Попівка (Уманський район)
село Попівка | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Черкаська область |
Район | Уманський район |
Тер. громада | Маньківська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA71060150120042136 |
Облікова картка | Село на сайті ВРУ |
Основні дані | |
Засноване | середина 17 століття |
Населення | 406 |
Поштовий індекс | 20120 |
Телефонний код | +380 4748 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°3′37″ пн. ш. 30°22′23″ сх. д. / 49.06028° пн. ш. 30.37306° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
198 м |
Водойми | Попівка |
Відстань до обласного центру |
128,3 (фізична) км[1] |
Найближча залізнична станція | Поташ |
Відстань до залізничної станції |
19 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | с. Попівка |
Сільський голова | Біляєвський Анатолій Юрійович |
Карта | |
Мапа | |
Попі́вка (МФА: [popiŭka] ( прослухати)) — село в Україні, в Маньківській селищній громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на правому березі річки Попівка (притока Кищихи) за 13 км на північ від селища Маньківка. Населення становить 406 осіб.
Історія
Село відоме з середини XVII століття.
У 1751 році тут зведено дерев'яну церкву, у селі вже мешкало в 300 хатах 748 чоловік, які мали 2723 десятини орної землі. 1760 року закладено й освячено на новому місці животівським уніатом — протопом Василем Кремезовичем церква Покрови Божої Матері. Її приєднано до православ'я 1768 року. Того ж року в селі налічувалося 87 дворів і хат, а 1783-го — лише 70 дворів, де проживало 559 чоловік і жінок.
У 1864 році Лаврентій Похилевич писав:
Поповка, село в 4-х верстах от г. Буков, при ручье, за селом Кривцем начавшемся. Жителей обоего пола 748; земли 2723 десятини. Принадлежит Станиславу Карловичу Иотейке (латинского исповедания). Церковь Покровская, 6-го класса; земли имеет 74 десятины; построена 1751 года. |
У 1900 році в селі був 121 двір; кількість мешканців: чоловіків — 541, жінок — 551. Відкривається церковно-приходська школа, а на околиці споруджують кузню, діяв водяний млин. 1905 року село належить до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення знаходилося 1859 десятин.
У 1929 році, під час примусової колективізації, засновано ТОЗ (товариство обробітку землі), яке з часом перетворено в колгосп, керівником якого селяни обрали Федора Тихоновича Богуша.
176 жителів села стали учасниками Другої світової війни, із них 68 — удостоєні бойових нагород. 1954 року врочисто відкрито пам'ятник на Братській могилі, 1969-го в центрі села споруджено обеліск Слави 94 односельцям, які загинули на війні.
У повоєння в селі містилася центральна садиба колгоспу «Шлях Леніна», за яким було закріплено 1539,9 гектарів сільгоспугідь, у тому числі 1454,2 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час в селі діяли восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, дитячий садок, поштове відділення, побутовий комбінат, магазин.
Сучасність
В селі працюють: будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин, фермерське підприємство.
Археологічні знахідки
У центрі села виявлено сліди городища 16 століття, поселення черняхівської культури: тут знайдено наконечники списа й стріл.
Галерея
-
Центр села
-
Сільська рада
-
Школа
-
Будинок культури
-
ФАП
-
Автобусна зупинка
-
Ставок
-
Пам'ятник воїнам-односельцям
-
Братська могила радянських воїнів
-
Пам'ятний знак жертвам Голодомору
Посилання
- ↑ maps.vlasenko.net(рос.)
Література
- Жадько В. Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу.-К.,2006.-С.289 - 295.
- Універсальна енциклопедія "Черкащина". Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.716.
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
Посилання
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |