Фальсифікація історії

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Фальсифікація (значення).
Залізна діва, що начебто існувала у Середньовіччі, була вигадана у XIX сторіччі[1]

Фальсифікація історії — свідоме викривлення історичних подій, або історична міфотворчість, «псевдоісторія».

Цілі й мотиви фальсифікацій можуть бути найрізноманітнішими: ідеологічними, політичними, створення суспільного або комерційного інтересу до тієї чи іншої проблеми, до події або вченого тощо. Приклади історичних фальсифікацій відомі з часів Стародавнього Єгипету.

Методи фальсифікації

Методи фальсифікації історії різноманітні, але в цілому їх можна звести до двох груп:

  1. пряме вигадування фактів і підробка документів; знищення документів та історичних досліджень; приховування наявних документів.
  2. однобічний добір і довільне тлумачення фактів, у результаті чого між фактами вибудовуються зв'язки, у реальності відсутні, і робляться висновки, які на підставі повної картини зробити ніяк не можна.

Перша група методів належить до фальсифікування джерел інформації. Джерела тих або інших «фактичних» суджень можуть не вказуватися взагалі, вказуватися з посиланням на вигадані видання або явно не пов'язані з первинними джерелами роботи (звичайно публіцистичні), у яких ці «факти» були вперше озвучені. У такому випадку вірніше говорити не стільки про фальсифікацію (підробку відомого), скільки про міфотворчість (дописування вигаданого). Найбільш тонким засобом фальсифікації є підробка первинних джерел («сенсаційні» археологічні відкриття, раніше «невідомі» й «ще не друковані» літописні джерела, мемуари, щоденники тощо. У цьому випадку для спростування неправильних даних необхідна спеціальна експертиза, яка або не проводиться, або проводиться із заздалегідь відомим результатом, тобто теж фальсифікується.

У другому випадку всі використані факти окремо можуть відповідати реальності, але висновки робляться із грубим і цілеспрямованим порушенням методологічних основ. Для обробки первинної інформації можуть застосовуватися нетрадиційні методи, що приводять до «сенсаційних» висновків, істинність або хибність першоджерел можуть підтверджуватися залежно від поставленої мети, може використовуватися неповне цитування, проводитися екстраполяція тих або інших тенденцій тощо.

Особливого цей процес розмаху досягає у країнах із тоталітарними режимами, де апарат пропаганди контролюється лише владою, а не громадськістю, а альтернативна інформація блокується. У результаті влада одержує можливість створювати зовсім довільні картини минулого й потім змінювати їх на свій розсуд. Це відбилося у відомому жарті: «СРСР - країна з непередбаченим минулим».

Історичні приклади

Стародавній Єгипет

У давньоєгипетських документах діяльність фараонів звичайно зображувалася в гіпертрофованому й перебільшеному виді. Наприклад, указувалося, що Рамзес II вніс вирішальний особистий внесок у перемогу в битві при Кадеші, самостійно знищуючи полчища ворогів. Насправді Рамзес II особисто брав участь у бої, коли проривався з невеликим загоном з оточення, а сама битва закінчилася нічиєю. Хети відступили в Кадеш, на полі залишилися єгипетські війська, і кожна зі сторін виставила себе переможцем. Але, безсумнівно, результатом цього бою стало посилення впливу Єгипту.

Після смерті фараона Ехнатона, що провів релігійну реформу й намагався ввести єдинобожжя, новий культ був оголошений єрессю. Зображення й скульптури Ехнатона знищувалися, а його ім'я було вилучено з документів.

Іван IV Грозний

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (жовтень 2015)

Один з перших у Росії документально підтверджених випадків фальсифікації історії за політичними мотивами відноситься до царювання Івана Грозного. За вказівкою царя був написаний «Лицевий літописний звід» — цілісний запис історії із прадавніх часів до того часу. В останньому томі (так званий «синодальний список»), де розповідалося вже про царювання самого Грозного, кимось були зроблені виправлення, у яких воєводи й бояри, що потрапили в немилість до царя, обвинувачувалися в різних непорядних діяннях. За деякими припущеннями, боярський заколот 1533 року, що був описаний тільки в синодальному списку, але не згадувався більш у жодному письмовім джерелі, також міг бути цілковитою вигадкою.

Петро І

В 1701 році Петром І був виданий наказ про збір всіх давніх літописів, історичних документів та текстів у народів Російської Імперії. На думку деяких істориків це могло вилитись в масштабну фальсифікацію історії Росії та призвести до знищення невигідних його режиму стародавніх історичних свідчень.

Катерина ІІ

Найбільше в цьому напрямі зроблено царицею Катериною ІІ, яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Указом від 4 грудня 1783 року Катерина ІІ створила комісію в складі 10 видних істориків для «складання записок про стародавню історію, переважно Росії» під керівництвом самої Катерини ІІ і графа Шувалова. Діяльність комісії була засекречена і тривала 10 років. В 1792 році «материнська історія» побачила світ. В процесі роботи комісії були зібрані і переписані всі давні літописи, а оригінали — знищені.

Нацистська Німеччина

Пропаганда нацистів активно звинувачувала євреїв у багатьох політичних та соціальних бідах, теорія жидомасонської змови підтримувалася на загальнодержавному рівні.

Радянська Росія та Радянський Союз

Див. також: Фальсифікація

Фальсифікація історії КПРС

У зв'язку із монопольним становищем комуністичної партії, протягом усього періоду існування Радянської Росії та СРСР історія тлумачилася згідно з її ідеологічними установками та цілями під контролем відповідних партійних структур, — відділів ЦК КПРС та республіканських партійних організацій (відділи пропаганди та агітації, відділ науки й т. ін.),— та підпорядкованого ЦК КПРС головного органу державної цензури в СРСР — Головліту.

Тотальний контроль над засобами масової інформації дозволяв керівництву партії фальсифікувати будь-яку інформацію і будь-які події.

Так, уже на початку 1918 року керівник більшовицького уряду Радянської Росії В. Ульянов у своїх виступах з пропагандистською метою наводив недостовірну інформацію: 7 квітня у промові на мітинзі стверджував, що меншовики та праві есери «поставили шибеницю для тов. Шаумяна»[2], хоча на той час він навіть не був заарештований[3]; 23 квітня він же говорив, що «перший за хоробрістю контрреволюціонер Корнілов убитий своїми ж власними, обуреними солдатами»[4], хоча Л. Корнілов був убитий у бою під Катеринодаром[5].

Історики Дьяков Ю. Л. і Бушуєва Т. С. зазначили, що «Сталінський режим створив свою історію, щоб історичними засобами фальсифікувати минуле». Внаслідок цього історична наука в СРСР «втратила одну із головних своїх функцій — вивчення уроків минулого в ім'я нинішнього і майбутнього»[6].

Одним із прикладів фальсифікації історії в СРСР є фальсифікація історії КПРС, засвідчена науковцями АН СРСР, що входили до Наукової ради «Історія Великої Жовтневої соціалістичної революції», науковцями Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС та Центрального партійного архіву КПРС[7].

Ще 1932 року Лев Троцький показав приклади фальсіфікації Й. Сталіним історії Жовтневої революції в Росії та пізніших подій у той час, коли ще були живими їх безпосередні учасники та свідки[8].

Вказівки на фальсифікацію історії Жовтневої революції, історії СРСР та більш ранніх періодів історії Російської імперії містяться у багатьох наукових дослідженнях та енциклопедичних виданнях, особливо у тих, що виходили друком у періоди чергового розвінчування попередньої влади: у 1920-х роках — стосовно періоду до 1917 року, як наприклад «Малая советская энциклопедия»; після XX з'їзду КПРС — стосовно періоду диктатури Й. Сталіна, як, наприклад, дослідження О. Солженіцина; після 1991 року — стосовно різних періодів історії, як Російської імперії та захоплених нею у різні часи земель, так і історії СРСР, як, наприклад, Енциклопедія історії України у 10 томах; Короткий енциклопедичний словник, що вийшов друком у Москві[9] та багато, багато інших. Фальсифікувались біографії керівників держави — В. Ульянова, Й. Джугашвілі[10], багатьох інших партійних та державних діячів: Л. Бронштейна, Скрябіна В. М., Кагановича Л. М. та інших.

Фальсифікувалась та замовчувалась історія таких найважливіших подій у державі як Голодомор в Україні 1932—1933, Голодомор в Україні 1921—1923, Голодомор в Україні 1946—1947, масові депортації населення за національною приналежністю (українців, щодо яких див. також Операцію «Вісла», поляків, чехів, кримських татар, молдаван, чеченців, інгушів, німців, естонців, латишів, латвійців та ін.), підписання Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною та супутніх документів, утворення СРСР, створення та діяльність ГУЛАГ'у, КПРС, винищення польських полонених, розстріли мирних демонстрацій (починаючи із січня 1918 року й до 60-х років, як, наприклад, у Новочеркаську) та безлічі інших[11].

Член лондонського «Комітету із невтручання» під час громадянської війни в Іспанії, посол СРСР у Великій Британії Іван Майський, на засіданні Комітету 4 листопада 1936 року (а, потім, у своїх спогадах) заперечив твердження представника Італії Діно Гранді (італ. Dino Grandi) про участь у той час танків, літаків і військовиків СРСР у боях в Іспанії[12]. Але у примітках до видання «Іспанських щоденників» М. Кольцова 1987 року зазначена участь танкістів Червоної армії під командуванням комбрига С. М. Кривошеїна в захисті Мадрида вже 27 жовтня 1936 року[13]. Комбриг Я. В. Смушкевич воював в Іспанії «з жовтня 1936». Перші жертви серед радянських пілотів були вже наприкінці жовтня[14], як і поінформував Комітет із невтручання Діно Гранді[15].

Як приклад фальсифікації методом довільного вибору історичних фактів історики С. Волков та Ю. Ємельянов наводять брошуру «Фальсифікатори історії (історична довідка)»[16], виготовлену «Совинформбюро» 1948 року у відповідь на опублікування Держдепартаментом США, разом із міністерствами закордонніх справ Великої Британії та Франції, збірки документів «Нацистсько-радянські відносини 1939—1941 рр.». Вказуючи на значний перелік реальних подій того часу, у той же час анонімні автори брошури не згадують таємної радянсько-німецької угоди 1922 року, яка дозволила Німеччині здійснити істотний ривок у підготовці збройних сил в обхід Версальської угоди[17]. А ця угода була підписана 11 серпня 1922 року[18]

Микита Хрущов, переїжджаючи 1949 року до Москви, наказав зачистити архівні фонди і документи, де було вказано його прізвище у контексті масових репресій в Україні [19].

  • Ленін провіщує на мітингу на площі Свердлова в Москві 5 травня 1920 р. Троцький та Каменев стоять на сходинках платформи.

    Ленін провіщує на мітингу на площі Свердлова в Москві 5 травня 1920 р. Троцький та Каменев стоять на сходинках платформи.

Фальсифікація історії спецгруп НКВС

Докладніше: Злочини спецгруп НКВС

В звіті організатора спецгруп НКВС майора Соколова фігурують факти вчинення його ж спецгрупою і під його ж керівництвом злочинів (див. Спецгрупи НКВС, Злочини спецгруп НКВС). Але звіт майора Соколова щодо спецгруп НКВД у сфальсифікованому вигляді, де вирізані та змінені приведені фрагменти злочинної діяльності спецгрупи, використовують проросійські дослідники у своїх публікаціях[20], аргументуючи таким чином непричетність спецгруп НКВС до вбивств мирних громадян.[20] Олег Росов ( Олег Россов )[21][22] у своїй статті з назвою «Міф про „переодягнених енкаведистів“. Спеціальні групи НКВД в боротьбі з націоналістичними бандформуваннями на Західній Україні. 1944—1945 роки.» (рос. «Миф о „переодетых энкавэдэшниках“. Специальные группы НКВД в борьбе с националистическими бандформированиями на Западной Украине. 1944—1945 годы.»), опублікованій на численних інтернет-ресурсах та у друкованих виданнях, всупереч фактам стверджує[20]:

«Несли покарання і офіцери, які допустили порушення закону з боку своїх „підопічних“, — їх понижували на посаді або звільняли.»
Оригінальний текст (рос.)
«Несли наказание и офицеры, допустившие нарушение закона со стороны своих „подопечных“, — их понижали в должности или увольняли.»
«Більш того, жодного факту вбивств мирних громадян учасниками спецгруп в архівних документах не зафіксовано.»
Оригінальний текст (рос.)
«Более того, ни единого факта убийств мирных граждан участниками спецгрупп в архивных документах не зафиксировано.»

В іншій публікації з назвою «Бандеровский маскарад, или фальшивые „экспонаты“ выставки»[23][24][25] Олег Росов ( Олег Россов ), попри факти з архівних документів, навмисно дезінформує читача, буцімто бойовики спецгруп не одягали червоноармійської форми та не отримували державних нагород:

"Таким образом, настоящие агентурно-боевые группы МГБ советской формы и орденов не могли носить в принципе. Во-первых, форма им не полагалась, а, во-вторых, если бы они появились в подобном виде в подполье, то были бы сразу расшифрованы и уничтожены."

В тій же статті повторюється також дезінформація, наче спецгрупи не скоювали вбивств мирного населення:

«Однак в численних архівних документах не зафіксовано жодного випадку вбивства учасниками спецгруп кого-небудь з мирних громадян.»
Оригінальний текст (рос.)
«Однако в многочисленных архивных документах не зафиксировано ни одного случая убийства участниками спецгрупп кого-либо из мирных граждан.»

Що стосується використання червоноармійської форми бойовиками спецгруп НКВД, то про це йдеться у вирізаному фрагменті майора Соколова (Див. вище), а нагородження їх державними нагородами — у документах, які Олег Росов ( Олег Россов ) вже раніше використав у попередній публікації, що він навіть підкреслює у самому тексті[20]:

«Як бачимо, „нескорені борці з радами“ не тільки надавали цим „радам“ істотну допомогу в ліквідації провідних функціонерів націоналістичного підпілля, але навіть отримували за це високі нагороди.»
Оригінальний текст (рос.)
«Как видим, „непокоренные борцы с советами“ не только оказывали этим „советам“ существенную помощь в ликвидации ведущих функционеров националистического подполья, но даже получали за это высокие награды.»

Також не відповідає дійсності звинувачення Олега Росова українських істориків та публіцистів у замовчуванні участі колишніх підпільників ОУН-УПА в спецгрупах НКВД та боротьбу спецгруп НКВД з націоналістичним підпіллям. Зокрема Ігор Лосев та Іван Білас, яких саме звинувачує Олег Росов ( Олег Росов ), в своїх публікаціях висвітлюють участь колишніх підпільників ОУН-УПА в спецгрупах НКВД та боротьбу спецгруп НКВД з націоналістичним підпіллям.[26][27][28]

Сучасна Росія

У Російській Федерації в 2014 році відбулася масштабна виставка «Моя історія — Рюриковичі» з фальсифікацією[29] хронології історії Росії, відбулося офіційне творення міфу російської історії[30][31]. Організаторами її стали Адміністрація Президента Російської Федерації, Міністерство культури Російської Федерації, Уряд Москви[32][33]. Цю виставку відкрив патріарх Московської Патріархії Кирил[34]. Разом із цим президент Росії Путін В. В.[35] зібрав істориків[36] Росії на інструктаж[37] з метою політично заангажованого переписування історії Росії[38][39][40].

В Росії також є низка істориків, що прагне піднести велич Росії на підставі багатьох фальсифікацій або замовчування деяких історичних обставин. Так, шкільний підручник Н. Загладіна «Історія Росії та світу у 20 ст.», що за завданням В. Путіна повинен був викладати історію «патріотичніше», навмисно замовчує чи однобічно інтерпретує багато темних сторінок історії Росії — сталінські репресії та голодомори, Чеченські війни тощо.

Фальсифікація історії відбувається також на побутовому рівні. Так, в липні 2017 на вулицях російських міст з'явилися білборди з твердженнями, що перемога у Грюнвальдській битві є пам'ятною датою воєнної історії Росії[41]. Насправді Московське князівство не має жодного стосунку не тільки до перемоги у Грюнвальдській битві, але і до самої битви. Також прикладом фальсифікації є російський пропагандистський мультфільм Князь Володимир (мультфільм)

Див. також

Примітки

  1. ↑ Are Iron Maidens Really Torture Devices?. Архів оригіналу за 8 жовтня 2019. Процитовано 2 грудня 2019. 
  2. ↑ Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933. — Том XXII. 1917—1918. — С. 427.
  3. ↑ Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933. — Том XXII. 1917—1918. — С. 620.
  4. ↑ Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933. — Том XXII. 1917—1918. — С. 431.
  5. ↑ Ленин В. И. Сочинения / Издание третье, перепечатанное без измененией со второго, исправленного и дополненного издания. Под. редакцией: Н. И. Бухарина, В. М. Молотова, М. А. Савельева. — М.: Партиздат ЦК ВКП(б), 1933. — Том XXII. 1917—1918. — С. 621.
  6. ↑ Дьяков Ю. Л., Бушуева Т. С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922—1933. Неизвестные документы.— М.; Сов. Россия, 1992.— 384 с.— (Россия в лицах, документах, дневниках)
  7. ↑ Вилкова В. П., Ненароков А. П. Послесловие. — В кн.: Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»).— С. 293—303.
  8. ↑ Троцкий Л. Д. Сталинская школа фальсификаций: Поправки и дополнения к литературе эпигонов.— Репринтное воспроизведение книги, опубликованной в Берлине в 1932 г. издательством «Гранит».— М.: Наука, 1990.— 336 с. (Академия наук СССР. Научный совет «История Великой Октябрьской социалистической революции»)
  9. ↑ Краткий энциклопедический словарь — М «ООО Издательство АСТ» ООО «Издательство Астрель», 2002. — 1136 с.
  10. ↑ Сталін Йосип Віссаріонович
  11. ↑ Козлов В. А. Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти 1953—1985 гг.— М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006.— 448 с. (Архив) ISBN 5-224-05357-9
  12. ↑ Майский И.М Испанские тетради.— М.: Воен. изд-во Мин-ва обороны СССР, 1962.— 200 с. + 1 вкл. (Военные мемуары)
  13. ↑ Кольцов М. Е. Испания в огне. Т. 1. Испанский дневник. Кн. 1—2 (7 ноября — 30 дек. 1936 г.). — М.: Политиздат, 1987. — С. 182, 344.
  14. ↑ Кольцов М. Е. Испания в огне. Т. 2. Испанский дневник. Кн. 2 (1 янв. — 10 апр. 1937 г.). Кн. 3. Корреспонденции. Репортажи. Очерки. — М.: Политиздат, 1987. — С. 293.
  15. ↑ Стенографические протоколы собраний Международного комитета по применению Соглашения касательно невмешательсьва в Испании (англ. Stenographic Notes of the meetings of the International Commitee for the application of the agreement regarding nonintervention in Spain), т.1, с. 327 (Цит. за Майский И.М Испанские тетради.— М.: Воен. изд-во Мин-ва обороны СССР, 1962.)
  16. ↑ Фальсификаторы истории (историческая справка).— (Б.м): ОГИЗ — Государственное издательство политической литературы, 1948.— 80 с.
  17. ↑ Волков С. В., Емельянов Ю. В. До и после секретных протоколов.— М.: Воениздат, 1990.— С. 4—5
  18. ↑ Дьяков Ю. Л., Бушуева Т. С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922—1933. Неизвестные документы.— М.; Сов. Россия, 1992.— С. 15.
  19. ↑ [[Валерій Смолій]]. Як збирати по світах наші культурні цінності.— Укрінформ, 11.01.2016 00:58. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 11 серпня 2019. 
  20. ↑ а б в г Олег Росов Миф о «переодетых энкавэдэшниках» Специальные группы НКВД в борьбе с националистическими бандформированиями на Западной Украине. 1944—1945 годы. Архів оригіналу за 16 січня 2013. Процитовано 5 листопада 2016. 
  21. ↑ Сталинист и фальсификатор истории Петрашенок Дмитрий Евгеньевич — Олег Росов. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 5 листопада 2016. 
  22. ↑ З пошуків в інтернеті можна взнати, що Петрашенок ( Петрошенок ) Дмитрий Евгеньевич для своїх публікацій про спецгрупи НКВД використовує псевдоніми: Олег Россов, Олег Россов, Дмитрий Росов
  23. ↑ Дмитрий РОСОВ Бандеровский маскарад, и Фальшивые «экспонаты» выставки. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 5 листопада 2016. 
  24. ↑ Олег Россов. Бандеровский маскарад, и Фальшивые «экспонаты» выставки. Архів оригіналу за 9 лютого 2017. Процитовано 9 лютого 2017. 
  25. ↑ З пошуків в інтернеті можна взнати, що Петрашенок ( Петрошенок ) Дмитрий Евгеньевич для своїх публікацій про спецгрупи НКВД використовує псевдоніми: Олег Россов, Олег Россов, Дмитрий Росов
  26. ↑ Игорь Лосев. Феномен бандерофобии в русском сознании. Архів оригіналу за 17 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2016. 
  27. ↑ Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917—1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Книга 2. Київ, 1994
  28. ↑ Білас І. Г. Під видом бандитів УПА. Трускавець, 1992
  29. ↑ Тарас Паньо, «Зачем Путину возвращаться во времена Золотой Орды» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], 14 ноября 2014, сайт «DsNews» (рос.)
  30. ↑ «Российская газета» — Столичный выпуск № 6539 (267) от 23.11.2014 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  31. ↑ Елена Яковлева: Актуальный Рюрик. В Манеже закрылась выставка «Православная Русь» [Архівовано 22 жовтня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  32. ↑ Выставка «Моя история. Рюриковичи» [Архівовано 3 грудня 2015 у Wayback Machine.], сайт «МВО МАНЕЖ» (рос.)
  33. ↑ Выставка «Моя история. Рюриковичи» [Архівовано 26 жовтня 2015 у Wayback Machine.], сайт «Музеи России» (рос.)
  34. ↑ Патриарх открыл выставку «Рюриковичи» в «Манеже» [Архівовано 7 липня 2015 у Wayback Machine.], 04.11.2014, сайт «РИА Новости» (рос.)
  35. ↑ «Путин с его видением истории», Комментирует историк Никита Петров (Видео) [Архівовано 6 січня 2015 у Wayback Machine.], 5 ноября 2014 (рос.)
  36. ↑ Путин: инструктаж для историков [Архівовано 6 липня 2015 у Wayback Machine.], November 6, 2014, Yeghiazaryan.Info (рос.)
  37. ↑ Путин: инструктаж для историков [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], 6 января 2015, сайт «Радио Свобода» (рос.)
  38. ↑ Татьяна Меликян, «Путин на встрече с историками осудил Ярослава Мудрого: ошибся с преемниками» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], 5 ноября 2014, сайт ЗАО Редакция газеты «Московский Комсомолец» (рос.)
  39. ↑ Новая история Крыма: Путин дал ценные указания ученым. Тривалість: 00:13:39 на YouTube (рос.)
  40. ↑ Андрей Плахонин: «В рубрику ПТН-ПНХ. Про зустріч Путіна з молодими російськими істориками» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Ликбез» (рос.)
  41. ↑ Победа России в Грюнвальдской битве — новый исторический «факт». Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 17 липня 2017. 

Література

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль