Март Лаар

Март Лаар
ест. Mart Laar
Март Лаар
Март Лаар
Прапор
Прапор
 3-й Прем'єр-міністр Естонії
21 жовтня 1992 — 8 листопада 1994 року
Попередник: Тійт Вяхі
Наступник: Андрес Таранд
Прапор
Прапор
 7-й Прем'єр-міністр Естонії
25 березня 1999 — 28 січня 2002 року
Попередник: Март Сііманн
Наступник: Сіім Каллас
 
Народження: 22 квітня 1960(1960-04-22) (64 роки)
Вільянді, Естонська РСР, СРСР
Країна:  Естонія Редагувати інформацію у Вікіданих
Освіта: Тартуський університет
Партія: Союз Вітчизни і Res Publica
Нагороди:
Grand Cross 1st class of the Order of Merit of the Federal Republic of Germany Великий хрест із зіркою та плечовою стрічкою ордену «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччиною» орден Білої троянди Командорський хрест ордена «За заслуги перед Польщею»

Henrik Visnapuu Literature Prized (1997)

Q3741959? (2006)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Март Лаар (ест. Mart Laar; нар. 22 квітня 1960) — естонський політик та історик, прем'єр-міністр країни з 1992 до 1994 та з 1999 до 2002 року.[1] Визначний тим, що протягом свого терміну зробив значний внесок у розвиток швидкого економічного дива в Естонії протягом 1990-х років.[1]

Життєпис

Закінчив Тартуський університет 1983 року й отримав ступінь магістра при тому ж університеті 1995. Працював учителем історії в Таллінні. Лаар є головою партії Союз Вітчизни. Будучи політиком, Лаар написав кілька книг з історії Естонії та Росії. Був головою Ради істориків при Фонді Естонської Спадщини, Товариства за збереження естонської історії й Товариства естонських студентів.

За час перебування при владі було відновлено право власників на приватну власність, націоналізовану 1940 року, а також вжито спроб щодо продажу іноземному капіталу двох найбільших у республіці підприємств: електростанції у Нарві та Естонської залізниці. За врядування Лаара було ухвалено закони про громадянство, про іноземців, про вибори та про реформу загальноосвітньої школи.

Март Лаар був членом спільноти Монта Пелевіна.[2]

Разом з Вацлавом Гавелом, Філіпом Димитровим, Арпадом Генцом, Петром Пітхартом та іншими лідерами перехідного періоду брав участь у Міжнародному демократичному комітеті, що був проведений у Кубі.[3]

У квітні 2008 року був нагороджений міжнародною премією Мілтона Фрідмана за проведення реформ в Естонії.

З травня 2006 року Март Лаар працював у Тбілісі як радник з реформ на громадських засадах президента Грузії Міхеїла Саакашвілі.

У квітні 2011 року Март Лаар обійняв посаду Міністра оборони в уряді на чолі з Прем'єр-міністром Андрусом Антипом до його відставки з причин погіршення стану здоров'я у травні 2012 року.[4]

18 лютого 2012 року у пана Марта стався серцевий напад, і він пішов у відставку як Міністр оборони через 3 місяці.[5] До жовтня 2012 року Март Лаар зник з очей публіки, але повідомлялося згодом, що він поступово одужує.[6]

Цікаві факти

  • Мартін Лаар зізнався, що перед тим, як стати Прем'єр-міністром, єдиною прочитаною ним книгою з економіки була «Свобода вибору» Мілтона Фрідмана.[7]
  • Музей «Будинок терору» в Угорщині нагородив Марта Лаара премією «Петефі» в 2011 за його внесок у проливанні світла на злочини комунізму.[8]

Примітки

  1. ↑ а б Page, Kogan Kogan (2003-11). Europe Review (англ.). Kogan Page Publishers. ISBN 978-0-7494-4067-1. Архів оригіналу за 8 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. 
  2. ↑ The Mont Pelerin Society | RNH (амер.). Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 28 листопада 2020. 
  3. ↑ ICDC: International Committee for Democracy in Cuba. www.icdcprague.org. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 27 листопада 2020. 
  4. ↑ Mart Laar becomes Estonia's new Defense Minister | Atlantic Council. web.archive.org. 9 травня 2013. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 28 листопада 2020. 
  5. ↑ Mart Laar tendered his resignation to the Prime Minister | IRL. web.archive.org. 17 жовтня 2013. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 3 грудня 2020. 
  6. ↑ Mart Laar astub pärast kaheksakuulist vahepausi taas avalikkuse ette. Postimees (ест.). 19 вересня 2012. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 3 грудня 2020. 
  7. ↑ Walking on Water: How to Do It | The Brussels Journal. www.brusselsjournal.com. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 29 листопада 2020. 
  8. ↑ ERR (15 грудня 2011). Laar Receives Award for Shedding Light on Communist Crimes. ERR (англ.). Архів оригіналу за 24 лютого 2021. Процитовано 3 грудня 2020. 

Джерела


політик Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.