Священний цар
Священний цар (лат. rex sacrorum, лат. rex sacrificus, лат. rex sacrificulus) — другий за значимістю після Великого понтифіка служитель культу в Стародавньому Римі після проголошення республіки. Після вигнання царів і проголошення республіки цей жрець переймає релігійні функції, які до того виконували царі. Інші функції перейняли консули.
Священний цар виконував:
- релігійні обряди (лат. sacra publica) у всіх календах, які раніше відправлялися царями;
- умилостивлював богів при появі поганих ознак;
- оголошував (лат. editio) свята при нундінах.
Священний цар жив на Священній дорозі (лат. Via Sacra), його посада була довічною. Перші священні царі були патриціями і призначалися авгурами за вказівкою Колегії понтифіків.
Дружина священного царя носила титул лат. regina sacrorum (священна цариця). У день вигнання царів (лат. regifugium) вона здійснювала у коміції жертвопринесення.
Інавгурація новообраних священних царів проходила на калатних коміціях[1].
Примітки
- ↑ Сергеев, 2013, с. 35.
Джерела
- Сергеев И. П. Государственные учреждения древних римлян: поздняя Республика и ранняя Империя: материалы к спецкурсу : [рос.]. — Харьков : ХНУ имени В. Н. Каразина, 2013. — 312 с. — ISBN 978-966-623-922-1.
| |||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
