Референдум про незалежність Нагірно-Карабаської Республіки

Референдум про незалежність Нагірно-Карабаської Республіки
10 грудня 1991 року
«Чи згодні Ви, щоб проголошена Нагірно-Карабаська Республіка була незалежною державою, що самостійно визначає форми співпраці з іншими державами і співдружностями?»

Референдум про незалежність Нагірно-Карабаської Республіки — референдум з питання незалежності Нагірного Карабаху від Азербайджану, який відбувся 10 грудня 1991 року. Проходив на території колишньої Нагірно-Карабахської Автономної Області, прилеглого Шаумянівського району і частини території Ханларского району Азербайджанської Республіки. За незалежність НКР, згідно з офіційно оприлюдненими даними, проголосували 99,98 % тих, хто мав право голосу і взяв участь у голосуванні. Цей референдум бойкотувався азербайджанським населенням Нагірного Карабаху, що, згідно з переписом населення СРСР 1989 року, становило близько 21 % населення тодішньої Нагірно-Карабаської Автономної Області[1]. Референдум був проведений без згоди Азербайджанської Республіки і не визнаний на міжнародному рівні державами-членами ООН.

Підготовка, проведення та підбиття підсумків референдуму здійснювалися відповідно до «Тимчасового положення про проведення референдуму Нагірно-Карабахської Республіки». Рішення вважалося прийнятим, якщо за нього проголосує не менше 2/3 виборців при явці не менше 50 %.

Бюлетені містили питання вірменською, азербайджанською та російською мовами, а також слова «Так» і «Ні» (небажане треба було закреслити).

Хід голосування висвітлювали журналісти з Росії та Франції, ряду інших періодичних видань і агентств, а також телеканалів Росії, США та Болгарії. Спостерігачі були присутні на всіх 30 виборчих дільницях республіки і дійшли висновку, що референдум проводився відповідно до чинного на той момент законодавства і відображав бажання народу Нагірного Карабаху.

Для висвітлення процесу голосування в НКР прибули журналісти та кореспонденти «Радио России», «Эхо Москвы», «Известий», «Московские новости», «Мегаполис Экспресс», «Столица», «Панорама», «Литературная газета», Le Quotidien du Pharmacien (fr), France-Presse, ряду інших періодичних видань і агентств, а також російських, американських і болгарських телеканалів.

За даними міжнародних спостерігачів, референдум проходив в умовах збройної агресії проти НКР.

У цей період місто Степанакерт та інші населені пункти перебували під постійним артилерійським обстрілом з боку збройних сил Азербайджану. У день голосування було вбито 10 мирних жителів, 11 отримали поранення. За результатами референдуму, 6 січня 1992 року, Верховна Рада НКР проголосила Арцах незалежною державою.[2][3]

На думку німецького дослідника Йоханнеса Рау, у зв'язку зі складною ситуацією безпеки та репресіями проти етнічно азербайджанського населення, даний референдум не може вважатися легітимним[4].

Ні референдум 1991 року, ні референдум 2006 року не були визнані легітимними за кордоном. Нагірний Карабах продовжував вважатися міжнародною спільнотою де-юре частиною Азербайджану без правових підстав.[5]

Примітки

  1. ↑ Всесоюзная перепись населения 1989 года. Распределение городского и сельского населения областей республик СССР по полу и национальности Демоскоп
  2. ↑ The Referendum on Independence of the Nagorno Karabakh Republic | NKR. www.nkr.am (англ.). Процитовано 16 лютого 2025.
  3. ↑ BLOODSHED IN THE CAUCASUS: Indiscriminate Bombing and Shelling by Azerbaijani Forces in Nagorno Karabakh (PDF). Human Rights Watch.
  4. ↑ J. Rau. Der Berg-Karabach-Konflikt zwischen Armenien und Aserbaidschan. Ein kurzer Blick in die Geschichte. — Berlin : Verlag Dr. Köster, 2008. — ISBN ISBN 978-3-89574-629-1.
  5. ↑ Nagorno-Karabakh: between vote and reality. openDemocracy (англ.). Процитовано 16 лютого 2025.

Посилання