Ірландське море
 | |
| Координати: 53°43′18″ пн. ш. 5°10′38″ зх. д. / 53.72167° пн. ш. 5.17722° зх. д. | |
| Довжина | 210×240 км |
|---|---|
| Площа | 100 тис. км² |
| Найбільша глибина | 175 м |
| Середня глибина | 43 м |
 | |
| Примітки | [1][2] |
 Ірландське море у Вікісховищі | |
Ірландське море (ірл. Muir Éireann, шотл. гел. Muir Eireann, менс. Mooir Vannin, англ. Irish Sea, валл. Môr Iwerddon, кумб. Maír Éirdbon) — окраїнне море Атлантичного океану, розташоване між островами Велика Британія на сході та Ірландія на заході (51° 40' — 54° 30' пн. ш. і 3° — 6° зх. д.). Омиває з півночі берега Шотландії, із заходу — Республіки Ірландія та Північну Ірландію. На південь від моря розташований Уельс, на схід — Англія. На південному заході переходить в протоку святого Георга, через яку з'єднується з Кельтським морем і океаном, на півночі — в Північну протоку, через яку з'єднуються з Гебридським морем
В античність Ірландське море було відомо під назвою Ібернійський океан (лат. Oceanus Hibernicus)[1].
За словами представників організації Грінпіс, у 2001 році Ірландське море було найбільш радіоактивно забрудненим морем планети через скид відходів комплексу Селлафілд[3].
Межі моря
Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Ірландського моря та Протоки святого Георга[4]:
- На півночі: південна межа Шотландського моря — лінія, що з'єднує Малл-оф-Галловей (54° 38' пн. ш.) у Шотландії та мис Баллікуїнтин (54° 20' пн. ш.) в Ірландії.
- На півдні: лінія, що з'єднує мис Сент-Девідс (51°54′ пн. ш. 5°19′ зх. д. / 51.900° пн. ш. 5.317° зх. д.) з мис Карншор (52°10′ пн. ш. 6°22′ зх. д. / 52.167° пн. ш. 6.367° зх. д.).
Геологія і рельєф
Утворення Ірландського моря відносять до третинного періоду (66,4—1,6 млн років тому) в результаті рифтових процесів і опускання дна басейну[1].
Ірландське море зазнало низку радикальних змін за останні 20 000 років і після закінчення останнього льодовикового періоду. У розпал заледеніння в центральній частині сучасного моря, ймовірно, існувало прісноводне озеро. Після відступу льодовика і трансгресії океану озеро знову перетворюється на море, стає солонуватим, а потім повністю солоним.
Ірландське море розташовується на материковій мілині, по центру якої проходить вузький жолоб. Найглибша точка (175 м) знаходиться біля шотландського мису Малл-оф-Галловей, неподалік від виходу в Північну протоку[1]. Дно вкрите донними відкладеннями (галька, пісок або черепашник).
Острови і берегова лінія
В Ірландському морі розташовано два великих острови: Мен, що лежить в центрі північної частини моря і Англсі, відділений від узбережжя Північного Уельсу вузькою протокою Менай. Серед невеликих островів — Голігед, Уолні, Айрлендс-Ай тощо.
Берега порізані невеликими затоками і бухтами. У північно-західній частині розташовуються затоки Льюїс, Уїгтаун і Солвей-Ферт. На сході й південному сході лежить затока Моркам, Ліверпульска затока з гирлом річки Ді і бухта Бомарис. У західній частині моря в береги Ірландії вдаються затоки Стренгфорд-Лох, Дандрем, Карлінгфор-Лох, Дандолк, Белфастська затока, Дублінська затока і затока Уексфорд-Харбор.
Гідрологія
Вода має температуру від 5—9 °C (лютий) до 13—16 °C (серпень), від глибини залежить мало. Солоність змінюється від 32 до 34,8 ‰.
Поверхневі течії утворюють циклональний кругообіг, досягаючи швидкості понад 4 вузли в протоці святого Георга біля узбережжя Ірландії. Найслабкіші течії знаходяться в західно-центральній частині моря. Припливи півдобові, висота від 1,2 до 6,1 м. Найбільша висота спостерігається на північно-західному узбережжі Англії. Припливні течії входять в Ірландське море з півночі й півдня, зустрічаючись на широті 54° пн. ш., трохи на південь від острова Мен[1].
Клімат
Акваторія моря лежить в помірному кліматичному поясі[5]. Над морем увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Температура повітря взимку близько 5 °C, улітку повітря прогрівається до 15 °C. Зволоження достатнє і надмірне. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Відносно тепла зима з нестійкою погодою і сильними вітрами; прохолодне літо з більш спокійною погодою[6].
Економіка
На східному березі моря розташований найбільший порт Великої Британії — Ліверпуль. Місто Манчестер має вихід в Ірландське море через Манчестерський канал. На західному березі моря в Дублінській затоці та на річці Ліффі розташований порт Дубліна, через який проходить значна частина товарообігу Республіки Ірландія.
Добре розвинене рибальство, основні рибальські порти: Флітвуд (Англія), Ардграсс, Портавогі і Кілкіл (Північна Ірландія), а також Дан Лері, Скерріс та інші порти поруч з Дубліном (Республіка Ірландія). Серед промислових порід — оселедець, кілька, тріска, мерланг, камбала, анчоуси.[1]
У прибережних районах Ірландського моря створено кілька вітрових електростанцій: в Арклоу (близько 10 км від берегів графства Віклов), недалеко від міста Дроеда (Ірландія), за 8 км від міста Ріл і за 8 км від берега острова Уолні (Велика Британія).
Починаючи з 1895 року обговорюється ідея будівництва мосту через Ірландське море або тунелю під ним.
Порти та міста
Порти: Корк, Дан Лері, Дублін (Ірландія), Белфаст, Бангор, Дуглас (Мен), Ліверпуль, Блекпул (Англія), Суансі, Голігед (Уельс).
Нижче наведено список міст на узбережжі Ірландського моря за населенням:
Морські перевезення
Острів Ірландія не має тунельного або мостового з'єднання з Великою Британією. Більша частина торгівлі товарами здійснюється морем. Порти Північної Ірландії щорічно обробляють 10 мільйонів тонн товарів, що надходять з іншої частини Сполученого Королівства; порти в Ірландській Республіці обробляють 7,6 млн тонн, що становить відповідно 50 і 40 % від загального обсягу торгівлі.
Порт Ліверпуль обробляє 32 млн тонн вантажів і 734 тисяч пасажирів на рік[7]. Порт Голігед обслуговує більшу частину пасажиропотоку з портів Дубліна і Дан Лері, а також обробляє 3,3 млн тонн вантажів[8].
Порти в Ірландії обслуговують 3 600 000 мандрівників, які перетинають море щороку, що складає 92 % всіх подорожей по Ірландському морю[9].
Поромне сполучення з Уельсу в Ірландію через Ірландське море включає наступні маршрути: Фішгард і Пемброк — Рослер-Європорт, Голігед — Дан Лері та Голігед — Дублін. Кернріан у Шотландії з'єднується з Белфастом і Ларном поромами. Існує також маршрут між Ліверпулем і Белфастом через острів Мен або безпосередньо з Беркенгеду. Улісс, найбільший в світі автомобільний пором, работает на маршруті Дублін — Порт-Голігед; Stena Line також працює між Великою Британією та Ірландією.
Біологія
Акваторія моря належить до морського екорегіону Кельтського моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції[10]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м належить до атлантичної області бореальної зони[11].
Найдоступніший і, можливо, найбільший ресурс дикої природи Ірландського моря знаходиться в гирлах річок, що впадають до нього, зокрема, у гирлах річок Ді, Мерсі та Ріббл, а також у затоках Моркам, Солвей-Ферт, Лох-Райан, Ферт-оф-Клайд, Белфаст-Лох, Стренгфорд-Лох, Карлінгфорд-Лох, Дандолк-Бей, Дублін-Бей і Вексфорд.
Інформація про безхребетних на морському дні Ірландського моря досить неоднозначна, тому що важко досліджувати таку велику територію, де підводна видимість часто погана, а інформація залежить від того, які матеріали були отримані з морського дна в механічних захопленнях. Проте, угрупування тварин значною мірою залежить від того, чи складено морське дно з каменю, валунів, гравію, піску, бруду або навіть торфу. У м'яких відкладеннях було попередньо ідентифіковано сім типів спільнот, в яких переважають тендітні офіури, морські їжаки, мідії, Tellina, Scrobicularia plana.
Частини дна Ірландського моря дуже багаті дикою природою. Морське дно на північний захід від острова Мен особливо відоме своєю різноманітністю[12], Modiolus modiolus мешкають у Стренгфорд-Лох; морські гребінці і Chlamys opercularis зустрічаються у місцях, де більше гравію; у гирлах річок, де ложе більш піщане або брудне, кількість видів менше, але розмір їх популяцій більше. Шримс звичайний, серцевидкові та їстівні мідії підтримують місцеві промисли в затоці Моркам і лимані річки Ді. Лимани і гирла річок також важливі, як і розплідники для камбали, оселедця і морського окуня. Брудне морське дно та глибші води є домом для популяції Nephrops norvegicus[13].
Примітки
- ↑ а б в г д е Irish Sea (sea, Atlantic Ocean)[недоступне посилання з лютого 2019] — Britannica Online Encyclopedia
- ↑ Ирландское море[недоступне посилання з червня 2019] — Словарь современных географических названий
- ↑ Sellafield nuclear reprocessing facility (англійською) . Greenpeace UK. 10 ноября 2001. Архів оригіналу за 16 лютого 2012. Процитовано 4 червня 2009.
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2011. Процитовано 6 лютого 2010.
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ Port Statistics, (Link) [Архівовано 24 вересня 2005 у Wayback Machine.], Mersey Docks Website
- ↑ UK Port Traffic Highlights: 2002, (pdf) [Архівовано 8 листопада 2006 у Wayback Machine.], UK Maritime Statistics, Dept of Transport
- ↑ Direct Passenger Movement by Sea from and to Ireland (Republic), (link) [Архівовано 23 жовтня 2008 у Wayback Machine.], Central Statistics Office of Ireland
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- ↑ Barne, J.H., Robson, C.F., Kaznowska, S.S., Doody, J.P., & Davidson, N.C., eds. 1996. Coasts and seas of the United Kingdom. Region 13 Northern Irish Sea: Colwyn Bay to Stranraer, including the Isle of Man. Peterborough, Joint Nature Conservation Committee, ISBN 1-873701-87-X
- ↑ Irish Sea Study Group Report, Part 1, NATURE CONSERVATION, Liverpool University Press, 1990 ISBN 0-85323-227-X
|
