Три кольори (трилогія)

Three Colours trilogy
Файл:Three Colors trilogy poster.png
Жанрдраматичний фільм Редагувати інформацію у Вікіданих
РежисерКшиштоф Кесльовський[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПродюсерMarin Karmitzd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
СценаристКшиштоф Кесльовський[2] і Krzysztof Piesiewiczd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
У головних
ролях		Жульєт Бінош, Збігнєв Замаховський, Жулі Дельпі, Ірен Жакоб і Жан-Луї Трентіньян Редагувати інформацію у Вікіданих
ОператорЕдвард Клосинський[3], Sławomir Idziakd і Piotr Sobocińskid Редагувати інформацію у Вікіданих
КомпозиторЗбігнев Прайснер Редагувати інформацію у Вікіданих
КінокомпаніяCanal+ Редагувати інформацію у Вікіданих
Дистриб'ютор
  • MK2 Diffusion (Франція)
  • Rialto Film (Швейцарія)
Тривалість288 хвилин
Мовафранцузька і польська Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Швейцарія[1]
 Республіка Польща[1]
 Франція[1]
 Велика Британія[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата виходу
(Франція)

Трилогія «Три кольори» (фр. Trois couleurs, пол. Trzy kolory) — збірна назва трьох фільмів режисера Кшиштофа Кесльовського: Три кольори: синій (1993), Три кольори: білий (1994) і Три кольори: червоний (1994). Трилогія була спільним виробництвом Франції, Польщі та Швейцарії французькою мовою, за винятком фільму Білий польською та французькою мовами. Всі три фільми були написані у співавторстві Кесльовським та Кшиштофом Писевичем (з консультантами по сюжету Аґнешкою Голланд і Славомиром Ідзяком), зпродюсовані Марином Карміцем і написані Збігневом Прайснером.

Червоний отримав номінації на найкращу режисуру, найкращий оригінальний сценарій та найкращу операторську роботу на 67-й кінопремії Оскар.

Теми

Синій, білий та червоний кольори французького прапора в порядку зліва направо та історія кожного фільму вільно базується на одному з трьох політичних ідеалів у гаслі Французької Республіки : свобода, рівність, братерство. Як і у відношенні до Десяти заповідей у Декалозі, ілюстрація цих принципів часто є неоднозначною та іронічною. Як зазначив Кесльовський в інтерв'ю студентській газеті Оксфордського університету, «слова [liberté, egalité, fraternité] є французькими, оскільки гроші [на фінансування фільмів] є французькими. Якби гроші були іншої національності, ми б назвали фільми інакше, або вони могли мати інший культурний відтінок. Але фільми, мабуть, були б однаковими»[4].

Трилогію також тлумачать[5] відповідно як антитрагедію, антикомедію та антиромантичний.

Зв'язки та закономірності

Загальним для трьох фільмів є символ основного зв'язку або речі, яка тримає головного героя пов'язаним із їхнім минулим. У випадку з Синім, це лампа з блакитних намистин і символ, який бачимо у всьому фільмі в телевізорі люди, що літають (роблячи це з парашутом, або стрибки на банджі); режисер обережно показує падіння без шнурів на початку фільму, але в міру розвитку історії образ шнурів стає все більш очевидним як символ посилання на минуле. У випадку з Білим предметом, який пов'язує Кароля з його минулим, є двофранкова монета та гіпсове погруддя Маріанни[6], яке він краде в антикварному магазині в Парижі. У справі Червоного суддя ніколи не закриває і не замикає двері та перову ручку, яка перестає працювати у вирішальний момент історії[7].

Ще одне повторюване зображення, пов'язане з духом фільму — це зображення людей похилого віку, які збирають пляшки: у Синьому, стара жінка в Парижі збирає пляшки, і Джулі не помічає її (як свобода), у Білому — старий також в Парижі намагається підняти пляшку, але не може дістатися до контейнера, і Кароль дивиться на нього із зловісною усмішкою на обличчі (як рівність), а в Червоному стара жінка не може дістатися до отвору контейнера, і Валентина допомагає їй (як братство).

У Синьому, поки Джулі шукає коханку свого чоловіка в центральній будівлі суду, вона випадково бере участь у судовому розгляді, але охорона негайно випроваджує її. Поки Джулі заглядає до зали суду, Кароль з Білого можна почути благання судді у сцені, яка починає його розділ трилогії.

Кінцевий кадр кожного фільму має характер жалю. У Синьому кольорі Джулі де Курсі плаче, дивлячись на космос. У Білому Кароль плаче, дивлячись на свою дружину. У Червоному суддя Керн плаче, дивлячись через розбите вікно на камеру.

Багато головних героїв із Синього та Білого, включаючи Джулі та Кароль, з'являються наприкінці «Червоного», бо вони вижили в аварії на поромі.

Головний акторський склад

Три кольори: Синій
  • Жульєт Бінош — Джулі
  • Бенуа Регент — Олів'є
  • Флоренс Пернель — Сандрін
Три кольори: Білий
Три кольори: Червоний

Саундтрек

Three Colors (soundtracks)
Саундтрек-альбом
КомпозиторЗбігнев Прайснер Редагувати інформацію у Вікіданих
ВиконавецьЗбігнев Прайснер
Дата випуску1993 - 1994
ЖанрСаундтрек, Класика
Тривалість40:35
35:46
41:57
ЛейблVirgin
Capitol Records
ПродюсерMarin Karmitzd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих

Музику до всіх трьох частин трилогії склав Збігнев Прайснер і виконав хор Сілезької філармонії разом із Сінфонією Варсовія.

Прийом

Синій має 98 % рейтингу на вебсайті Rotten Tomatoes на основі 45 відгуків[8]. Друга частина трилогії «Білий» отримала 87 % рейтингу на основі 46 оглядів[9] а останній фільм трилогії «Червоний» був сертифікований «Fresh» на тому ж вебсайті та отримав 100 % на основі 53 рецензій[10].

Вся трилогія очолила список найкращих фільмів «The San Diego Union-Tribune»[11], вона потрапила на третє місце у списку газети «San Jose Mercury News» Глена Ловелла[12]; десяте у списку Майкла Міллса «The Palm Beach Post»[13], а також потрапив до рейтингу Tulsa World[en] Деннісом Кінгом[14] та критиками «The Atlanta Journal-Constitution» Елеонорою Рінгел та Стівом Мюрреєм[15].

Роджер Еберт включив усі фільми трилогії до свого списку «Великі фільми»[16].

Трилогія розмістилася на позиції # 11 в журналі Емпайр «The 33 Greatest Movie Trilogies» у 2010 році[17]

Зайняв 14-е місце в «100 найкращих фільмах світового кіно» журналу Empire[18]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж https://web.archive.org/web/20180318054347/https://www.europeanfilmacademy.org/1994.110.0.html
  2. ↑ а б https://web.archive.org/web/20200329091422/https://europeanfilmawards.eu/en_EN/film/three-colours-blue.5386
  3. ↑ https://web.archive.org/web/20200329091434/https://europeanfilmawards.eu/en_EN/film/three-colours-white.5389
  4. ↑ Abrahamson, Patrick (2 червня 1995). Kieslowski's Many Colours. Oxford University Student newspaper. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 7 грудня 2020.
  5. ↑ Ebert, Roger (9 березня 2003). Three Colors Trilogy: Blue, White, Red. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 13 квітня 2013. Процитовано 29 червня 2021.
  6. ↑ Skrodzka-Bates, Aga (2011). Clandestine human and cinematic passages in the United Europe: The Polish Plumber and Kieślowski's hairdresser. Studies in Eastern European Cinema. 2: 75—90. doi:10.1386/seec.2.1.75_1.
  7. ↑ Leong, Anthony. Demystifying Three Colors: Blue. Media Circus. Архів оригіналу за 26 жовтня 2002. Процитовано 30 жовтня 2011.
  8. ↑ Three Colors: Blue (Trois Couleurs: Bleu). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 31 серпня 2012. Процитовано 29 червня 2021.
  9. ↑ Three Colors: White (Trois Couleurs: Blanc). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 14 грудня 2004. Процитовано 29 червня 2021.
  10. ↑ Three Colors: Red (Trois couleurs: Rouge). Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 7 вересня 2004. Процитовано 29 червня 2021.
  11. ↑ Elliott, David (25 грудня 1994). On the big screen, color it a satisfying time. The San Diego Union-Tribune (вид. 1, 2). с. E=8.
  12. ↑ Lovell, Glenn (25 грудня 1994). The Past Picture Show the Good, the Bad and the Ugly -- a Year Worth's of Movie Memories. San Jose Mercury News (вид. Morning Final). с. 3.
  13. ↑ Mills, Michael (30 грудня 1994). It's a Fact: 'Pulp Fiction' Year's Best. The Palm Beach Post (вид. Final). с. 7.
  14. ↑ King, Dennis (25 грудня 1994). SCREEN SAVERS in a Year of Faulty Epics, The Oddest Little Movies Made The Biggest Impact. Tulsa World (вид. Final Home). с. E1.
  15. ↑ The Year's Best. The Atlanta Journal-Constitution. 25 грудня 1994. с. K/1.
  16. ↑ Three Colors Trilogy: Blue, White, Red (1993-1994). Chicago Sun-Times. Архів оригіналу за 20 вересня 2012. Процитовано 3 квітня 2022.
  17. ↑ The 33 Greatest Movie Trilogies. Empire. Архів оригіналу за 27 травня 2011. Процитовано 25 березня 2019.
  18. ↑ The 100 Best Films of World Cinema. Empire. Архів оригіналу за 2 грудня 2011. Процитовано 29 червня 2021.

Посилання