Левантійське море
| Левантійське море | |
 | |
| Названо на честь | Левант |
|---|---|
| Країна |
 Туреччина,  Сирія,  Ліван,  Ізраїль,  Єгипет,  Лівія, Палестина,  Йорданія і  Греція |
| Розташовується на водоймі | Середземне море |
| Спільний кордон із | Східне Середземномор'я |
| Вливаються | Яркон і Ніл |
| Водозбір | Mediterranean Sea drainage basind |
| Країни басейну | Туреччина, Сирія, Ліван, Ізраїль, Єгипет, Кіпр, Йорданія, Палестинська держава, Лівія і Греція |
| Вертикальна глибина | 4482 м |
| Площа | 320 000 км² |
 | |
 Левантійське море у Вікісховищі | |
Координати: 34° пн. ш. 30° сх. д. / 34° пн. ш. 30° сх. д.
Левантійське море — найсхідніша частина Середземного моря.
Географія
Левантійське море обмежено Туреччиною з півночі, Сирією, Ліваном, Ізраїлем і сектором Гази на сході, Єгиптом на півдні, і Егейським морем на північному заході. Західна межа до відкритого Середземномор'я (також знаного як Лівійське море) визначається як лінія від мису Рас аль-Хелаль[en] у Лівії до острова Гавдос, на південь від Криту. Найбільшим островом Левантійського моря є Кіпр. Найбільша глибина — 4384 м у жолобі Пліній, приблизно за 80 км на південь від Криту. Левантійське море має площу 320 000 км².
Північна частина Левантійського моря між Кіпром і Туреччиною називається Кілікійським морем. Також на півночі розташовані дві великі затоки: Іскендерун (північний схід) та Анталія (північний захід).
Басейни
Газове поле Левіафан розташоване під Левантійським басейном у південно-східній частині Середземномор'я[1][2].
На захід від Левантійської котловини розташована котловина дельти Нілу, за якою розташовано басейн Геродоту, площею 130 тис. км² і глибиною до 3200 м[3], підмурівком є найдавніша відома океанічна кора — 340 млн років[4].
Екологія
Суецький канал було побудовано в 1869 році, що пов'язує Левантійське море з Червоним морем. Рівень Червоного моря вище, ніж у Східному Середземномор'ї, тому канал служить припливної протокою[en], що виливає воду Червоного моря в Середземне море. Гіркі озера, які є природними озерцями, що входять до складу каналу, блокували міграцію червономорських видів у Середземне море протягом багатьох десятиліть, але, як солоність озер поступово зрівнялася з водою Червоного моря, перешкода для міграції була усунута, флора і фауна з Червоного моря почала колонізувати східне Середземномор'я. Ця міграція видів відома як Лессепська міграція[en], на честь Фердинанда де Лессепса, головного інженера каналу.
Будівництво Асуанської греблі на річці Ніл в 1960-х роках зменшило подачу прісної води і мулу в Левантійське море. Це зробило море відносно солонішим і біднішим на поживні речовини, ніж раніше, що призвело до краху історично важливого рибальства сардин і надало додаткову перевагу видам Червоного моря, які пристосовані до солоного та бідного поживними речовинами Червоного моря.
Примітки
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 17 липня 2011.
{cite web}: Cite має пустий невідомий параметр:|df=(довідка) - ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 12 лютого 2011.
{cite web}: Cite має пустий невідомий параметр:|df=(довідка) - ↑ Hydrocarbon Potential in Herodotus Basin, Eastern Mediterranean [Архівовано 20 вересня 2015 у Wayback Machine.], p. 2
- ↑ Ben-Gurion University of the Negev: Three Hundred Million Years Under the Sea. Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 20 червня 2019.
Література
- Özsoy, E. and H. Güngör (1993). The Northern Levantine Sea Circulation Based on Combined Analysis of CTD and ADCP Data, In: P. Brasseur (editor), Data Assimilation: Tools for Modelling the Ocean in a Global Change Perspective, NATO ASI Seeries, Springer-Verlag, Berlin.
- Sur, H. İ., Özsoy, E., and Ü. Ünlüata, (1992). Simultaneous Deep and Intermediate Depth Convection in the Northern Levantine Sea, Winter 1992, Ocean.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Левантійське море
- Study and Analysis of Water Masses Formation in the Levantine Sea
- Long Term Ecological Research [Архівовано 23 березня 2018 у Wayback Machine.]
|
