Петер Беренс
| Петер Беренс (нім. Peter Behrens | |
|---|---|
нім. Peter Behrens  | |
 | |
| Народження | 14 квітня 1868 |
| Смерть | 27 лютого 1940 (71 рік) Берлін, Німеччина ° інфаркт міокарда |
| Поховання | Wilmersdorf Cemeteryd |
| Країна (підданство) |  Німецький Райх  Гамбург[1] |
| Навчання | Національна вища школа красних мистецтв , Державна академія мистецтв Карлсруе (1887)[2] , Дюссельдорфська академія мистецтв (1892)[2] і Christianeumd |
| Вчителі | Ferdinand Brüttd[2] і Hugo Kotschenreiterd[2] |
| Діяльність | художник-плакатист, архітектор, типограф, художник, дизайнер, графічний дизайнер, викладач університету, графік, ілюстратор, art educator, industrial designer, furniture designer |
| Праця в містах | Мюнхен, Дюсельдорф, Берлін |
| Архітектурний стиль | Модерн |
| Найважливіші споруди | Eduard-Müller-Krematoriumd , Haus Wiegandd , Mannesmann-Hausd , AEG’s Turbine factoryd , AEG-Montagehalle für Großgeräted , AEG-Kleinmotorenfabrikd , Neue Fabrik für Bahnmateriald і Q115690844? |
| Науковий ступінь | докторський ступінь[3] |
| Членство | Deutscher Werkbundd |
| Заклад | Віденська академія мистецтв[2] і Kunstgewerbeschule Düsseldorfd[2] |
| Учні | Людвіг Міс ван дер Рое , Karl Hauschkad[4] , Fritz Zügnerd[5] , Anton Brennerd[6] , Adolf Hochd[2] , Josef Becvard[7] , Matthäus Jiszda II.d[8] і Walter Pindd[2] |
| Діти | ·Josef Behrensd і Petra Fiedlerd |
 Петер Беренс у Вікісховищі | |
Петер Беренс (нім. Peter Behrens; 14 квітня 1868, Гамбург — 27 лютого 1940, Берлін) — один із засновників сучасної промислової архітектури та дизайну, представник [[Дюссельдорфська художня школа|дюссельдорфської художньої школи
Петер Беренс відомий, перш за все, як архітектор. Разом з тим він зміг знайти свій шлях до успіху і як художник, графік, ілюстратор книг, розробник шрифтів, що зробило його одним з найвідоміших представників стилю Модерн (у Німеччині — югендстиль).[[Файл: Дом_Беренса.jpg|thumb|left|Будинок Беренса
Біографія
Після навчання в Карлсруе та Дюссельдорфі, Беренс в 1891 — 1899 рр. влаштувався в Мюнхені, де увійшов до лав Сецесіону. Його твори тих років тяжіють до югендстилю, при цьому композиційно зберігаючи геометричну чіткість. 1901 року спроектував власний будинок у Дармштадтській художній колонії, разом зі всіма меблями та аксесуарами.
1903 року став директором Художньо-промислової школи в Дюссельдорфі та займав цю посаду до 1907 року.
З 1907 року він — художній консультант фірми AEG у Берліні. Саме тоді він показав себе як творець промислового дизайну та промислової архітектури. З його майстерні в Берліні вийшли Міс ван дер Рое і Вальтер Гропіус.
Засновник промислового дизайну
1907 року Беренс погодився стати радником концерну «AEG» і вперше в історії провів його повний «ребрендинг», спроектувавши в єдиному стилі не лише заводські та офісні будівлі, а й місця роздрібного продажу, офісні меблі, рекламні щити, продукцію (фени, вентилятори, упаковку тощо). Стояв біля витоків Німецького Веркбунда, відстоюючи принципи функціоналізму, а також використання сучасних матеріалів — скла і сталі.
У його майстерні робили перші кроки такі архітектори-модерністи, як Ле Корбюзьє, Вальтер Гропіус, Міс ван дер Рое.
Будівля німецького посольства в Петербурзі
У 1911-12 рр. Беренс спроектував один з ключових пам'ятників європейського неокласицизму — будівлю посольства Німеччини на Ісаакіївській площі в Петербурзі.
Спрощені, позбавлені класичного декору колони, здавалося, проголошували брутальну міць Німецької імперії. Особливо чітко ця ідея знайшла відбиток у скульптурній групі Диоскурів і двох коней, якої нині не вистачає для цілісності художнього задуму автора. Її скинув шовіністично настроєний натовп після початку Першої світової війни.
Німецьке посольство в Петербурзі — прототип тієї архітектури, яка набула розвитку за тоталітарних режимів у СРСР і Німеччині в 30-х роках XX століття.
Інші роботи
[[Файл:AEG premises, Montagehalle für Großmaschinen (Berlin, 2006).jpg|thumb|Будівля «AEG» в берлінському районі Веддинг]] Впродовж наступних десятиліть Беренс проектував переважно заводські та фабричні будівлі (в Берліні, 1909—1912; Ризі, 1912—1914 (Два корпуси заводу «Уніон» — нині ВЕФ, спільно з Ф. Шеффелем та Ф. Зейберліхом); Обергаузені, 1921—1925; Хехсті, 1925—1926; Лінці, 1932—1936). В 1922—1936 рр. очолював Школу архітектури при Віденській академії мистецтв. Попри граничний лаконізм декору, пізні споруди Беренса цілком вписуються в русло німецької традиції з властивою їй значною ваговитістю та масивною суворістю.
Примітки
- ↑ The Other Interface
- ↑ а б в г д е ж и Encyclopaedia of Architects, Vienna 1770–1945
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118508466 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/182/Ebert-Hof.html
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/1087/Gablenzgasse-41.html
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/1073/Rauchfangkehrergasse-26.html
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/285/Franz-Bauer-Hof.html
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/1096/Oelweingasse-7.html
Джерела
- Кириков Б. М., Штиглиц М. С. Петербург немецких архитекторов. СПб.: «Чистый лист», 2002. ISBN 5-901528-04-2
- Scheurer, Ralf. Das Gebäude der Deutschen Botschaft in St.Petersburg von Peter Behrens. In «St.Petersburg-Leningrad».Universität Karlsruhe (TH), Institut für Baugeschichte. Karlsruhe.2000
- "Deutsche Botschaft 1911 — 1912 Peter Behrens", «DU». Die Zeitschrift der Kultur. Heft Nr.12, Dezember 1998
- Крастиньш Я. А. Стиль модерн в архитектуре Риги. Москва, Стройиздат, 1988.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Петер Беренс
