Озинський район

Озинський район
рос. Озинский район
Герб Прапор
Муніципальне утворення: муніципальний район
смт	Озинки
Країна	Росія
Область	Саратовська область
Номерний знак	64, 164
Офіційна мова	російська
Населення
- повне	18 222 осіб (2014)[1]
Площа
- повна	2 400 км² км²
Часовий пояс	MSK (UTC+3)
Дата заснування	23 липня 1928
Голова районної адміністрації	Перин Дмитро Володимирович
Вебсайт	ozinki.sarmo.ru
Озинський район на мапі Саратовської області
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Озинський район

Озинський район рос. Озинский район — муніципальне утворення в Саратовській області. Адміністративний центр району — смт Озинки. Населення району — 18 222 осіб.

Розташований на південному сході області, в сухостеповій зоні у межах Сиртової рівнини Загальних Сирт. Територією району протікають невеликі річки басейну Великого Іргиза: Велика Чаликла, Камишлак, Солдатка. На автодорозі «Енгельс — Уральськ» і на залізничній станції в Озинках знаходяться митні пости по кордону з Казахстаном. У південній частині району простягнулися Сині Гори (максимальна висота 227 м). На півночі мінімальна висота — в долині річки Камелік — 35 м.

Район утворений 23 липня 1928 року в складі Пугачовського округу Нижньо-Волзького краю.

З 1934 року район в складі Саратовського краю, з 1936 року — у складі Саратовської області.

В районі знаходиться військовий аеродром Озинки, покинутий в 1998 році.

У районі нині працює підприємство з видобутку та випалу вапна, і елеватор. Розвідані великі запаси калійно-магнезіальних солей, горючих сланців, а також природного газу.

Провідна галузь — сільське господарство. В районі величезні сільськогосподарські угіддя — 385 тисячі га.

У районі зустрічаються цікаві пам'ятки археології, які входять до переліку об'єктів історичної та культурної спадщини. У села Непряхіно знаходиться унікальна палеолітична стоянка, що перевершує за своїми розмірами найдавніші міста Близького Сходу.

Унікальність даної території полягає в тому, що за відсутності явних слідів життєдіяльності стародавньої людини і при нечисленному остеологічному (кістковому) матеріалів ссавців, що в цілому не характерно для стоянок, тут, в межах виходу кварцитових пісковиків, розташовувалася майстерня з виготовлення найпростіших кам'яних знарядь людей пізнього палеоліту. Перераховане дозволяє розглядати об'єкт як найдавнішу «гірничопромислову» ділянку, а саме «рудник» з видобутку кварциту. Передбачається, що кварцитовий пісковик і кварцит, поширені в даному районі, використовувалися для виготовлення витончених кам'яних знарядь і в більш пізній час, в неоліті. Широке поширення цих кам'яних виробів на території Лівобережного Поволжя дозволяє простежити шляхи розселення древніх людей в цьому регіоні.