Тайкури

село Тайкури
Герб Тайкурів Прапор Тайкурів
Свято-Покровська церква в селі Тайкури
Свято-Покровська церква в селі Тайкури
Свято-Покровська церква в селі Тайкури
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район Рівненський район
Тер. громада Корнинська сільська громада
Код КАТОТТГ UA56060330050029801
Облікова картка Тайкури. 
Основні дані
Засноване 1570 (455 років)
Населення 619 осіб
Площа 1,84 км²
Густота населення 336,41 осіб/км²
Поштовий індекс 35351
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°31′55″ пн. ш. 26°22′15″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
253 м
Водойми р. Безіменна
Відстань до
обласного центру
14 км
Відстань до
районного центру
14 км
Відстань до
центру громади/сільради
12 км
Найближча залізнична станція Рівне
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 35304, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Корнин, вул. Центральна, 41
Сільський голова Горбатюк-Василейко Роман Олексійович
Карта
Тайкури. Карта розташування: Україна
Тайкури
Тайкури
Тайкури. Карта розташування: Рівненська область
Тайкури
Тайкури
Мапа

CMNS: Тайкури у Вікісховищі

Тайкури́ — село в Україні, у Корнинській сільській громаді Рівненського району Рівненської області. Населення — 619 осіб.

Географія

Село Тайкури розташоване за 14 км на південь від обласного центру. В селі бере початок річка Безіменна.

Етимологія

Точного походження назви села Тайкури не визначено, але існує дві основні версії:[1]

  • від імені ченця Тайкура, що за переказами жив в печері на місцевих пагорбах;
  • від словосполучення «Тайні гори» (у польській вимові буде як «Тайне Ґури», адже при набігах татар у них ховалися місцеві жителі).

Історія

Тайкури, Наполеон Орда (XIX століття)

Перша згадка про Тайкури датується 1570 роком. В 1583 році село належало І. Шпановському; після весілля Теодори Шпановської (Чапличівної) з Юрієм Вишневецьким відійшли до впливового князівського роду Вишневецьких. Князь побудував кам'яний замок, залишки якого залишилися і понині. З 1614 року село отримало магдебурзьке право від Сигізмунда ІІІ. Після отримання містечком магдебурзького права його населення помітно збільшилося, пожвавилося ремісниче життя, також зафіксували міський герб із зображенням святого Юрія Змієборця, як знак оборонного містечка від набігів татар на Волинь. Місто активно ополячувалося, що призвело до знищення міських установ, замку та польського населення військом Богдана Хмельницького у ході Національно-визвольної війни. Але після укладання Зборівського договору Тайкури мусили залишитися за Річчю Посполитою. У 1650 році власником Тайкурів стає рід Сапегів, але невдовзі село переходить у власництво Чолганських, а вже на початку XVIII століття — до Пепловських. Біля підніжжя північного схилу замкової гори, збереглися руїни готичного костелу святого Лаврентія, збудованого одним з дідичів, Лаврентієм Пепловським у 1710 році, і закритим та зруйнованим радянською владою.

Тайкурський замок на мапі Зигмунда Герстмана

У 1731 році за кошти поміщика Яна Павла Пепловського тут була побудована Покровська церква, яка є діючою до сьогодні. На початку XVIII століття Тайкури переходять до Пепловських[1][2][3]. 1778 року граф Юзеф Мйончинський продав свою частку маєтностей у Тайкурах, Мирополі на Волині А. С. Млодзєйовському[4]. З 1822 року власниками містечка стає рід Ілінських. У 1825 році у Тайкурському замку трапилася велика пожежа, через що його назавжди покинули власники і у ньому більше ніхто не мешкав, у 1876 році замок був розібраний на матеріали євреям, кінцевого занепаду він зазнав під час Першої світової війни[1].

9 липня 1943 року німці, поляки й мадяри вбили 30 місцевих жителів. Зокрема, поляками вбито й спалено живцем 18 селян[5][первинне джерело].

Архітектурні пам'ятки

Костел святого Лаврентія

Відомі особи

Галерея

Примітки

  1. а б в Замок в селі Тайкури. rivne.travel (укр.). Процитовано 23 листопада 2020.
  2. Туристичні перлини Рівненщини: Замок в селі Тайкури | Рівняни (укр.). Процитовано 23 листопада 2020.
  3. Тайкури. castles.com.ua. Процитовано 23 листопада 2020.
  4. Szczygielski W. Miączyński Józef herbu Suchekomnaty (1743—1793) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 561 (пол.)
  5. ДАРО: Ф.Р-30. Оп.2. — Спр. 65. — Арк. 35
  6. Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczennika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 509 il. — S. 209. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6 (пол.)
  7. Hłupanin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 79. (пол.) — S. 79 (пол.)

Література

Посилання