Том Роббінс

Том Роббінс
англ. Tom Robbins Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніангл. Thomas Eugene Robbins[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився22 липня 1932(1932-07-22)[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Блоуїнг-Рок, Колдвелл, Північна Кароліна, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер9 лютого 2025(2025-02-09)[1] (92 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ла-Коннер, Скеджіт, Вашингтон, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, прозаїк-романіст, журналіст, біограф, автобіограф Редагувати інформацію у Вікіданих
Сфера роботилітературна діяльністьd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materВірджинський університет Співдружності і Вашингтонський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладУніверситет Вашингтона і Ліd Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівамериканська англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1971 — 2025
УчасникКорейська війна Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Том Роббінс у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Томас Юджин Роббінс (англ. Thomas Eugene Robbins; 22 липня 1932(1932липня22), Блоуїнг-Рок, Північна Короліна, США — 9 лютого 2025, Ла-Коннер, Вашингтон) — американський письменник, який працював у жанрі комедія-драма[4]. З 1970 року жив у Ла-Коннері, штат Вашингтон, де написав дев'ять своїх книг[5]. Його роман 1976 року «Even Cowgirls Get the Blues» Гас Ван Сент екранізував 1993 року[6]. Останньою роботою, опублікованою 2014 року, була «Tibetan Peach Pie», який автор проголосив «немемуарами».

Ранні роки

Народився 22 липня 1932 року[7] у Блоуїнг-Року, штат Північна Кароліна, у родині Джорджа Томаса Роббінса та Кетрін Белль Робінсон. Обидва його діди були проповідниками південної баптистської конвенції. У дитистві з сім'єю переїхав до Ворсо, штат Вірджинія[8]. У зрілому віці Роббінс описав себе як «хіллбіллі»[9].

Навчався у ворсовській середній школі (випуск 1949 року) та військовій академії Харгрейв у Чатгемі, штат Вірджинія, де його відзначили медаллю за есе. Наступного року вступив до Університету Вашингтона та Лі на спеціальність журналістика, залишивши навчання наприкінці другого курсу після того, як братство покарало його за погану поведінку і він не зміг отримати грамоту з баскетболу.

1953 року після отримання повістки вступив до ПС і рік працював метеорологом у Кореї, а потім два роки в підрозділі спеціальної розвідки погоди Стратегічного повітряного командування в Небрасці. 1957 року звільнений. Повернувся до Ричмонда, штат Вірджинія, де його поетичні читання сприяли його репутації на місцевій богемній сцені.

Початок медійної роботи

Наприкінці 1957 року вступив до Ричмондського професійного інституту, школи мистецтв, драми та музики, який пізніше став Університетом Співдружності Вірджинії. У 1958—1959 роках працював редактором і колумністом студентської газети «Proscript»[10]. Ночами працював в спортивній редакції щоденної газети «Richmond Times-Dispatch»[8]. 1959 року закінчив з відзнакою інститут і приєднався до штату «Times-Dispatch» як редактор-коректор.

Реклама 1967 року для радіошоу Роббінса KRAB «Записки з підпілля», авторства Волта Кроулі.

1962 року переїхав до Сіетла, щоб здобути ступінь магістра в Інституті Далекого Сходу Вашингтонського університету. Протягом наступних п'яти років у Сіетлі (мінус рік, проведений у Нью-Йорку, досліджуючи книгу про Джексона Поллока) працював у «Seattle Times» як мистецтвознавець[11]. 1965 року писав колонку про мистецтво для «Seattle Magazine», а також час від часу для «Art in America» й «Artforum»[12]. У цей же період вів щотижневе альтернативне радіошоу «Записки з підпілля» на некомерційному радіо KRAB-FM[13]. 1967 року, коли писав рецензію на рок-гурт «The Doors», Роббінс сказав, що знайшов свій літературний голос[14]. Працюючи над своїм першим романом, працював на вихідних у редакції «Seattle Post-Intelligencer»[15]. Наступні 40 років Роббінс періодично проводив у Сіетлі[8][16].

Письменницька кар'єра

1966 року зустрівся з редактором Даблдей Лютором Ніколсом, який запропонував Роббінсу написати книгу про північно-західне мистецтво. Натомість Роббінс відповів, що хоче написати роман, і запропонував ідею того, яку згодом втілив у «Another Roadside Attraction»[17].

1967 року переїхав до Саут-Бенда, штат Вашингтон, де написав свій перший роман. 1970 року переїхав до Ла-Коннера, штат Вашингтон, і саме у своєму будинку на Другій вулиці згодом написав дев'ять книг (хоча наприкінці 1990-х років провів два роки в індіанській резервації Свіноміш). У 1980-х і на початку 1990-х років регулярно публікував статті й есе в журналі «Есквайр»[18][19][20], а також писав для у «Playboy», «Нью-Йорк таймс»[21] і «GQ»[22].

1982 року почав писати «Jitterbug Perfume» й уклав контракт з редактором Аланом Рінцлером[23].

Майкл Дейр описав стиль письма Роббінса: «Коли він починає роман, працює так. Спочатку пише речення. Потім переписує його знову і знову, перевіряючи кожне слово, переконуючись у його досконалості, точно відточуючи кожну фразу, доки вона не відлунить тонкою текстурою нескінченності. Іноді це займає години. Іноді цілий день присвячений одному реченню, яке позначається та розширюється усіма можливими способами, поки він не буде задоволений, тоді і тільки тоді він ставить крапку»[24]. Коли 2002 року Роббінса попросили пояснити його «дар» оповідача, він відповів:

Я походжу з стародавнього роду проповідників і поліціянтів. Загальновідомо, що поліціянти є вродженими брехунами, а євангелісти витрачають своє життя, розповідаючи фантастичні історії таким чином, щоб переконати в іншому раціональних людей, що вони правдиві. Отже, я вважаю, що мої здібності оповідача природні[25].

Упродовж своєї письменницької кар'єри провадив уроки читання на чотирьох континентах, а також виступав на фестивалях від Сіетла до Сан-Міґель-де-Альєнде[5][26]. 2014 року виступив на «Bumbershoot»[27].

Визнання

1997 року отримав премію «Золота парасолька» за життєві досягнення в мистецтві, яку щорічно надається на фестиваль мистецтв «Bumbershoot» у Сіетлі[28].

2000 року журнал «Writer's Digest» назвав його одним зі 100 найкращих письменників XX століття, а італійський критик Фернанда Півано назвала його «найнебезпечнішим письменником у світі».

У жовтні 2012 року отримав нагороду за літературні досягнення 2012 року від Бібліотеки Вірджинії[29].

2015 року нагороджений премією «Willamette Writers» за життєві досягнення й отримав нагороду на гала-заході на конференції письменників «Willamette» 8 серпня 2015 року.

2 вересня 2023 року на його честь в рідному місті Ла-Коннер, штат Вашингтон, відбувся гала-парад і парад «Король на один день». Під час заходу також зібрали кошти на дитячу мистецьку програму в місцевій бібліотеці[30][31].

Інші види діяльності

Під час свого нетривалого перебування в Нью-Йорку 1965 року приєднався до New York Filmmakers' Cinematheque[32].

У середині 1960-х років, як учасник мистецької сцени Сіетла, рецензував мистецькі події для кількох місцевих видань, писав есе для каталогів музеїв, організовував виставки в галереях і був ватажком у «буйній неодадаїстській банді партизанських художників, Товариство Шазам»[33][34].

Захищав у друку індійського містика Ошо, хоча ніколи не був його послідовником[35]. Провів три тижні в церемоніальних місцях у Мексиці та Центральній Америці з міфологом Джозефом Кемпбеллом і вивчав міфологію в Греції та на Сицилії з поетом Робертом Блаєм. Також відвідав Тімбукту[16].

Станом на 2013 рік був членом консультативної ради проєкту політики марихуани разом з багатьма іншими знаними особами, як-от Джек Блек, Ані Діфранко, Томмі Чонг і Джелло Біафра[36]. Відзначений на вечері клубу «Rainier» у Сіетлі серед інших місцевих діячів, як-от Чарльз Джонсон, Стівен Водсворт, Тімоті Іган й Август Вілсон[37]. Був членом ради директорів The Greater Seattle Bureau of Fearless Ideas (раніше 826 Seattle), «некомерційного центру письменництва та репетиторства, покликаного допомагати молоді віком від 6 до 18 років вдосконалювати свої творчі та описові навички письма, а також допомагати вчителям надихати своїх учнів писати»[38][39].

2016 році ричмондські художники Ной Скалін і Теа Даскін відтворили спальню Мадам Зої, екстрасенса та хіромантка з Ричмонда, вигадану в романі Роббінса «Even Cowgirls Get the Blues», як інсталяцію в художній галереї Chop Suey Books у Керітауні[40].

1993 року Ґас Ван Сент екранізував роман «Even Cowgirls Get the Blues» з Умою Турман, Лоррейн Бракко та Кіану Рівзом у головних ролях[41].

Особисте життя і смерть

Товаришував з Тереном Маккенною, вплив якого простежується у кількох його книгах[42]. Головний герой (Ларрі Даймонд) у романі «Half Asleep in Frog Pajamas» відстоює теорію, подібну до теорії Маккенни, яка стосується історії та культурного впливу психоделічних рослин. Роббінс також проводив час з Тімоті Лірі, й автор сказав, що один із головних героїв у «Jitterbug Perfume» наділений певних рис особистості Лірі. Роббінс зізнався, що разом вони вживали ЛСД[43].

Товаришував з Ґасом Ван Сентом і виконав голос за кадром у екранізації твору Ван Сентом «Even Cowgirls Get the Blues». Також дружив з режисерами Робертом Альтманом й Аланом Рудольфом і зіграв невеликі ролі в п'яти художніх фільмах[44].

Жив у Ла-Коннері, штат Вашингтон, де і помер 9 лютого 2025 року у 92 роки[45].

Доробок

З 1971 року написав вісім романів, також автор численних оповідань й есе, здебільшого зібрані в книзі «Wild Ducks Flying Backward» й однієї повісті «B Is for Beer»[46].

Романи

Збірки

  • Wild Ducks Flying Backward (зб. нарисів, рецензій, оповідань, 2005); ISBN 0-553-80451-0)

Повісті

Публіцистика

  • Гай Андерсон (монографія — 16 сторінок біографічних нотаток у збірці робіт Андерсона; 1965)
  • Tibetan Peach Pie: A True Account of an Imaginative Life (автобіографія, 2014; ISBN 9780062267405)

Примітки

  1. ↑ а б в Risen C. Tom Robbins, Whose Comic Novels Drew a Cult Following, Dies at 92 — 2025. — ISSN 0362-4331
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ FamousAuthors.org (2012). Tom Robbins. Famous Authors. FamousAuthors.org. Процитовано 15 серпня 2012.
  5. ↑ а б Northwest Prime Time. northwestprimetime.com. Процитовано 5 квітня 2022.
  6. ↑ Sant, Gus Van (20 травня 1994), Even Cowgirls Get the Blues (Comedy, Drama, Romance), New Line Cinema, Fourth Vision, процитовано 5 квітня 2022
  7. ↑ See Library of Congress records (2012) and Oxford companion to American literature (1995). The discrepancy between Robbins' year of birth appearing in the Library of Congress Cataloging-in-Publication Data results from previous inaccurate reporting and the LoC rule prohibiting correction of CIP data. Robbins claimed he was born in 1932 (see Tibetan Peach Pie: A True Account of an Imaginative Life, 2014 or Conversations With Tom Robbins, 2011). See Thomas Robbins in the 1940 US census living in Blowing Rock, North Carolina.
  8. ↑ а б в Tracy Johnson (10 березня 2000). A look at author Tom Robbins. CNN. Процитовано 27 квітня 2013.
  9. ↑ Linda L. Richards. Tom Robbins. January Magazine. Процитовано 27 квітня 2013.
  10. ↑ RPI Student Newspapers | VCU Libraries Digital Collections. digital.library.vcu.edu. Процитовано 28 травня 2024.
  11. ↑ Robbins, Tom (2014). Tibetan peach pie: a true account of an imaginative life (вид. First). HarperCollins Publishers. с. 167—173. ISBN 9780062267405.
  12. ↑ Robbins, Tom (2014). Tibetan peach pie: a true account of an imaginative life (вид. First). HarperCollins Publishers. с. 184. ISBN 9780062267405.
  13. ↑ KRAB-FM, Seattle - Programs: Notes From The Underground, with Tom Robbins. www.krabarchive.com (англ.). Процитовано 25 березня 2022.
  14. ↑ The Doors And What Thay Did To Me. doorsmania.narod.ru. Процитовано 23 березня 2022.
  15. ↑ Robbins, Tom (2014). Tibetan peach pie: a true account of an imaginative life (вид. First). HarperCollins Publishers. с. 249. ISBN 9780062267405.
  16. ↑ а б Robbins, Tom (2014). Tibetan peach pie: a true account of an imaginative life (вид. First). HarperCollins Publishers. ISBN 9780062267405.
  17. ↑ Robbins, Tom (2014). Tibetan peach pie: a true account of an imaginative life (вид. First). HarperCollins Publishers. с. 230—232. ISBN 9780062267405.
  18. ↑ TOM ROBBINS, writing in Esquire magazine about a C... Legacy Tobacco Documents Library. The Regents of the University of California. 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
  19. ↑ U-MAGAZINE - You Gotta Have Soul - by Tom Robbins by Tom Robbins | UNIVERSAL METROPOLIS. 4 березня 2016. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 березня 2022.
  20. ↑ Esquire Magazine June 1996: My Favorite Things - Vollmann, William; Pynchon, Thomas; Robbins, Tom; Robbins, Harold; et. al. 3 березня 2016. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 9 березня 2022.
  21. ↑ LA Times Magazine October 2005: Zen-like wisdom from Tom Robbins. www.latimes.com. 3 березня 2016. Процитовано 9 березня 2022.
  22. ↑ Tom Robbins' bold imagination soars in 'Wild Ducks'. Chicago Tribune. October 2005. Архів оригіналу за 25 жовтня 2015. Процитовано 9 березня 2022.
  23. ↑ Tom Robbins. alanrinzler.com. Процитовано 1 квітня 2022.
  24. ↑ Michael Dare (2002). Emulsional Problems: How to Write Like Tom Robbins. Dareland. Michael Dare. Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 15 серпня 2012.
  25. ↑ THE GREEN MAN: TOM ROBBINS. High Times (амер.). Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 9 березня 2022.
  26. ↑ San Miguel Authors' Sala in San Miguel de Allende. 23 липня 2008. Архів оригіналу за 23 липня 2008. Процитовано 1 квітня 2022.
  27. ↑ Bumbershoot - Day 2 - Arsenal, The Head and the Heart, Tom Robbins. NorthWest Music Scene (амер.). 2 вересня 2014. Процитовано 1 квітня 2022.
  28. ↑ Robbins, Tom (9 жовтня 2006). Here in Geoduck Junction. Seattle Weekly (амер.). Процитовано 9 березня 2022.
  29. ↑ Tom Robbins: Author reflects on writing, Richmond and the many decades since he left | Richmond Latest News | richmond.com. 14 квітня 2021. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 9 березня 2022.
  30. ↑ King for a day, La Conner celebrates Tom Robbins. La Conner Weekly News (англ.). Процитовано 5 березня 2024.
  31. ↑ Martin, Christian (24 серпня 2023). Author Tom Robbins' artistic legacy to be celebrated | Cascadia Daily News. www.cascadiadaily.com (амер.). Процитовано 5 березня 2024.
  32. ↑ Robbins, Tom (2014). Tibetan peach pie: a true account of an imaginative life (вид. First). HarperCollins Publishers. с. 219. ISBN 9780062267405.
  33. ↑ Marks, Ben. Rainy Day Psychedelia: Seattle's 1960s Poster Scene About To Get Its Day in the Sun. Collectors Weekly. Процитовано 23 серпня 2015.
  34. ↑ Robbins, Tom (2014). Tibetan peach pie: a true account of an imaginative life (вид. First). HarperCollins Publishers. с. 234—235. ISBN 9780062267405.
  35. ↑ Tom Robbins essay on Shree Bhagwan Rajneesh also known as Osho | Osho News. 7 серпня 2013. Процитовано 9 березня 2022.
  36. ↑ MPP ADVISORY BOARD. Marijuana Policy Project. 2013. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 27 квітня 2013.
  37. ↑ The Rainier Club - Laureate Nominations (PDF). Rainier Club. 2019. Процитовано 9 березня 2022.
  38. ↑ Our Staff & Leadership. 826 Seattle. 2013. Архів оригіналу за 5 листопада 2014. Процитовано 27 квітня 2013.
  39. ↑ About 826. 826 Seattle. 2013. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 27 квітня 2013.
  40. ↑ Lord, Jo (28 квітня 2016). Artists collaborate on visual tribute to Richmond Psychic. Richmond, Virginia: Richmond Times-Dispatch. с. F6.
  41. ↑ Even Cowgirls Get the Blues - Original Theatrical Trailer (англ.), 8 липня 2014, процитовано 9 березня 2022
  42. ↑ James Kent (2 грудня 2003). Terence McKenna Interview, Part 1. Trip. Процитовано 26 серпня 2012.
  43. ↑ Richard Luck (20 березня 2011). Tom Robbins on Acid, Elvis and Uma Thurman. Sabotage Times. Процитовано 26 серпня 2012.
  44. ↑ Tom Robbins. IMDb. Процитовано 29 березня 2022.
  45. ↑ Tom Robbins, bestselling PNW novelist, dies at 92. The Seattle Times. Процитовано 9 лютого 2025.
  46. ↑ Mike Songster; Matt Cooperberg; Lorin Hawley (24 вересня 1996). THE COMPLETE(?) TOM ROBBINS BIBLIOGRAPHY. Le AFTRLife: Une aire de jeux Tom Robbins. Pussy Galore. Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 15 серпня 2012.

Посилання