Ріккардо Кассін

Ріккардо Кассін
італ. Riccardo Cassin Редагувати інформацію у Вікіданих
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився2 січня 1909(1909-01-02)[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Сан-Віто-аль-Тальяменто, Порденоне[d], Фріулі-Венеція-Джулія, Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер6 серпня 2009(2009-08-06)[1] (100 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лекко, Ломбардія, Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Італія
 Королівство Італія Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняКанада
Сан-Віто-аль-Тальяменто Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьальпініст, підприємець, партизан Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіталійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою

Ріккардо Кассін (італ. Riccardo Cassin; 2 січня 1909(1909січня02), Сан-Віто-аль-Тальяменто — 6 серпня 2009, Лекко) — італійський альпініст і розробник альпіністського спорядження, автор кількох книг і путівників. Кавалер Великого хреста ордену «За заслуги перед Італійською Республікою». За свою багаторічну спортивну кар'єру здійснив близько 2500 сходжень у різних регіонах світу, з яких понад сто за новими складними маршрутами. Багато з них, як-от «маршрут Кассіна» на Піц-Баділе та Деналі, Пуент-Вокер на Гранд-Жорас стали «класичними» та названо на його честь. Почесний член італійського[it], французького[fr], американського, швейцарського й іспанського альпклубів.

Біографія

Ранні роки

Народився 2 січня 1909 року в небагатій селянській сім'ї в комуні Сан-Віто-аль-Тальяменто на півночі Італії (на той час входила до кордонів Австро-Угорщини). Ріс без батька, коли Ріккардо було 3 роки, той виїхав до Канади на заробітки, де незабаром загинув в аварії на шахті. У 12 років Ріккардо через крайню потребу був змушений покинути навчання в школі і працювати в кузні. У 1926 році (в сімнадцять років) перебрався у Лекко, де знайшов високооплачувану роботу на металургійному заводі[3].

Першим видом спорту, яким він почав займатися, був бокс. «Я займався ним три роки до того, як почав лазити. Для мене стало звичним займатися у спортзалі, і це зробило мене сильним»[4]. Незабаром після переїзду в Лекко його, попри 12-годинну зайнятість на роботі з одночасним навчанням у вечірній школі, за власними словами, зачарували гори навколо комуни, що височіли над озером Комо. Першою підкореною вершиною стала Монте-Ресгоне[it], неподалік Лекко, а трохи пізніше він почав свої перші сходження в масиві Гринья[it][5][6], які здійснював зі своїми, такими ж як він, фінансово неспроможними однодумцями, які називали себе «Павуки з Лекко» (італ. Ragni di Lecco)[7]. «У нас не було грошей, але була дуже сильна пристрасть до скелелазіння»… «Ми скинулися по 5 центів кожен і купили 50-метрову бухту мотузки та кілька карабінів. На жаль, усі вісім із нас не могли користуватися нею одночасно, тому ми користувалися нею по черзі: двоє підіймалися вгору, а потім кидали мотузку вниз, потім йшли наступні двоє». Пристрасть до сходження забирала у Ріккардо весь вільний час, якого практично не було: «Я мав працювати з понеділка до п'ятниці на сталеливарному заводі, так що я міг здійснювати сходження лише у вихідні дні… У мене не було вибору, окрім як досягти вершини до настання темряви, тому що наступного дня я мав повернутися до роботи»[4]. Однією з перших по-справжньому складних вершин у його спортивній кар'єрі стала Гулья-Анджеліна (італ. Guglia Angelina), пройдена ним разом з Марі Варале[it][8]. У 1931 році Кассін пройшов свій перший новий маршрут (з Маріо делль'Оро (італ. Mario dell'Oro) — на Корна-ді-Медалі (італ. Corna di Medale)), що пізніше став найпопулярнішим вапняковим маршрутом в Альпах[9][10].

Сходження в Альпах

Північно-східна стіна Піц-Баділі

У 1932 році Ріккардо вперше відвідав Доломіти, де став одним з учнів «ангела Доломіт» Еміліо Комічі[8]. За два роки він пройшов свій перший маршрут вищої VI категорії складності — південно-східну стіну Чіма-Пікколісіма (італ. Cima Piccolissima) у масиві Тре Чіме ді Лаваредо (Драй-Циннен), і з Маріо делль'Оро та Джіджі Віталі (італ. Gigi Vitali) здійснив одинадцяте сходження на Комічі (італ. Comici) на Чіма-Гранді (італ. Cima Grande)[9]. У 1935 році (з 15 до 17 серпня) разом Вітторіо Ратті (італ. Vittorio Ratti) — другом і найближчим соратником, піднявся на південно-східну вежу Торре-Трієсте (італ. Torre Trieste) у масиві Чиветта, а трохи пізніше, також разом з Ратті, першим піднявся північною стіною Чіма-Овест (італ. Cima Ovest) (Тре Чіме ді Лаваредо). Сходження цією складною стіною зайняло три дні і зробило Кассіна національним героєм (одночасно з італійцями на горі працювала німецька команда, проте Кассін з Ратті ступили на вершину першими)[11][12][13][8].

Північна стіна Гранд Жорас. Маршрут Кассіна з контрфорсу (від центру ліворуч) до найвищої вершини.

З 14 до 16 липня 1937 року Ріккардо Кассін разом з Ратті та Джино Еспозіто (італ. Gino Eposito) вирішили одну з останніх проблем технічного альпінізму в Альпах[К 1] — здійснили перше сходження північно-східною стіною Піц-Баділе[3]. Вже на стіні «Павуки» об'єдналися із двійкою з Комо Маріо Мольтені (італ. M. Molteni) та Джузеппе Вальсеккі (італ. G. Valsecchi). Сходження відбувалося за страшних погодних умов. Другої ночі у стіні почалася буря — спочатку йшов дощ, а потім, на третій день, пішов сніг. Попри те, що всі альпіністи досягли вершини, на спуску Мольтені та Вальсеккі загинули від фізичного виснаження[15]. Це сходження стало першим й останнім, під час якого Ріккардо втрачав своїх супутників. Пройдений маршрут отримав його ім'я (англ. Cassin Route). Останній раз Кассін пройшов його за 50 років у віці 78 років[9][7].

У 1938 році Кассін (разом з Джино Еспозіто та Уго Тіццоні (італ. Ugo Tizzoni)) планував сходження північною стіною Агера, але дізнавшись про успіх об'єднаної німецько-австрійської команди, відмовився від задуманого та здійснив, на думку істориків альпінізму, мабуть, своє найвидатніше сходження — на Пуент-Вокер північною стіною Гранд-Жораса. Сходження тривало трохи більше як 80 годин, з яких 35 у найскладніших погодних умовах[15].

У 1939 році разом з Уго Тіццоні Кассін здійснив перше сходження північною стіною Егій-де-Лешо[en][15].

Експедиції у Гімалаї, Анди та на Аляску

У 1953 році Ріккардо Кассін брав участь разом з Ардіто Дезіо[en] у рекогносцировці можливих маршрутів сходження на K2, проте у 1954 році, коли формувався альпіністський склад італійської експедиції для підкорення цього восьмитисячника, Ріккардо Кассін до нього не включили нібито через проблеми зі здоров'ям. Як пізніше пояснив Ліно Лачеделлі — перший підкорювач K2, «якби Кассін брав участь, то вся увага газет була б прикута до нього, а не до Дезіо»[К 2][16].

У 1958 році Кассін очолив першу гімалайську експедицію на Гашербрум IV (7925 м), яка досягла успіху — 6 серпня на вершину ступили Вальтер Бонатті та Карло Маурі[17].

У 1961 році Кассін як керівник експедиції здійснив сходження за новим гребеневим маршрутом (англ. Cassin Ridge) на найвищу вершину Північної Америки Мак-Кінлі, що став тоді найбільш технічно складним з тих, що існували. Президент США Джон Кеннеді з цього приводу направив Кассіну віншувальну телеграму та запропонував зустріч, але вона не відбулася через «Карибську кризу»[7][15].

У 1969 році, у віці 60 років, на чолі італійської команди Ріккардо проклав новий маршрут Західною стіною на вершину Джирішанка в Андах[18], а у 1975 році очолив свою останню велику експедицію — на вершину Лхоцзе Південною стіною. В експедиції брали участь багато іменитих альпіністів, зокрема Райнгольд Месснер, проте вона не мала успіху[19].

Подальше життя

Кассін був одним із провідних альпіністів Європи у міжвоєнний період. Загалом, за свою спортивну кар'єру він здійснив близько 2500[20][21] сходжень, з яких понад як сто були за новими маршрутами. Він був прихильником «чистого стилю» в альпінізмі і намагався звести до мінімуму використання на маршруті «заліза»: «На маршрутах, де я використав 50 гаків, інші використовували 70. Так що я завдавав [скелі] менше шкоди, ніж інші». Він захоплювався австрійцем Паулем Пройсом — головним ідеологом «чистого стилю», але з приводу смерті останнього сухо помітив, що той став «жертвою своїх власних теорій»[8]. Свій останній маршрут — Luna Nascente («Зародження Місяця» — складність 5.10b) у Валь-ді-Мелло[it] — перлину Альп[22], він пройшов у віці 85 років[7].

З початком Другої світової війни його не мобілізували, він працював на військовому заводі. Кассін встановив зв'язок з партизанами, разом з якими боровся проти армій Муссоліні та Вермахту[23]. За участь у партизанському русі отримав нагороду[21][15]. 26 квітня 1945 року під час перестрілки в центрі Лекко з німецькими військами було убито його найкращого друга Вітторіо Ратті[7].

Айсбайль Cassin

Після закінчення війни Ріккардо, крім свого захоплення альпінізмом, почав займатися виробництвом і продажем альпіністського спорядження. У 1947 році він розпочав свій бізнес з виробництва та продажу скельних гаків власної конструкції, а потім поступово перейшов до випуску чи не повного спектра арсеналу альпіністів — айсбайлів (льодових молотків), льодорубів, карабінів і титанових кішок. У 1950 році розпочав виробництво пуховиків для позаєвропейських альпіністських експедицій, а у 1958 році страхувальних систем (обв'язок/альтанок). Інструменти конструкції Кассіна виготовлялися в невеликому ковальському цеху коваля з Премани Антоніо Кодегі (італ. Antonio Codega), який мав назву CAMP, і який згодом став назвою однойменної всесвітньо відомої фірми з виробництва гірського спорядження[24]. У 1997 році бренд «Cassin» перейшов у власність фірми CAMP, але і до цього часу під цією маркою випускається ряд високотехнологічних продуктів компанії[25].

За свої спортивні досягнення чотири рази нагороджувався золотою медаллю Національного олімпійського комітету Італії (CONI) «За спортивну доблесть»[it][26]. Остання з них була надана синові Рікардо у 2009 році Президентом CONI Джованні Петруччі до 100-річного ювілею Кассіна[27].

Ріккардо був одружений. У шлюбі народилося троє дітей[28]. Він написав кілька книг, а також (у співавторстві) кількох путівників і звітів про експедиції: у 1958 році була видана «Там, де нависають стіни», у 1981 році «П'ятдесят років в альпінізмі», а у 2003 році видавництвом AS Verlag & Buchkonzept опубліковано книгу «Перша мотузка». До сторічного ювілею Ріккардо Кассіна випустили книгу «Ріккардо Кассін: Сто граней великого альпініста» (італ. Riccardo Cassin. Cento volti di un grande alpinista), яка складається зі ста відгуків тих, з ким Ріккардо так чи інакше перетинався у житті, включно з Р. Месснером, Карло Маурі, Вальтером Бонатті, Джоном Кеннеді та багатьох інших.

Кассін був почесним членом італійського[it], французького[fr], американського, швейцарського (англ. Swiss Alpine Club Bregaglia) й іспанського (ісп. Club Academico de Montanismo Espanol) альпклубів[15]. У 1980 році «за заслуги перед Італійською Республікою» йому надано однойменний орден[29], у 1999 році став кавалером його Великого хреста[30].

Помер у себе вдома в П'яні-дей-Резінеллі[it], Лекко, 6 серпня 2009 року у віці ста років[8].

У данину пам'яті альпіністу в Італії створено приватний некомерційний «Фонд Ріккардо Кассіна»[31].

Бібліографія

  • Riccardo Cassin. Dove la parete strapiomba. — 2014. — 239 p. — ISBN 978-8896822791.
  • Riccardo Cassin. Fifty Years of Alpinism. — Mountaineers Books. — 1981. — 207 с. — ISBN 978-0898860603.
  • Riccardo Cassin, Annibale Rota. Le montagne di Lecco. — Dominioni, 1984. — 160 с. — ISBN 978-8887867558.
  • Riccardo Cassin. Erster am Seil (Bergabenteuer). — AS Verlag & Buchkonzept, 2003. — 288 с. — ISBN 978-3905111989.
  • Riccardo Cassin. La Sud del McKinley. — 2011. — 224 p. — ISBN 978-88-96822-24-1.
  • Riccardo Cassin, Luca Merisio. Alpi occidentali. Bianco, Cervino, Rosa. — Bergamo : Grafica & Art, 1990. — 246 p. — ISBN 978-8872012222.
  • Riccardo Cassin. Capocordata. La mia vita di alpinista. — CDA & VIVALDA, 2001. — 392 p. — ISBN 978-8878081529.
  • Riccardo Cassin, Luca Merisio. Montagne di Lombardia. — Grafica e Arte, 2000. — 220 с. — ISBN 978-8872012130.
  • Riccardo Cassin, Luca Merisio. Dolomiti. — Grafica e Arte, 1998. — 246 p. — ISBN 978-8872011911.

Виноски

  1. ↑ До початку 1930-х років залишалися непройденими шість великих північних стін Альп: Айгера, Матергорна, Піц-Баділе, Ле Дрю, Чіма-Гранде и Гранд-Жораса[14].
  2. ↑ Керівнику італійської експедиції на К2 1954 року.

Примітки

  1. ↑ а б http://www.telegraph.co.uk/news/obituaries/sport-obituaries/6005971/Riccardo-Cassin.html
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Ed Douglas (13 серпня 2009). Riccardo Cassin. TheGuardian. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 15 квітня 2016. 
  4. ↑ а б Riccardo Cassin: A climber who leads them all. Independent. 8 грудня 2008. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 15 квітня 2016. 
  5. ↑ Danilo Francescano. Riccardo Cassin. Riproduzione Riservata. Storie di Sport. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 8 травня 2016. 
  6. ↑ Riccardo Cassin. The Telegraph. 10 серпня 2009. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 8 травня 2016. 
  7. ↑ а б в г д Federica Valabrega (21 травня 2008). Riccardo Cassin - The Full Interview. Cruz Bay Publishing (Climbing). Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 16 квітня 2016. 
  8. ↑ а б в г д Stephen Goodwin (13 серпня 2009). Riccardo Cassin: Mountaineer whose exploits across five decades gave him legendary status. Independent. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 15 квітня 2014. 
  9. ↑ а б в Lindsay Griffin (07/08/2009). Riccardo Cassin 1909-2009. The British Mountaineering Council. Архів оригіналу за 6 травня 2016. Процитовано 16 квітня 2016. 
  10. ↑ Corna di Medale -- Via Cassin. Gruppo SassBalòss. Архів оригіналу за 9 травня 2016. Процитовано 17 квітня 2016. 
  11. ↑ TORRE TRIESTE 2458m - VIA CASSIN. www.tuttoinlibera.it. Архів оригіналу за 7 червня 2016. Процитовано 17 квітня 2016. 
  12. ↑ Riccardo Cassin, a real alpinist. CAMP. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 8 травня 2016. 
  13. ↑ Riccardo Cassin. Pareti Verticali (італ.). Club Alpino Italiano. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 8 травня 2016. 
  14. ↑ Brendan Leonard (15 січня 2015). Alpinist Riccardo Cassin. Adventure Journal. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 17 квітня 2016. 
  15. ↑ а б в г д е Climbing Legend Riccardo Cassin Dies at 100. Chamonix Insider. 11 серпня 2009. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано 18 квітня 2016. 
  16. ↑ Maurice Isserman, Stewart Weaver. Fallen Giants. A History of Himalayan Mountaineering from the Age of Empire to the Age of Extremes. — Yale University Press. — USA, 2008. — С. 314-315. — 592 p. — ISBN 978-0-300-11501-7.
  17. ↑ NOTES AND EXPEDITIONS / T.H. Braham // The Himalayan Journal. — 1958. — Т. (18 січня). Архівовано з джерела 11 квітня 2016.
  18. ↑ Riccardo Cassin, Jirishanca's West Face [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.], The Alpine Journal, 1970
  19. ↑ RICCARDO CASSIN. LHOTSE, 1975 / Soli S. Mehta // The Himalayan Journal. — 1976. — Т. (18 січня). Архівовано з джерела 17 квітня 2016.
  20. ↑ L'uomo. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2016. 
  21. ↑ а б Stewart Green. [climbing.about.com/od/historyofclimbing/fl/The-Life-and-Climbs-of-Riccardo-Cassin.htm The Life and Climbs of Riccardo Cassin]. About Sports. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 27 квітня 2016.  {cite web}: Перевірте схему |url= (довідка)
  22. ↑ Andrea Gaddi. Luna Nascente. Mountain Network. Planetmountain.com. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 9 травня 2016. 
  23. ↑ Riccardo Cassin. The Telegraph. 10 серпня 2009. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 18 квітня 2016. 
  24. ↑ Cassin - история бренда. cassin.it. Архів оригіналу за 23 січня 2004. 
  25. ↑ Cassin. C.A.M.P. USA. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 3 травня 2016. 
  26. ↑ Le sue Onoreficenze. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 29 квітня 2016. 
  27. ↑ CONI: L'ultimo saluto del Presidente Petrucci all'alpinista Riccardo Cassin. Comitato Olimpico Nazionale Italiano. 07 серпня 2009. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 3 травня 2016. 
  28. ↑ I suoi grandi amori. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 29 квітня 2016. 
  29. ↑ Cassin Sig. Riccardo, Grande Ufficiale Ordine al Merito della Repubblica Italiana. Presidenza della Repubblica. Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 20 квітня 2016. 
  30. ↑ Cassin Riccardo, Cavaliere di Gran Croce Ordine al Merito della Repubblica Italiana. Presidenza della Repubblica. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 квітня 2016. 
  31. ↑ La Fondazione. Fondazione Riccardo Cassin. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 29 квітня 2016. 

Посилання