Поляничко Михайло Деонисович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Поляничко.
Михайло Денисович Поляничко
Михайло Денисович Поляничко
Михайло Денисович Поляничко
Українська РСР Постійний представник Української РСР при ООН
1968 — 1973
ПопередникСергій Шевченко
НаступникВолодимир Мартиненко
Заступник Міністра закордонних справ УРСР
ПопередникАнатолій Кисіль
Народився1921(1921)
Відомий якдипломат Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Українська СРР Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяКПРС Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрофесіяДипломат
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора

Михайло Денисович Поляничко (1921) — український радянський дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР. Заступник Міністра закордонних справ УРСР. Постійний Представник Української РСР в ООН (1968–1973)[1].

Біографія

Народився в 1921 році. Його кар'єра була тісно пов'язана з МЗС УРСР, де він очолював відділ міжнародних організацій МЗС, був першим секретарем МЗС (на 1958 рік), заступником міністра закордонних справ УРСР. Починаючи з 1957 року входив до складу делегацій УРСР на сесіях Генеральної Асамблеї ООН дев'ять разів.[2] Працюючи в МЗС УРСР мав змогу зустрічати закордонні делегації, які відвідували українську столицю Київ. В ООН він був обраний головою Східноєвропейської групи країн ООН, та на початку 1968 року виступав як речник цієї групи у зверненні до генерального секретаря ООН в інтересах Східної Німеччини, яка не була членом ООН.[3]

За його керівництва статус українського представництва в ООН суттєво зріс. Крім того, додатково з'явилася посада заступника Постійного представника яку займав Михайло Гетьманець. Також в представництві працював радник, три перші секретарі, два другі секретарі і один аташе. В цей період Другим секретарем працював Віктор Батюк, посаду аташе займав Олександр Овсюк.

Нагороди та відзнаки

Див. також

Література

Примітки

  1. ↑ New Permanent Representative of Ukraine Presents Credentials
  2. ↑ СУЧАСНІСТЬ. листопад 1966, 11(71). Мюнхен. Видавництво: Українське товариство закордонних студій «Сучасність» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 14 вересня 2014.
  3. ↑ СУЧАСНІСТЬ. січень 1970, Ч.1 (109). Мюнхен. Видавництво: Українське товариство закордонних студій «Сучасність» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 вересня 2014. Процитовано 14 вересня 2014.
  4. ↑ Морская Правда » Выпуски » Выпуск №20(0494) 20/05/15 » ЛЕГЕНДЫ СТАРОГО МИДа. Архів оригіналу за 18 листопада 2015. Процитовано 18 листопада 2015.

Посилання