016 на сайті Wayback Machine. // Вести Кавказа
  8. ↑ Я свободен. 1 Декабря 2011 [недоступне посилання] // Большой город
  9. ↑ Господдержка кинематографа в СНГ. 22 декабря 2011 Архівовано березень 4, 2012 на сайті Wayback Machine. // Content Report № 6 (MRM Медиаконсалтинговая компания)
  10. ↑ Эльдар Шенгелая: «В кино сегодня нет ни денег, ни цензуры» 02.02.2013 Архівовано лютий 2, 2014 на сайті Wayback Machine. // Газета «Культура»
  11. ↑ Официальный сайт компании «Руставели холдинг». Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 7 квітня 2022.
  12. ↑ Мнения знатоков и любителей грузинского кино о грузинском кино. 24 января 2011 Архівовано березень 3, 2016 на сайті Wayback Machine. // Теории и практики
  13. ↑ Триумф «Вторжения» на двух кинофестивалях Архівовано квітень 16, 2018 на сайті Wayback Machine. // pik.tv
  14. ↑ San Sebastian Film Festival. sansebastianfestival. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
  15. ↑ 45th Toronto International Film Festival. fipresci.org (брит.). Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
  16. ↑ Smith, Ian Hayden (2012). International Film Guide 2012. с. 122. ISBN 978-1-908215-01-7.

Посилання