Нікола Кабіббо

Нікола Кабіббо
італ. Nicola Cabibbo Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився10 квітня 1935(1935-04-10)[2][3][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Рим, Італія[2][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер16 серпня 2010(2010-08-16)[1][2][…] (75 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Рим, Італія[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Італія
 Королівство Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфізик-теоретик, викладач університету, фізик Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьфізика елементарних частинок Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materРимський університет ла Сапієнца Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникBruno Touschekd Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніLuciano Maianid і Джорджо Паризі Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіталійська[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладРимський університет ла Сапієнца, Римський університет Тор Верґатаd і CERN Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна академія дей-Лінчей, Папська академія наук[6], Національна академія наук США, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Всесвітня академія наук[7], Європейська академія[8] і Туринська академія наук[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
Медаль Бенджаміна Франкліна

High Energy and Particle Physics Prized (1991)

медаль Маттеуччі (2002)

Премія Енріко Фермі[d] (2003)

премія Сакураї (1989)

Премія імені І. Я. Померанчукаd (2009)

медаль Дірака Міжнародного центру теоретичної фізики (2010)

Order of Minerva

Ніко́ла Кабі́ббо (італ. Nicola Cabibbo; 10 квітня 1935(19350410) — 18 серпня 2010) — італійський фізик, що став відомим завдяки працями з опису і дослідження слабкої ядерної взаємодії. Роботи Кабіббо з вивчення слабкої взаємодії багато в чому лягли в основу досліджень, які в 2008 році були удостоєні Нобелівської премії з фізики.

У 1982—1993 роках очолював італійський Національний інститут ядерної фізики. З 1993 року — президент Папської академії наук.

Каббібо все життя займався вивченням слабкої взаємодії — одної з чотирьох фундаментальних фізичних взаємодій. Із слабким взаємодією пов'язаний, зокрема, бета-розпад атомних ядер. Японські фізики Макото Кобаясі і Тосихіде Масакава продовжили деякі дослідження Кабіббо. Роботи Макото Кобаясі і Тосіхіде Масукави привели до створення так званої CKM-матриці, або матриці Кабіббо-Кобаясі-Масакави, які містять інформацію про слабкі розпади, що змінюють аромат кварків.

Крім власне науки Кабіббо, який з 1993 року обіймав посаду президента Папської академії наук, багато займався питаннями наукової етики. Зокрема, він докладав зусиль до того, щоб церква офіційно принесла вибачення за поводження із Джордано Бруно, спаленого в 1600 році за свої ідеї.

Наукова діяльність

На початку 1960-х років Кабіббо розробляв ідею порушеною SU(3) симетрії між дивними і нестандартними адронами. У 1963 році постулював так звану «слабку універсальність» (weak universality) для пояснення поведінки двох поколінь лептонів і кварків (тоді були відомі тільки u-, d- і s-кварки), ввів «кут Кабіббо», що описує змішування d- і s-кварків. Макото Кобаясі і Тосіхіде Маскава додали в цю теорію третє покоління частинок, отримавши матрицю розміром 3×3, відому як CKM-матриця. Згодом експерименти довели, що поколінь дійсно три. Оскільки робота Кобаясі і Маскави, відзначена в 2008 році Нобелівською премією з фізики, заснована на дослідженнях Кабіббо, то, на думку деяких експертів, відсутність Кабіббо серед науковців, які отримали премію, є серйозною помилкою Нобелівського комітету[9][10]. За словами друзів Кабіббо, він важко переживав свою відсутність у списку лауреатів.

Надалі Кабіббо продовжував вивчати електромагнітні і слабкі взаємодії, детально дослідив осциляції нейтрино, передбачив існування за певних умов кварк-глюонної плазми. Він був ініціатором запуску в Національному інституті ядерної фізики проекту APE зі створення найпотужнішого на той момент суперкомп'ютера для проведення обчислень з квантової хромодинаміки.

Виноски

Посилання