Кримські татари

Кримські татари
крим. qırımtatarlar, qırımlılar
Кількістьвід 500 тис. до 6 млн. [1][2][3]
АреалУкраїна Україна (Крим):
   300 000

Узбекистан Узбекистан:
   150 000
Туреччина Туреччина:
відсутні точні дані. За різними оцінками
   500 000[4][5][2] — 6 000 000[1][3]
Румунія Румунія:
   24 000
Болгарія Болгарія:
   3000
Казахстан Казахстан:
   1500
Польща Польща:
   500−3000

США США:
   1000
Походженняполовці та інші тюркські та нетюркські народи Криму; залежно від субетносу, вплив тюркських та нетюркських народів значно відрізняється .
Близькі до:балкарці, ногаї, кумики, карачаївці, караїми, татари-липки, уруми, казанські татари, турки
Входить дотюрки
Мовакримськотатарська
Релігіяіслам суннітського толку ханафійського мазгабу
Кримськотатарська молодь в традиційному одязі
Частина серії статей на тему:
Кримські татари
Кримські татари, 1862
Категорія Категорія • Портал

Кри́мські тата́ри, киримли, інколи кри́мці[6] (крим. qırımtatarlar, в однині — qırımtatar; крим. qırımlılar, в однині — qırımlı[7]) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму; разом з нечисленними караїмами та кримчаками кримські татари є корінним народом Криму, а також одним із корінних народів України[8][9]. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка входить до тюркської мовної сім'ї.

Живуть на півдні України (переважно в Криму, а також в Херсонській та Запорізькій областях — понад 250 тис. за переписом 2001 року, близько 300 тис. за оцінюванням на 2012 рік), у Туреччині (від 150 тис. до 1 млн[10]), Узбекистані (близько 150 тис.), Румунії (20 тис., 2011), Болгарії (бл. 1 тис., 2011), Польщі (бл. 1 тис.)[11]. За даними місцевих кримськотатарських організацій, кримськотатарська діаспора в Туреччині налічує сотні тисяч осіб, однак точні дані її чисельності відсутні, оскільки в Туреччині не публікуються дані про етнічний склад населення країни[4]. Загальна кількість жителів, чиї предки в різний час іммігрували до країни з Криму, оцінюється в Туреччині 4-6 мільйонами, але більшість цих людей вже асимілювалися і вважають себе не кримськими татарами, а турками з кримським корінням (або зовсім не пам'ятають свого коріння)[12].

Переважна більшість кримських татар — мусульмани-суніти ханафітського мазхабу.

Назва

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Татари (значення).
  • Кримські татари (крим. qırımtatarlar) — історична кримськотатарська[13] та сучасна наукова назва; використовується переважною більшістю кримських татар.
  • Кримці (крим. qırımlılar[a] [дослівний переклад — кримські], рос. крымцы) — друга кримськотатарська історична та сучасна самоназва[7]; історична московська та українська назва[15][16][17][18].
  • Кримчаки[19] — історична українська назва.
  • Татари — архаїчна назва та сучасна просторічна назва.

Етнонім «кримські татари»

Словосполучення «кримські татари» викликає запитання про зв'язок із татарами — чи не є кримські татари субетнічною групою волзьких татар, а кримськотатарська мова — діалектом татарської. Назва «кримські татари» використовувалася в Російській імперії та закріпилася в російській і українській мовах замість історичних «кримці» і «кримчаки» відповідно, коли майже всі тюркомовні народи іменувалися «татарами»[20]: карачаївці (гірські татари), азербайджанці (закавказькі, або азербайджанські татари), кумики (дагестанські татари), хакаси (абаканські татари) тощо.

Татари та кримські татари

Типи кримських татар

Татари і кримські татари — це два різні народи з пов'язаною історією та різною культурою, процес формування яких відбувався по-різному, незалежно один від іншого, у складі різних держав. Так, формування казанських татар відбувалося в Казанському ханстві, основну роль, як вважається в сучасній науці, у їх формуванні відіграли булгари, а також волзькі кипчаки з деяким впливом фіно-угорських народів. Разом з тим формування кримських татар відбувалося в складі Кримського ханства. Важливу роль в формуванні кримських татар зіграли половці, які використовували як самоназву етнонім «татари», а свою мову називали «татар тілі» (тобто татарська)[21], та складали основне населення Криму як до ординського панування, так і на момент відокремлення Кримського ханства. Вплив на формування кримських татар мали хозари, печеніги, а також греки та генуезці (італійці) (їх вплив найбільш помітний на побережанах — ялибойлу, які належать до понтійського расового типу), кримські готи (чий вплив найбільш помітно на гірно-передгірних кримських татарах — татах)[22][23]. Мова кримських татар також разюче відрізняється від мови казанських татар: мова кримців належить до половецько-кипчацької підгрупи, тоді як мова казанців належить до волзько-кипчацької[24][25][26].

Етногенез

Кримські татари сформувалися як народ у Криму і є нащадками різноманітних народів, що жили в Криму у різні історичні епохи. Основу антропологічного типу становлять представники європеоїдної раси, у ногаїв присутні монголоїдні домішки[27].

Кримські татари склалися шляхом змішування різних тюркомовних кочових народів степового Криму та Причорномор'я — західні половці, печеніги, хозари, булгари, середньовічні ногаї (звідси самоназва степового субетносу кримських татар) з жителями гірської і передгірної частини півострова — алани, греки, кримські готи, скіфи, таври, італійці та інші[28][29][30]. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ проходила протягом століть. Єднальними началами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія[17][29][31][32][33].

Найважливіша роль у формуванні кримськотатарського народу належить західним кипчакам, відомим в українській історіографії під ім'ям половців. Саме вони стали консолідаційним етносом, в який вливалися всі інші народи, що населяли Крим з давніх часів. Кипчаки з XI—XII століття стали заселяти приволзькі, приазовські і причорноморські степи (які відтоді аж до XVIII століття іменувалися Дешт і Кипчак — «кипчацький (половецький) степ»). З другої половини XI століття вони почали активно просуватись в Крим. Значна частина половців сховалася в горах Криму, рятуючись після поразки об'єднаних половецько-руських військ від монголів та наступного розгрому половецьких протодержавних утворень у північному Причорномор'ї[34][35][36]. Половецька мова вважається безпосереднім предком сучасної мови кримських татар з можливим впливом інших мов, таких як мова кримських готів[37][38][39][40].

До кінця XV століття були створені основні передумови, що призвели до формування самостійного кримськотатарського етносу: в Криму встановилося політичне панування Кримського ханства, тюркські мови (половецько-кипчацька на території ханства) стали домінантними, а іслам набув статусу державної релігії на всій території півострова. У результаті переважання набутої назви «татари» половецького населення Криму, ісламської релігії та тюркської мови почалися процеси консолідації строкатого етнічного конгломерату півострова, які призвели до появи кримськотатарського народу[29]. Протягом декількох століть на основі половецької мови з помітним огузьким впливом склалася кримськотатарська мова[17][41][42].

Згідно з іншою теорією, кримські татари ведуть своє походження від хвиль древніх народів: скіфів, греків, готів, італійців та вірмен[43]. Коли Крим став частиною Золотої Орди, вони змішалися з населенням, яке оселилося у Східній Європі, включаючи Крим, з VII століття: тюрко-татари[en], «монголо-татари» (серед цих племен, наприклад, кият[ru][44]) та інші тюркські народи (хозари, печеніги, половці, кипчаки)[45].

Питання про статус корінного народу Криму

Кримські татари офіційно визнані корінним народом у складі України[9][46]. Європейський Союз[47] і міжнародні групи корінних народів також визнають кримських татар корінним народом Криму[48]. Сучасний російський уряд вважає кримських татар «національною меншиною», а не корінним народом Криму[49][50].

Масове поширення тези про «татар-прибульців» в пропаганді почалося тільки після депортації кримських татар, коли радянському керівництву було потрібно виправдати геноцид кримськотатарського народу — його насильницьке виселення в Середню Азію та на Урал. До цього навіть в офіційних радянських енциклопедіях визнавалося, що кримські татари, разом з караїмами, — корінний народ Криму[51][52].

Український історик Сергій Громенко зазначає, що для того, щоб вважатися корінним, народу потрібно лише сформуватися на даній території і не мати іншої батьківщини за її межами (наприклад, у гагаузів є державне утворення на їх батьківщині — Гагаузія), тоді як час початку етногенезу не відіграє ніякої ролі. Це стосується кримських татар, оскільки їх етногенез проходив саме на території Криму[53]. Це додатково підтверджується генетичним дослідженням кримських татар, згідно з яким етногенез кримців відбувався саме на півострові і вони генетично склалися з декількох шарів. Результати геномних досліджень вказують на збереження в генофонді кримських татар як початкового компонента протягом понад 2,5 тисячі років, так і пізнього в північних степових районах Криму[54][55][56]. Генофонд кримських татар відрізняється широким спектром і відсутністю домінантної гаплогрупи. З частотою від 5 % зустрічаються такі гаплогрупи: R1a1a-M198 (32 %[57]), R1b-M343, J2-M172, G2a3b1-P303, E1b1b1-M351; на їх частку сумарно припадає 67 % генетичного різноманіття кримських татар. Близько третини генофонду представлено більш рідкісними гаплогрупами (від 1 % до 5 %): C-M130, Q-M242, L-M11, O3-M122, I1-M253, N1-LL22g, G2a3-M406 та інші[58].

Відома помилка, як вказує Сергій Громенко, — вважати греків корінним народом Криму. Насправді «греків» в Криму було три хвилі. Перша — це елліни давнини. Вони сформувалися в середземноморському регіоні і заснували свої колонії в Криму, починаючи приблизно з 600 року до нашої ери. Після Великого переселення народів чистих стародавніх греків у Криму не залишилося. Друга хвиля — це середньовічні ромеї, візантійці, які так само сформувалися не в Криму та ані мовою, ані вірою не були схожі на еллінів. Після османського завоювання південного узбережжя Криму 1475 року вони або прийняли іслам, влившись з часом в кримськотатарський етнос, або продовжували жити ізольованими християнськими громадами, поки в 1778 році не були виселені Суворовим до азовського регіону, ставши маріупольськими греками. Третя хвиля грецьких переселенців — це біженці з Османської імперії початку XIX століття, сучасні греки, що сформували Балаклавський батальйон. Втім, 1944 року під час проведення етніної чистки Криму вони, як і кримськи татари, були виселені з Криму. Нинішні греки Криму — це саме спадкоємці репатріантів третьої хвилі[53].

Субетноси

1. Кримськотатарська дівчина з Капсихору (побережанка)
2. Кримськотатарські степовики-ногаї

У складі кримськотатарського народу виділяють три етнографічні групи. Перша сформувалася на південному березі Криму, друга — в гірсько-передгірській частині півострова і третя — в кримському степу.

Ногаї

Це нащадки кочових племен, що входили до складу Золотої Орди. Для ногаїв рідною колискою стали степи. У їх зовнішності можна відмітити європеоїдні риси з елементами монголоїдності, які демонструють минулу часткову належність до монголоїдної раси.

Ногаї сформувались та жили до депортації в степовій частині Криму (крим. Çöllü Qırım) на північ від умовної лінії Миколаївка — Спат — Феодосія. Основну роль в етногенезі цієї групи відіграли західні кипчаки (половці) та східні кипчаки. У расовому відношенні ногаї — європеоїди з елементами монголоїдності (~10 %)[22]. Діалект степовиків входить до кипчацько-ногайської групи.

Тати (горяни)

Тати (не плутати з однойменним кавказьким народом) жили в горах (крим. dağlar) і передгір'ях або середній смузі (крим. orta yolaq), тобто на північ від ялибойлу і на південь від степовиків. Етногенез татів — дуже складний і не до кінця вивчений процес. У формуванні цього субетносу взяли участь практично всі народи і племена, що коли-небудь жили в Криму, але основну культурно-мовну роль зіграли половці. Діалект татів належить до половецько-кипчацької групи[ru].

Ялибойлу

Докладніше: Південнобережці

Південнобережці або ялибойлу (крим. yalı boylu — «побережани», від yalı — берег, boy — довжина, протяжність, -lı — суфікс, що творить від назви місцевості назву людини, що живе на ній) — уродженці південного узбережжя Криму. В етногенезі цієї групи основну роль зіграли нетюркські народи Криму: греки, кримські готи і черкеси, а в жителів східної частини Південного узбережжя є також кров італійців (генуезців). У жителів багатьох сіл Південного узбережжя аж до депортації зберігалися елементи християнських обрядів, успадковані ними від грецьких предків. Більшість ялибойлу прийняли іслам як релігію досить пізно порівняно з двома іншими субетносами: османський перепис населення 1542 року свідчить, що більшу частину населення південного берегу на той момент становили християни[59]. Діалект побережан найбільш далекий від двох інших діалектів кримськотатарської мови і єдиний не входить до кипчацької (половецької) групи мов, а до огузьких мов.

Історія

Кримське ханство

Докладніше: Кримське ханство
Мавзолей (дюрбе) Джаніке в Криму, Кирк Ор.

Остаточно процес формування народу завершився в період Кримського ханства. На початку XIII століття Крим, більша частина населення якого вже складалася з тюрків —половців, увійшов до складу Золотої Орди, проте монголи ніколи не осідали в Криму, як не осідали в завойованих руських князівствах. Кримські татари в основному прийняли іслам в XIV столітті, і після цього Крим став одним з центрів ісламської цивілізації в Східній Європі. Панування Золотої Орди було в цілому обтяжливе для народів, що населяли Крим, тому вже с початку XV століття в Криму з'явилися тенденції до сепаратизму. Фактичну незалежність Криму від Золотої Орди можна відраховувати з початку правління на півострові Джаніке, дочки хана Золотої Орди Тохтамиша і дружини засновника Ногайської Орди Едігея. Під час свого правління вона всіляко підтримувала Хаджі I Ґерая у боротьбі за Кримський престол зі спадкоємцями Тохтамиша — Саїд Ахмадом та Кічі-Мухаммедом — аж до своєї смерті в 1437 році. Після смерті Джаніке положення Хаджи Ґерая в Криму ослабло, і він був змушений виїхати з Криму до Литви[60].

У 1441 році посольство від представників кількох найсильніших родів Криму, включаючи золотоординські клани Ширин і Барин і Куманський клан — Кипчак, вирушило в Велике князівство Литовське, щоб запросити Хаджі Ґерая правити в Криму. Він став засновником династії Ґіреїв, що правила до анексії Кримського ханства Росією в 1783 році[61]. Під час правління Менґлі I Ґерая, сина Хаджі, військо Великої Орди, яка тоді ще існувала, вторглося в Крим з півночі, кримський хан виграв генеральну битву, наздогнавши військо ординського хана біля Тахт-Лії, Орда припинила своє існування, і кримський хан став наступником цієї держави[61][62]. Відтоді Кримське ханство стало однією з найсильніших держав Східної Європи аж до початку XVIII століття[63]. Вважається, що ханство офіційно стало васалом від Османської імперії з великою автономією після 1580[64], звертаючи увагу на те, що оскільки Кримське ханство — мусульманська сунітська держава, кримські хани були змушені визнати халіфа — спадкоємця пророка Мухаммеда і голову всіх мусульман-сунітів, ким оголосили себе султани Османської імперії після завоювання Каїра[65], як верховний правитель. Водночас ногайські орди, не маючи власного хана, були васалами кримського. Московія, своєю чергою, виплачувала щорічну данину кримському хану до укладення Константинопольского договору 1700 року[66][67][68].

Ханський палац в Бахчисараї.

1711 року, коли Петро I вирушив у похід з усім своїм військоми (80 000 осіб), щоб отримати вихід до Чорного моря, його оточило військ кримського хана Девлет II Ґерая, й він опинився у безвихідному становищі. І тільки зрада османського візира Балтаджи Мехмет-паши дозволила Петру вийти з оточення кримських татар[69]. Як повідомляє історик з роду Ґераїв Халім Ґерай, Девлет II Ґерай спробував оскаржити таке рішення візира[70], відповідь останнього була така: «Ви знайте свої татарські справи. Справи Блискучої Порти довірені мені. Ви не маєте права втручатися в них»[71]. Наступного дня в турецький табір прибув Карл XII, накинувся на візира з гнівними докорами і звинуваченнями в продажності. Шведський король переконував Мехмед-пашу дати йому 30 тисяч солдатів і клявся, що до вечора призведе Петра з мотузкою на шиї[72][73][74], але Прутський мир було укладено, і через 10 років Росія оголосила себе імперією. 1735 року кримський хан Каплан I Ґерай був викликаний турецьким султаном Ахмедом III в Персію. Розуміючи, що Росія зможе скористатися відсутністю військ у Криму, Каплан Ґерай написав султану подумати двічі, але султан був наполегливим. Як і очікував Каплан-Гірей, 1735 року російська армія, очолювана Мініхом, вторглася в Крим, спустошила півострів, вбила мирних жителів і зруйнувала всі міста, зайняв столицю, Бахчисарай, і спалив Ханський палац разом з усіма архівами і документами, а потім покинула Крим через епідемії, що почалася в ньому. Через рік те ж саме зробив інший російський генерал — Петро Ласі[61][75]. Відтоді Кримське ханство так і не змогло відновитися, почався його повільний занепад. Російсько-турецька війна 1768—1774 років призвела до поразки османів, і згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договіром, підписаним після війни, Крим визнавався повністю незалежним та ні Росія, ні Туреччина не мали права втручатися в справи ханства. Після періоду політичних хвилювань у Криму Російська імперія порушила договір і анексувала Кримське ханство в 1783 році.

Кримське ханство часто брало участь у конфліктах на боці тієї чи іншої держави або саме було стороною військового конфлікту. У таких випадках кримськотатарська армія брала участь у походах на чолі з ханом. Одним з відомих є похід 1571 року, який закінчився взяттям Москви, при цьому сам Іван IV Грозний втік з міста і не з'явився після підпалу передмістя Москви, тому було вирішено спалити і всю Москву, хоча вважається можливим, що вогонь сам перекинувся з посадів на інші дерев'яні будівлі Москви, тим більше що в самому Кремлі розташовувалася ставка кримського хана, а біля нього — посольство[76][77][78]. Причиною цього походу було оголошення Іваном IV себе царем, захоплення Москвою Казані і Астрахані, а також набіг московитів під керівництвом Данила Адашева на Крим. При цьому були і так звані набіги, які здійснювалися з ініціативи окремих мурз і часто закінчувалися захопленням бранців. Російський історик В. Д. Смірнов пише, що «справедливість вимагає не забувати взаємності образ»: набіги (плюндрування) козаків на Кримське ханство нічим не поступалися набігам (чапулам) кримських татар і ногаїв[79]. Рабство в Криму, судячи з основної маси кримських джерел, практично повністю зникло вже в XVII столітті[80], тоді як в Росії кріпосне право існувало до 1861 року, і більшість населення були кріпаками. Необхідно також враховувати, що на історичну науку про кримських татар сильно вплинули російські історики, які переписали історію Кримського ханства для виправдання анексії Криму в 1783 році, і особливо потім радянські історики, що спотворили історію Криму для виправдання геноциду кримських татар в 1944 році[81][82][83][84].

Доба Кримського Ханства — це період розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Класик кримськотатарської поезії тієї доби — Ашик Умер. Серед інших поетів особливо відомі Махмуд Киримли та хан Гази II Ґерай. Головна з архітектурних пам'яток того часу, що збереглися — ханський палац у столиці середньовічного Криму — Бахчисараї.

Кримськотатарська ескадра Російської імперії

Російська імперія

Докладніше: Русифікація Криму
Покинуті будинки в Карасубазарі

Гноблення з боку російської адміністрації та експропріації землі у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримських татар до Османської Імперії. Саме їхні нащадки зараз складають кримськотатарську діаспору у Туреччині, Болгарії та Румунії.

Дві головні хвилі еміграції припали на 1790-ті та 1850-ті роки. Це стало причиною занепаду сільського господарства і практично повного знелюднення степової частини Криму. Саме в цей час Крим залишила більша частина кримськотатарської еліти. Поруч із цим ішла колонізація Криму за рахунок залучення російським урядом переселенців з теренів метрополії. Все це призвело до того, що з мільйона кримських татар, що жили в Криму на момент анексії його Росією, наприкінці XIX століття залишилося менш як 200 тис., що становило близько чверті всього кримського населення.

Загалом з 1783 року до початку XX століття Крим залишило щонайменше 800 тисяч кримських татар.

Кримськотатарське коріння було присутнє у Василя Кочубея та Віктора Кочубея.

Кримськотатарське відродження

Кримськотатарське відродження пов'язане з ім'ям видатного діяча культури Ісмаїла Гаспринського (1851—1914). Він доклав великих зусиль, спрямованих на відродження та виживання кримського народу. Він фактично створив нову літературну кримськотатарську мову. І. Гаспринський почав видавати першу кримськотатарську газету «Терджиман» («Перекладач»), яка незабаром стала відомою далеко за межами Криму, розробив нову методику шкільної освіти, завдяки чому сформувалася нова генерація кримськотатарської інтелігенції.

Громадянська війна

Прапор кримських татар, прийнятий 1917 року

Дуже важкі наслідки для кримських татар мала Громадянська війна в Росії. 1917 року, після Лютневої революції, був скликаний перший Курултай (з'їзд) кримськотатарського народу, що проголосив курс на створення незалежної багатонаціональної Кримської демократичної республіки. Гаслом голови першого Курултаю, національного лідера, якого найбільше шанують кримські татари, Номана Челебіджіхана були слова: «Крим — для всіх кримчан». Номана Челебіджіхана більшовики розстріляли 23 лютого 1918 року, а інтереси кримських татар протягом війни не турбували ані «білих», ані «червоних». Згодом в Криму була встановлена радянська влада.

Радянська влада

1921 року було створено Кримську АРСР у складі РРФСР. Державними мовами цієї республіки визнавалася російська та кримськотатарська, корінними народами — кримські татари та караїми, а її керівництво складалося переважно з кримським татар. З вини радянської влади, яка вивозила хліб з Криму в інші регіони країни, під час голоду на Поволжі 1921—1922 років щонайменше 76 000 кримських татар померли від голоду[85], що стало катастрофою для невеликого народу. 1928 року відбулася перша хвиля репресій проти кримськотатарської інтелигенції, зокрема, голова Кримської АРСР Велі Ібраїмов був страчений по сфабрикованій справі. У 1938 році розпочалася друга хвиля репресій проти кримськотатарської інтелігенції, під час якої було вбито багато кримськотатарських письменників, учених, поетів, політиків, викладачів (Асан Сабрі Айвазов, Усеїн Боданінський, Сеїтджеліл Хаттатов, Ілляс Тархан, Бекір Чобанзаде та багато інших)[86][87][88][89].

Депортація

Докладніше: Депортація кримських татар та Кримськотатарський правозахисний рух
Один із символів депортації: тамга з залізничних рейок
Кримськотатарська хата в Алушті, Василь Кричевський, 1923

1941 року Крим опинився під владою нацистів, які розв'язали терор проти мирного населення, а 1944 став роком головної трагедії у кримській історії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець). У злочині було задіяно 32 000 енкаведистів. Загалом депортували 193 865 кримських татар, зокрема 151 136 — до Узбецької РСР, 8 597 — до Марійської АРСР, 4 286 — до Казахської РСР, решта — до різних областей Російської РФСР.

З травня до листопаду, за даними НКВС, 10 105 кримських татар померли від голоду в Узбецькій РСР (7 % депортованих до УзРСР). Ще близько 30 000 (20 % вигнанців), за даними НКВС, померли протягом наступних півтора року; за інформацією кримськотатарських активістів — 46 % депортованих за перші роки вигнання.

Верховна Рада України своєю постановою від 12 листопада 2015 року визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу[90].

Повернення

На відміну від інших народів, депортованих 1944 року і повернених на батьківщину після XX з'їзду КПРС 1956 року кримським татарам було заборонено переїздити до Криму до 1989 року. З 1960-х років у місцях, де жили депортовані кримські татари в Узбецькій РСР, зародився та почав набирати силу національний рух за право повернення народу до Криму. Активну боротьбу за право повернення кримських татар вели Мустафа Джемілєв, Юрій Османов, Петро Григоренко та багато інших.

Масове повернення почалося 1989 року, і станом на 2013 рік у Криму жило близько 270 тис. кримських татар, що становило 13 % від загального населення. Найголовнішими проблемами кримських татар були масове безробіття (рівень якого серед кримських татар набагато вищий, ніж середній рівень по Криму), проблеми з землею та розвитком інфраструктури, відбудованої з часу репатріації, кримськотатарських селищ.

Населення Криму Поч. 18 ст. 1760—1770 1795 1816 1835 1850 1858 1864 1897 1917 1920 1926 1934 1937 1939 1959 1979 1989 2001
Загалом, тис. 467 454,7 156,4 212,6 279,4 343,5 331,3 198,7 546,7 749,8 718,9 713,8 832 996,8 1 123,8 1 201,5 2 135,9 2 430,5 2 024,056
Кримські татари, % 95,1 92,6 87,6 85,9 83,5 77,8 73 50,3 35,6 28,7 26 25,1 23,8 20,7 19,4 - 0,7 1,6 12,1
Росіяни, % - - 4,3 4,8 4,4 6,6 12,6 28,5 33,1 41,2 44,1 42,2 44 47,7 49,6 71,4 68,4 67,1 58,3
Українці, % - - 1,3 3,7 3,1 7 4 - 11,8 8,6 7,4 10,9 10,9 12,9 13,7 22,3 25,6 25,8 24,3

Кримські татари в Україні після розпаду СРСР (1991—2013)

У 1991 році було скликано другий Курултай і створено систему національного самоврядування кримських татар. Кожні п'ять років проходять вибори нового Курултаю (національного парламенту), в яких бере участь усе доросле кримськотатарське населення. Курултай формує виконавчий орган — Меджліс кримськотатарського народу (щось на кшталт національного уряду). Протягом усього часу існування головою Меджлісу був Мустафа Джемілєв. З листопада 2013 року головою Меджлісу є Рефат Чубаров. Тоді ж було затверджено нову структуру Меджлісу, згідно з якою введено 5 посад заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу. Їх посіли: Айдер Аджимамбетов, Наріман Джелялов, Аслан Омєр Киримли, Заур Смірнов, Ахтем Чийгоз.

Кримські татари послідовно виступали за територіальну цілісність України на противагу проросійському сепаратистському рухові в Криму. Незважаючи на це, у березні 2014 року Росія анексувала Крим, а кримськотатарським лідерам М. Джемільову та Р. Чубарову заборонила в'їзд до Криму. Кримські татари заявляють про невизнання російської окупації Криму[91][92].

Утиски кримських татар з боку російської влади після анексії Криму 2014 року

Докладніше: Переслідування кримських татар російською окупаційною владою у Криму

3 березня — викрадено кримського татарина Решата Аметова, а 15 березня знайдено його закатоване тіло.

8 березня — підпал готелю, який належить кримським татарам.

17 березня — викрали громадського активіста Валіда Абу Юсуфа (етнічного росіянина Сергія Селенцова, що прийняв іслам), якого 31 березня було «виставлено» з окупованого Криму.

20 березня — викрадено кримського татарина Нурі Сулейманова.

31 березня — побито 16-річного підлітка, котрий говорив телефоном кримськотатарською мовою.

9 квітня — сплюндровано пам'ятний камінь кримському балетмейстеру Акиму Джемілєву.

21 квітня — напад мілітаризованих російських організацій на будівлю Меджлісу, щоб зняти український прапор.

26 квітня — «в. о. прокурора Криму» Наталія Поклонська винесла офіційне попередження члену Меджлісу кримськотатарського народу Різе Шевкієву через вивішування прапора України на будівлі Меджлісу.

22 квітня — кримськотатарській редакції ДТРК «Крим» в усній формі наказали «не показувати» лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва і низку членів Меджлісу.

2 травня — представники російських служб не допустили Мустафу Джемілєва до Криму.

3 травня — Мустафі Джемілєву заборонено повернутись до Криму.

4 травня — в. о. прокурора Криму Поклонська зачитала Рефату Чубарову попередження про недопущення «екстремістської діяльності».

6 травня — російські мілітаристські бойовики побили члена Меджлісу Абдурамана Егіза.

13 травня — кримські суди прийняли на розгляд 55 справ стосовно 49 кримських татар, котрі брали участь у подіях 3 травня, коли Мустафі Джемілєву було відмовлено у в'їзді до Криму. 14 травня. У Стокгольмі 2015 на конкусі Євробачення перемогла Джамала українка з кримськотатарським походженням з піснею яка присвячена депортації у 1944.

16 травня — ФСБ провело обшук у керівника відділу зовнішніх зв'язків Меджлісу Алі Хамзіна.

16 травня — владою РФ заборонено проводити мирні зібрання до 6 червня, за 2 дні до 18 травня — пам'ятної дати для кримських татар.

13 червня — у м. Сімферополі у споруджувану мечеть «Чукурча-джамі» кинуто три пляшки із запалювальною сумішшю.

11 червня — заборона проведення мирних зібрань, у відповідь на подання Меджлісом повідомлення про наміри провести захід в парку Треньова.

24 червня — ФСБ провела обшук в будівлі медресе.

4 липня — окупаційна влада Криму винесла рішення про заборону Рефату Чубарову в'їжджати на територію Криму.

5 липня — окупанти не пропустили Рефата Чубарова, котрий повертався із засідання Меджлісу в Херсонській області, через адміністративний кордон Автономної Республіки Крим.

22 липня — у кримськотатарському кафе «Мусафір» люди в масках влаштували обшук.

24 липня — головний редактор газети «Авдет» Шевкет Кайбуллаєв був викликаний на бесіду у ФСБ.

5 серпня — повідомлення про заборону літератури кримськотатарською мовою.

19 серпня — кримським татарам заборонено проводити жалобний мітинг на честь Загальноєвропейського дня пам'яті жертв сталінізму та нацизму[93].

Вересень — виселення Меджлісу з будівлі Меджлісу.

Навчання кримськотатарською мовою

2012—2013 навчального року в середніх загальноосвітніх школах Криму (без учнів шкіл-інтернатів та спеціальних класів, організованих при загальноосвітніх школах) освіту кримськотатарською мовою отримували 3,11 % учнів[94].

За даними окупаційної російської влади, 2014—2015 року кримськотатарською навчались 4 740 школярів. З них 2 814 учнів навчалися в 15 школах з кримськотатарською мовою навчання, 1 926 — у класах з кримськотатарською мовою навчання, що функціонують в 62 школах Криму[95].

Станом на початок 2015—2016 навчального року, за даними Міністерства освіти, науки і молоді Автономної Республіки Крим, в загальноосвітніх установах кримськотатарською мовою навчалося 5 083 особи (2,76 % учнів). У республіці продовжує діяти 15 загальноосвітніх установ з кримськотатарською мовою навчання; всього ж по республіці навчання кримськотатарською мовою організовано в 53 загальноосвітніх закладах 17 муніципальних районів і міських округів[96].

Після окупації Росією в Криму є практика відкриття в школах з кримськотатарською мовою навчання перших класів з навчанням російською, а також адміністративного тиску на батьків з метою переконати їх переводити дітей після здобуття початкової освіти в класи з російською мовою навчання. Вказується на недостатню кількість місць в дошкільних освітніх установах з вихованням кримськотатарською мовою[97].

Мова

Докладніше: Кримськотатарська мова та Кримськотатарська мова в Україні
Частка населення, що назвало рідною мовою кримськотатарську за переписом 2001 р.
Частка населення у сільрадах і містах Криму, що вказало кримськотатарську мову рідною за переписом 2001 р.

Татарська та кримськотатарська мови хоч і є спорідненими через належність до тюркської мовної групи, але не є найближчими родичами. Найближчими до кримськотатарської мови є карачаєво-балкарська, кумицька та ногайська з кипчацьких мов та турецька й азербайджанська з огузьких.

Рідна мова кримських татар за переписом 2001 року[98]
все населення міське населення сільське населення
кримськотатарська 92,0 % 89,1 % 93,5 %
російська 6,1 % 8,5 % 4,9 %
українська 0,1 % 0,1 % 0,1 %
інша 1,7 % 2,3 % 1,4 %

Рідна мова кримських татар у районах та містах обласного підпорядкування АРК:

кримськотатарська російська інша
Сімферополь 91,0 % 8,6 % 0,4 %
Алушта 93,0 % 6,4 % 0,6 %
Армянськ 81,3 % 14,2 % 4,5 %
Джанкой 86,4 % 13,1 % 0,5 %
Євпаторія 91,9 % 7,8 % 0,3 %
Керч 76,8 % 22,8 % 0,4 %
Красноперекопськ 85,3 % 12,8 % 1,9 %
Саки 90,4 % 8,8 % 0,8 %
Судак 97,9 % 1,8 % 0,3 %
Феодосія 89,8 % 9,9 % 0,3 %
Ялта 82,2 % 16,5 % 1,3 %
Бахчисарайський район 93,3 % 5,1 % 1,6 %
Білогірський район 97,6 % 1,9 % 0,5 %
Джанкойський район 92,9 % 6,6 % 0,5 %
Кіровський район 92,8 % 4,7 % 2,5 %
Красногвардійський район 91,6 % 6,8 % 1,6 %
Красноперекопський район 89,1 % 6,2 % 4,7 %
Ленінський район 94,9 % 4,9 % 0,2 %
Нижньогірський район 93,6 % 5,8 % 0,6 %
Первомайський район 91,4 % 6,4 % 2,2 %
Роздольненський район 93,1 % 6,4 % 0,5 %
Сакський район 92,8 % 6,6 % 0,6 %
Сімферопольський район 95,4 % 3,8 % 0,8 %
Совєтський район 94,4 % 3,5 % 2,1 %
Чорноморський район 92,8 % 6,3 % 0,9 %
АР Крим 93,0 % 5,9 % 1,1 %

За переписом 2001 року, серед кримських татар України зазначили вільне володіння мовами:[99][100]

Населені пункти Криму, у яких кримськотатарську мову назвали рідною понад 50 % населення.[101]

Населений пункт Район % Кримськотатарськомовних
с. Трипрудне Сімферопольський район 91,7
с. Дивне Бахчисарайський район 86,2
с. Тимофіївка Джанкойський район 85,1
с. Ключове Кіровський район 81,7
с. Фонтани Сімферопольський район 81,7
с. Вікторівка Бахчисарайський район 81,4
с. Маківське Кіровський район 78,2
с. Сари-баш Первомайський район 77,9
с. Севастянівка Бахчисарайський район 76,6
с. Розливи Нижньогірський район 75,2
с. Живописне Сімферопольський район 75,0
с-ще Громовка Сакський район 71,4
с. Родники Білогірський район 70,7
с. Річне Совєтський район 66,7
с. Вишневе Білогірський район 65,8
с. Ганнівка Білогірський район 65,0
с. Новеньке Бахчисарайський район 64,6
с. Андрусове Сімферопольський район 64,4
с. Ходжа Сала Бахчисарайський район 64,4
с. Ленське Чорноморський район 64,3
с. Долинне Кіровський район 63,5
с. Білокам'яне Бахчисарайський район 63,0
с. Пробудження Джанкойський район 61,8
с. Дачне Бахчисарайський район 61,5
с. Дружне Сімферопольський район 61,0
с. Дмитрівка Первомайський район 60,5
с. Костянтинівка Джанкойський район 60,1
с. Червоне Роздольненський район 60,0
с. Новофедорівка Джанкойський район 59,1
с. Шаумян Сакський район 58,9
с. Дворіччя Нижньогірський район 58,6
с. Опитне Білогірський район 58,6
с. Ульянівка Білогірський район 58,5
с. Вершинне Сакський район 58,3
с. Красна Долина Красногвардійський район 58,3
с. Ярке Сакський район 58,1
с. Заливне Нижньогірський район 57,8
с. Синьокам'янка Білогірський район 57,3
с-ще Видне Красногвардійський район 56,1
с. Верхня Кутузовка Алушта (міськрада) 55,8
с. Трактове Красногвардійський район 55,1
с. Нижня Голубинка Бахчисарайський район 55,0
с. Тополі Бахчисарайський район 54,0
с. Яковлівка Білогірський район 53,7
с. Маркове Совєтський район 53,4
с. Теплівка Сімферопольський район 53,2
с. Надеждине Красноперекопський район 52,7
с. Лібкнехтівка Ленінський район 52,5
с. Руське Білогірський район 52,0
с. Армійське Джанкойський район 51,9
с. Українка Сімферопольський район 51,9
с. Новомикільське Красногвардійський район 51,6
с. Молочне Красногвардійський район 51,3
с. Ніжинське Нижньогірський район 50,8
с. Богатир Бахчисарайський район 50,5
с. Корольове Ленінський район 50,4
с. Дозорне Білогірський район 50,3
с. Багата Ущелина Бахчисарайський район 50,0

Діалекти

Діалект середньої смуги (orta yolaq, також іноді гірський, татський) - найпоширеніший діалект, ним розмовляють ті, хто до депортації 1944 року мешкав у гірській та передгірній частині Криму. Є проміжним між двома іншими та має як огузькі, так і кипчацькі риси. Саме на ньому базується літературна кримськотатарська мова.

Південнобережний (yalı boylu). Діалект колишніх мешканців південного узбережжя Криму належить до огузької підгрупи і є дуже близьким до турецької мови. Цей діалект містить велику кількість грецьких та італійських запозичень через те, що багато з кримських татар південного узбережжя є нащадками тюркізованих та ісламізованих греків і генуезців. Також, через вплив османів в цьому регіоні.

Степовий (çol, до депортації також казали “ногайський”, наразі це не коректне визначення, оскільки ногайці це окремий народ, чия мова мала лише незначний і опосередкований влив на етногенез і мову кримських татар). Діалект кримських татар-степовиків належить до кипчацько-половецької підгрупи тюркських мов. Найближчі до нього мови — карачаєво-балкарська, кумицька та ногайська.

Розселення

Прапор кримських татар Румунії

Кримські татари живуть переважно в Україні (близько 235—280 тис., в основному у Криму, також частина кримських татар проживає у Херсонській, Київській та Львівській областях), прилеглих регіонах Росії (2,4 тис., в основному в Краснодарському краї), а також в Туреччині, Румунії (24 тис., в основному в повіті Констанца), Узбекистані (90 тис.[102], оцінки від 10 тис. до 150 тис.), Болгарії (3 тис.), Казахстані (близько 1.5 тис.). У Туреччині проживає 5-6 млн людей, чиї предки в різний час (з кінця XVIII до початку XX століття) переселилися в цю країну з Криму. Це дає привід кримськотатарським громадським організаціям Туреччини стверджувати, що в країні живе кілька мільйонів кримських татар.[103] Більша частина нащадків кримськотатарських іммігрантів в Туреччині асимілювалася і вважає себе турками. Фактична кількість кримських татар у Туреччині невідома, оскільки дані про етнічний склад населення країни в Туреччині не публікуються.

Також діаспора кримських татар існує в Канаді та США.

Динаміка чисельності кримських татар в Україні за даними переписів (для 1897, 1926, 1939 рр. дані по Криму)
1897 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001
міські поселення 38 738 59 696 1 331 1 150 15 632 84 116
сільські поселення 140 356 159 183 2 223 5 486 31 175 164 077
всього 189 821 179 094 218 879 193 3 554 6 636 46 807 248 193

Перепис 2014

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису 2014 року; в дужках наведена сумарна частка тих, хто дав відповідь на питання про національність «кримський татарин» і просто «татарин»

Перепис населення в окупованій Автономній Республіці Крим проводився з 14 до 25 жовтня 2014 року. Оголошення попередніх підсумків перепису здійснено в грудні 2014 року. Перепис є першою подібною подією на території Автономної Республіки Крим і Севастопольської міськради після їх анексії РФ. Оскільки перепис населення є одним з етапів перехідного періоду, метою його є уточнення соціально-демографічних змін на півострові, що відбулися з моменту проведення останнього перепису населення. Бюджет перепису склав 387 млн руб. Гроші були виділені з федерального бюджету Російської Федерації. За міжпереписний період 2001—2014 років населення Автономної Республіки Крим скоротилося на 135 тисяч осіб або на 6,7 %. Населення Севастопольської міськради, навпаки, збільшилося на 18 тисяч осіб або на 4,8 %.

Міжпереписна динаміка національного складу:

осіб,
1989 		Частка від тих,
що вказали свою
національність
 % 1989 		осіб,
2001 		Частка від тих,
що вказали свою
національність
 % 2001 		осіб,
2014 		Частка від тих,
що вказали свою
національність
 % 2014 		осіб,

2021

Частка від тих,
що вказали свою
національність
 % 2021
росіяни 1 629 542 67,05 1 450 394 60,67 1 492 078 67,90 1 706 662 76,44
українці 625 919 25,75 576 647 24,12 344 515 15,68 171 160 7,67
кримські татари 38 365 1,58 245 291 10,26 232 340 10,57 253 570 11,36
татари 10 762 0,44 13 602   0,57 44 996   2,05 30 952 1,39
білоруси 50 054 2,06 35 157   1,47 21 694   0,99 10 599 0,47
вірмени 2 794 0,11 10 088   0,42 11 030   0,50 9 016 0,40
інші 73 059 3,01 70 030   2,93 50 911   2,32 50 712 2,27
вказали 2 430 495 100,00 2 390 319 100,00 2 197 564 100,00 2 232 671 100,00
не вказали 0 10 890 203 645 249 779
Всього: 2 430 495 2 401 209 2 284 769 2 482 450

Перепис 2001

Розселення кримських татар по Україні, 2001 рік
Регіон Чисельність Частка Розселення
Автономна Республіка Крим 243 433 ‒ 250 000[104]  12,0 % ‒ 12,4 % переважно передгірні та степові райони АРК
Херсонська область 2 072 ‒ 6 000[104]  0,2 % ‒ 0,5 % Генічеський, Новотроїцький райони
Севастополь (міськрада) 1 858 ‒ 3 500[104]  0,5 % ‒ 0,9 % села на півночі та сході Севастопольської міськради
Запорізька область 570 ‒ 3 000[104]  0,1 % ‒ 0,2 % Токмацький, Мелітопольський райони
інші регіони 260 ‒ 1 000[104]
Всього 248 193 ‒ 264 000[104] 0,5 % — 0,55 %

Урбанізація кримських татар за переписом 2001 р.

Населення Кількість
міського 84 116 33,9 %
сільського 164 077 66,1 %
Всього 248 193 100,0 %
Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису 2001 року

Розселення кримських татар в Автономній Республіці Крим за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року.[105]

  • міськради обласного підпорядкування ‒ 54,5 тис. ‒ 22,4 %
  • райони ‒ 188,5 тис. ‒ 77,6 %
населення, 2001 кримських татар %
Білогірський район 66 458 19 425 29,2 %
Кіровський район 58 016 14 816 25,5 %
Сімферопольський район 149 253 33 161 22,2 %
Совєтський район 37 576 8 344 22,2 %
Джанкойський район 82 328 17 744 21,6 %
Первомайський район 40 376 8 693 21,5 %
Бахчисарайський район 92 542 19 695 21,3 %
Сакський район 80 964 14 137 17,5 %
Красноперекопський район 31 843 5 477 17,2 %
Нижньогірський район 56 976 9 136 16,0 %
Красногвардійський район 93 782 15 619 16,7 %
Ленінський район 69 629 10 784 15,5 %
Роздольненський район 37 185 4 961 13,3 %
Чорноморський район 34 112 4 321 12,7 %
Судацька міська рада 29 448 5 131 17,4 %
Джанкойська міська рада 42 861 3 469 8,1 %
Сімферопольська міська рада 358 108 25 209 7,0 %
Євпаторійська міська рада 117 565 8 140 6,9 %
Алуштинська міська рада 52 215 3 081 5,9 %
Сакська міська рада 28522 1 646 5,8 %
Феодосійська міська рада 108 788 5 055 4,6 %
Армянська міська рада 26 876 949 3,5 %
Красноперекопська міська рада 30 902  928 3,0 %
Керченська міська рада 158 165 1 635 1,0 %
Ялтинська міська рада 139 584 1 877 1,3 %
АР Крим 2 033 736 243 433 12,0 %
Севастопольська міська рада 379 492 1 858 0,5 %
Весь Крим 2 413 228 245 291 10,2 %

Перепис 1989

Розселення кримських татар в Українській РСР станом на 1989 р.

регіон всього міста села
Кримська область 38 365 8 980 29 385
Херсонська область 5 716 4 681 1 035
Запорізька область 1 566 1 132 434
інші регіони 1160 839 321
УРСР 46 807 15 632 31 175

Перепис 1939

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису населення 1939 року

Кількість татар у Кримській АРСР за переписом 1939 року ‒ 218 879 осіб, зокрема у містах ‒ 59 696 (27,3 % загальної чисельності), у селах ‒ 159 183 (72,7 %). На кримських татар припадало 19,4 % населення півострова, зокрема 10,2 % міського населення та 29,4 % сільського.[106]

Розселення кримських татар за даними перепису 1939 р.[107]

населення, 1939 кримських татар %
Сімферополь 142 634 17 392 12,2 %
Євпаторія 47 030 6 170 13,1 %
Керч 104 443 5 310 5,1 %
Севастопольська міськрада 111 938 4 753 4,2 %
Феодосія 45 032 3 364 7,5 %
Ялтинська міськрада 36 653 2 625 7,2 %
Ак-Мечетський район 15 941 5 027 31,5 %
Ак-Шейхський район 14 725 4 646 31,6 %
Алуштинський район 25 996 16 414 63,1 %
Балаклавський район 23 400 12 880 55,0 %
Бахчисарайський район 46 888 26 119 55,7 %
Біюк-Онлайрський район 18 542 3 061 16,5 %
Джанкойський район 46 626 4 299 9,2 %
Зуйський район 16 324 3 032 18,6 %
Ічкинський район 20 748 3 213 15,5 %
Карасубазарський район 33 034 13 911 42,1 %
Кіровський район 21 321 2 952 13,8 %
Колайський район 16 767 1 799 10,7 %
Красноперекопський район 23 529 1 585 6,7 %
Куйбишевський район 17 759 15 900 89,5 %
Ларіндорфський район 14 341 1 673 11,7 %
Ленінський район 23 656 7 624 32,2 %
Сакський район 27 800 3 108 11,2 %
Сейтлерський район 24 984 3 878 15,5 %
Старо-Кримський район 20 643 3 262 15,8 %
Судацький район 20 081 14 124 70,3 %
Тельманський район 23 535 1 897 8,1 %
Фрайдорфський район 14 366 3 333 23,2 %
Ялтинський район 46 693 13 777 29,5 %
Кримська АРСР 1 126 429 218 879 19,4 %

Перепис 1926

Кількість татар у Кримській АРСР за переписом 1926 року ‒ 179 094 осіб, зокрема у містах ‒ 38 738 (21,6 % загальної чисельності), у селах ‒ 140 356 (78,4 %). На кримських татар припадало 25,3 % населення півострова, зокрема 11,9 % міського населення та 36,8 % сільського.[108]

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису населення 1926 року

Розселення кримських татар у Криму в 1926 р.[109]

населення, 1926 кримських татар %
Сімферополь 88 310 11 126 12,6 %
Алупка 2 968 884 29,8 %
Алушта 4 759 1 819 38,2 %
Армянськ 2 670 565 21,2 %
Балаклава 2 324 16 0,7 %
Бахчисарай 9 544 6 884 72,1 %
Брянський завод 1 127 5 0,4 %
Гурзуф 2 791 1 393 49,9 %
Джанкой 8 310 322 3,9 %
Євпаторія 23 574 4 757 20,2 %
Карасубазар 7 635 2 570 33,7 %
Керч 34 563 1 297 3,8 %
Саки 2 452 112 4,6 %
Севастополь 74 551 1 205 1,6 %
Сімеїз 592 25 4,2 %
Старий Крим 4 738 266 5,6 %
Судак 1 893 417 22,0 %
Феодосія 28 652 1 933 6,7 %
Ялта 28 811 3 141 10,9 %
Бахчисарайський район 37 419 29 143 77,9 %
Джанкойський район 56 647 8 055 14,2 %
Євпаторійський район 46 844 15 317 32,7 %
Карасубазарський район 25 932 12 151 46,9 %
Керченський район 39 456 10 269 26,0 %
Севастопольський район 19 711 11 804 59,9 %
Сімферопольський район 66 968 12 586 18,8 %
Судацький район 13 898 12 479 89,8 %
Феодосійський район 51 767 8 504 16,4 %
Ялтинський район 24 817 20 048 80,8 %
Кримська АРСР 713 823 179 094 25,1 %

Перепис 1897

Розселення татарськомовного населення за переписом населення 1897 року

населення, 1897[110] кримських татар %
Кримські повіти Таврійської губернії 445 439 189 821 42,6 %
Ялтинський повіт 73 260 43 256 59,0 %
Сімферопольський повіт 141 717 62 876 44,4 %
Євпаторійський повіт 63 211 26 992 42,7 %
Феодосійський повіт 115 858 44 431 38,3 %
Перекопський повіт 51 393 12 266 23,9 %
Керч-Єнікальське градоначальництво 43 698 2 563 5,9 %
Севастопольське градоначальництво 57 455 1 910 3,3 %
Весь Крим 546 592 194 294 35,5 %

Етикет

Докладніше: Етикет кримських татар

Житло

Кримськотатарський будинок (Алупка, 1856).

Згідно з «Подорожніми записками» російського академіка Василя Зуєва, у 2-й половині XVIII століття кримські татари жили у хатах-мазанках, які виготовляли з дерева, цегли, дерну і глини. Дах покривали черепицею або дерном. З каменю будували переважно лише палацові та храмові будівлі. Житло мало поділ на чоловічу й жіночу (гарем) частини[111].

Одяг

Кримські татари і мулла (1862).
Продавці овочів. XX ст.
Докладніше: Кримськотатарський національний костюм

У 2-й половині XVIII століття чоловіки й жінки носили однакове вбрання. Поверх сорочки вони одягали каптан з вузькими рукавами, який застібали до шиї. Нижній одяг — широкі шаровари; на ногах сап'яні жовті шкарпетки і туфлі. Улітку надворі носили ватники зеленого кольору, а взимку — хутрові шуби. Молоді татари, особливо в містах, часто одягали черкеський стрій, який вважався модним[111].

Чоловіки голили голови, на які одягали червоні суконні тюбетейки, а поверх них — високу круглу або чотирикутну шапку з нешироким овечим окіллям. Жінки заплітали волосся у дві коси, які завивали біля голови; дівчата заплітали багато дрібних кіс, які звисали на спині. Коли жінки чи дівчата виходили з двору, вони ховали своє обличчя за кісеями[111].

Культура кримських татар

Література

Докладніше: Кримськотатарська література

Кримськотатарська література починає свою історії з часів Золотої орди, набуває розквіту у період Кримського ханства і відроджується наприкінці XIX ст.

Музика

Основу традиційної музичної спадщини кримських татар становили давні фольклорні традиції сімейно-обрядових, календарно-обрядових, трудових та ігрових пісень; традиції музично-поетичних переказів та легенд; ісламські музично-культурні традиції — езан, дуа, книжкове читання; музично-інструментальне виконання; сольний спів, започаткований на монодії, яка передавала специфіку кримськотатарської музики[112] Кримськотатарські народні пісні відрізняються від пісень інших культур та народів своєю ліричністю, теплотою та м'якістю[113].

Серед народних пісень в кримськотатарській культурі розрізняють «Джир-йир» і «тюркю». «Джир-йир» називають пісні кримських татар степових районів, переважно вони нескладні за змістом. «Тюркю» — пісні жителів південного узбережжя та передгірних районів. Вони складні за формою, орнаментацією та розспівами. Хорові пісні у кримських татар трапляються вкрай рідко — зазвичай вони пов'язані з весільними обрядами і виконуються одноголосно. Як приклад можна навести такі пісні, як «Аи, дагълар» («Аі, гори»), «Яр-яр». Такі хорові пісні, як «Къарасувнынъ дёрт кошеси»" («Чотири кута Карасубазара»), «Сен ойнасанъ яраша» («Ти красиво танцюєш») виконуються під танці.

Танці

Найпопулярнішими танцями наразі є «Хайтарма», «Хоран», «Агир ава ве Хайтарма», «Явлук аваси», «Тим-тим», «Емір-Джелял» та чоловічий танець «Чобан аваси». Наприклад, на весіллі гості завжди виконують танець «Хоран». Наречений та наречена стають у центр кола, утворюючи навколо себе хоровод з танцюючих дівчат та хлопців. Цей танець своїм малюнком відображає сонце, в той час як танцівники, тримаючись за плечі, рухаються по колу. Центр кола символізує центр Всесвіту. Раніше, як зазначають етнографи, цей танець виконувався під музичний супровід ліричного характеру: «У кизиловому лісі» або «Варирач».[114]

  • Кримська татарка танцює «Хайтарму» на Міжнародному фестивалі вуличних театрів у Кракові
    Кримська татарка танцює «Хайтарму» на Міжнародному фестивалі вуличних театрів у Кракові
  • Кримська татарка танцює «Хайтарму» на Міжнародному фестивалі вуличних театрів у Кракові
    Кримська татарка танцює «Хайтарму» на Міжнародному фестивалі вуличних театрів у Кракові

Релігія

Більшість кримських татар сповідують Іслам сунітської гілки. В Україні діє Духовне управління мусульман Криму.

У місті Київ за проєктом Фонду національного добробуту Криму планується побудувати комплекс, котрий буде громадським, культурним, соціальним, освітнім та духовним центром кримських татар та мусульман України в цілому. Буде збудовано школу для дітей з Криму та України. Планується навчати мінімум 200 учнів, 50 з котрих буде пансіонного типу. Мечеть розрахована на 5000 осіб.[115]

Кримськотатарська архітектура

Електоральна ретроспектива

Результати виборів у ДВК, що враховували населені пункти з перевагою кримськотатарської мови як рідну мову (на основі даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року):

Примітка: якщо ДВК мало декілька населених пунктів, то врахування певного ДВК залежало від сумарної кількості носіїв певних мов у всіх вказаних населених пунктах.

Проаналізувавши електоральну ретроспективу Криму за часів Незалежності України, можна дійти висновку, що в цьому регіоні лише кримськотатарські мовці (в переважній більшості) мали проукраїнські або проєвропейські політичні погляди. [116]

Відомі кримські татари

Див. також: Список кримськотатарських митців

Видатні вчені

  1. Рефат Аппазов
  2. Юрій Османов
  3. Агатангел Кримський
  4. Алі Алієв

Актори, режисери, журналісти

  1. Ахтем Сеітаблаєв
  2. Наріман Алієв
  3. Акім Галімов

Співаки

  1. Айсель Балич[117][118][119]
  2. Баталова Ельзара Халітівна
  3. Білялов Февзі
  4. Джамала, переможиця 61-го конурсу Євробачення 2016
  5. Ділявер Сеттаров
  6. Ельзара Баталова
  7. Енвер Ізмайлов
  8. Мустафаєв Фемій Мансурович
  9. Османова Ленара
  10. Рефатов Мамут
  11. Рустем Меметов[119][120]
  12. Сабріє Ереджепова
  13. Сейтабла Меметов

Правителі Кримського ханства

  1. Джаніке-Ханум
  2. Хаджі I Ґерай
  3. Менґлі I Ґерай
  4. Саадет I Ґерай
  5. Сахіб I Ґерай
  6. Девлет I Ґерай
  7. Гази II Ґерай
  8. Іслям III Ґерай
  9. Кирим Ґерай

Політичні діячі

  1. Сулейман Сулькевич
  2. Номан Челебіджіхан
  3. Джафер Сейдамет Киример
  4. Ахмед Тевфік Окдай
  5. Аднан Мендерес
  6. Меліх Гьокчек
  7. Мустафа Джемілєв
  8. Рефат Чубаров
  9. Ахтем Чийгоз

Релігійні діячі

  1. Ісмаїл Гаспринський
  2. Айдер Рустемов
  3. Мурат Сулейманов

Діячі Другої світової війни

  1. Амет-Хан Султан
  2. Абдуль Тейфук
  3. Абдраїм Решидов
  4. Фетіслям Абілов
  5. Нурі Джелілов
  6. Ідріс Хайбулаєв
  7. Чалбаш Емір Усеїн
  8. Джафер Осман Топчі
  9. Джевдет Дерменджи
  10. Емір Люманов

Загиблі бійці російсько-української війни

  1. Ескендер Німетуллаєв[121]
  2. Ільгар Егамбердієв

Бізнесмени

  1. Мурат Улькер

Кінематограф

«Хайтарма» («Повернення») — перший кримськотатарський повноформатний художній фільм (знятий у 2012 році) і перша художня картина про депортацію кримських татар. Режисер фільму і виконавець головної ролі — Ахтем Сеітаблаєв[122].

У філателії

У 2015 році Укрпошта в серії «Кримські татари — корінний народ Криму — України» випустила 4 марки: «Дюрбе перших кримських ханів», «Майстер-мідник», «Кримськотатарський воїн», «Танок "Хайтарма"».

  • Марка Укрпошти «Дюрбе перших кримських ханів» (2015)
    Марка Укрпошти «Дюрбе перших кримських ханів» (2015)
  • Марка Укрпошти «Майстер-мідник» (2015)
    Марка Укрпошти «Майстер-мідник» (2015)
  • Марка Укрпошти «Кримськотатарський воїн» (2015)
    Марка Укрпошти «Кримськотатарський воїн» (2015)
  • Марка Укрпошти «Танок "Хайтарма"» (2015)
    Марка Укрпошти «Танок "Хайтарма"» (2015)


Див. також

Коментарі

  1. ↑ Буква q (къ) в кримськотатарській мові вимовляється як гортане к в українській мові[14]

Примітки

  1. ↑ а б Ольга Мусафирова. «Мустафа, сынок, прошу тебя — прекрати…». Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 2 червня 2019. // Новая газета
  2. ↑ а б Близько 500 тис. в країнах колишнього СРСР, Румунії та Болгарії, і від 100 тис. до кількох сотень тисяч в Туреччині. Статистика за національним складом населення в Туреччині не публікується, тому точні дані невідомі.
  3. ↑ а б В Турции проживают до 6 миллионов потомков крымских татар. Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 2 червня 2019.
  4. ↑ а б Офіційно в Конституції Туреччини затверджено, що все населення країни — турки, які складають єдину турецьку націю [Архівовано 2 грудня 2020 у Wayback Machine.].
  5. ↑ Henryk Jankowski. Crimean Tatars and Noghais in Turkey [Архівовано 16 березня 2002 у Wayback Machine.] // a slightly edited version of the paper with the same title that appeared in Türk Dilleri Arastirmalari [Studies on the Turkic Languages] 10 (2000): 113—131, distributed by Sanat Kitabevi, Ankara, Turkey. A Polish version of this paper was published in Rocznik Tatarów Polskich (Journal of Polish Tatars), vol. 6, 2000, 118—126.
  6. ↑ Кримці // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
  7. ↑ а б див. Озенбашли Енвера Мемет-оглу; також газета «Къырым»
  8. ↑ Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар [Архівовано 15 квітня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
  9. ↑ а б Прийнято Закон «Про корінні народи України» [Архівовано 1 липня 2021 у Wayback Machine.] // Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України. — 01.07.2021.
  10. ↑ Henryk Jankowski — Crimean Tatars and Noghais in Turkey. Архів оригіналу за 16 березня 2002. Процитовано 30 серпня 2013.
  11. ↑ Tatarzy - Mniejszości Narodowe i Etniczne - Portal Gov.pl. Mniejszości Narodowe i Etniczne (pl-PL) . Процитовано 23 травня 2024.
  12. ↑ Türkiyedeki Qırımtatar milliy areketiniñ seyri, Bahçesaray dergisi, Mayıs 2009. Архів оригіналу за 17 липня 2009. Процитовано 21 жовтня 2009.
  13. ↑ Див., наприклад, лист (1052 р.х. / 1642 р.) Джантімура-бея до Михайла Федоровича:
    Ліві лапки ...cümle Qırım tatarlarnı… cavlay cibermeske…
    Оригінальний текст (укр.)
    ... не відправляти походом ... всіх кримських татар ...
         		Праві лапки
  14. ↑ Сейран Усеинов. Крымскотатарский язык
  15. ↑ Тюркские народы Крыма. Караимы. Крымские татары. Крымчаки. / Отв. ред. С. Я. Козлов, Л. В. Чижова. — М.: Наука, 2003.
  16. ↑ Озенбашлы Энвер Мемет-оглу. Крымцы. Сборник работ по истории, этнографии и языку крымских татар. — Акмесджит: Доля, 1997.
  17. ↑ а б в Очерки истории и культуры крымских татар. / Под. ред. Э. Чубарова. — Симферополь, Крымучпедгиз, 2005.
  18. ↑ Мы — крымцы! / Составители Нури Абдулла, Иззет Изедин. — Симферополь, Крымучпедгиз, 2006. 520 с. На крымском и русском языках. ISBN 966-354-118-0
  19. ↑ Кримчаки // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  20. ↑ «Соколовський С. Ст.» «Татарська проблема» у всеросійській перепису населення [Архівовано 2 червня 2019 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Гаркавец, 2007, с. 69-70.
  22. ↑ а б Теребинская-Шенгер Н. В. Крымские татары: антропологический очерк. // Русский антропологический журнал. — Т. 17. — 1928. — Вып. 1—2.
  23. ↑ Возгрін Валерій Євгенійович: «Історія кримських татар»
  24. ↑ Сквозь века, Том 1, Академия, 1995. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 20 грудня 2019.
  25. ↑ Татарский язык [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.], БРЭ
  26. ↑ Крымскотатарский язык [Архівовано 13 жовтня 2019 у Wayback Machine.], БРЭ
  27. ↑ Куртієв Р. І., Туранли Ф. Ґ. Кримські татари [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  28. ↑ Про Кримських Татар. Крымскотатарский Ресурсный Центр (укр.). Процитовано 29 травня 2024.
  29. ↑ а б в В. Е. Возгрин. Исторические судьбы крымских татар.
  30. ↑ Этнология, издательство МГУ, 2007. Под ред. профессора В. В. Пименова, сторінка 588
  31. ↑ Allworth, Edward (1998). The Tatars of Crimea: Return to the Homeland : Studies and Documents (англ.). Duke University Press. с. 225—227. ISBN 9780822319948.
  32. ↑ Allworth, Edward (1988). Tatars of the Crimea: Their Struggle for Survival : Original Studies from North America, Unofficial and Official Documents from Czarist and Soviet Sources (англ.). Duke University Press. с. 55, 167—169. ISBN 9780822307587. Архів оригіналу за 31 March 2023. Процитовано 5 October 2019.
  33. ↑ Хайруддинов М. А. К вопросу об этногенезе крымских татар/М. А. Хайруддинов // Ученые записки Крымского государственного индустриально-педагогического института. Выпуск 2. -Симферополь, 2001.
  34. ↑ Williams, BG. The Crimean Tatars: The Diaspora Experience and the Forging of a Nation. Pgs 7–23. ISBN 90-04-12122-6
  35. ↑ William Zebina Ripley (1899). The Races of Europe: A Sociological Study (Lowell Institute Lectures). D. Appleton and Company. с. 420–. crimean tatar language.
  36. ↑ The Encyclopædia Britannica: The New Volumes, Constituting, in Combination with the Twenty-nine Volumes of the Eleventh Edition, the Twelfth Edition of that Work, and Also Supplying a New, Distinctive, and Independent Library of Reference Dealing with Events and Developments of the Period 1910 to 1921 Inclusive. Encyclopædia Britannica Company, Limited. 1911. с. 448–. Архів оригіналу за 19 березня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  37. ↑ István Vásáry (2005) Cumans and Tatars, Cambridge University Press.
  38. ↑ Stearns(1979:39–40).
  39. ↑ CUMAN. Christusrex.org. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 24 жовтня 2012.
  40. ↑ Stearns (1978). Sources for the Krimgotische. с. 37. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 12 лютого 2011.
  41. ↑ Севортян Э. В. Крымскотатарский язык. // Языки народов СССР. — Т. 2 (Тюркские языки). — М., 1966. — С. 234—259.
  42. ↑ Баскаков - К вопросу о классификации тюркских языков. www.philology.ru. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 16 лютого 2017.
  43. ↑ Brian Glyn Williams (2001). The Crimean Tatars: The Diaspora Experience and the Forging of a Nation. BRILL. с. 37. ISBN 90-04-12122-6. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021.
  44. ↑ Исхаков Д. М. Проблемы становления и трансформации татарской нации. — Мастер Лайн, 1997. — С. 246.
  45. ↑ Marc Weller; Stefan Wolff (2005). Autonomy, Self Governance and Conflict Resolution: Innovative approaches to Institutional Design in Divided Societies. Taylor & Francis. с. 81. ISBN 978-0-203-46191-4. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021.
  46. ↑ Рада визнала кримських татар корінним народом у складі України [Архівовано 28 листопада 2019 у Wayback Machine.]. Mirror Weekly. 20 March 2014
  47. ↑ EU Association Agreement with Ukraine // European Parliament resolution of 11 February 2021 on the implementation of the EU Association Agreement with Ukraine (2019/2202(INI)) [Архівовано 14 квітня 2021 у Wayback Machine.], сторінка 19, стаття 60 — 11 лютого 2021
    Ліві лапки ...which stems from the inalienable right of the indigenous Crimean Tatar people to self-determination... — що випливає з невід’ємного права корінного кримськотатарського народу на самовизначення Праві лапки
  48. ↑ Dahl, J. (2012). The Indigenous Space and Marginalized Peoples in the United Nations (англ.). Springer. с. 240—241. ISBN 978-1-137-28054-1. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021.
  49. ↑ Vanguri, Star (2016). Rhetorics of Names and Naming (англ.). Routledge. с. 132—133. ISBN 978-1-317-43604-1. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021.
  50. ↑ Uehling, Greta Lynn (2000). Having a Homeland: Recalling the Deportation, Exile, and Repatriation of Crimean Tatars (англ.). University of Michigan. с. 420—424. ISBN 978-0-599-98653-4. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021.
  51. ↑ Малая Советская энциклопедия // Крымская АССР. Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 25 травня 2020.
  52. ↑ Бикова, Т. Створення Кримської АСРР (1921 р.)
  53. ↑ а б Громенко, Сергій. Крымские татары не могут называть себя коренным народом? (російською) . LІКБЕЗ. Архів оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 26-05-2020.
  54. ↑ Агджоян А. Т., Схаляхо Р. А., Утевская О. М., Жабагин М. К., Тагирли Ш. Г., Дамба Л. Д., Атраментова Л. А., Балановский О. П. Генофонд крымских татар в сравнении с тюркоязычными народами Европы [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.], 2015
  55. ↑ Как мы изучали генофонд крымских татар | Генофонд РФ (рос.). xn--c1acc6aafa1c.xn--p1ai. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 15 лютого 2017.
  56. ↑ Стендовый доклад Аджогян (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2020. Процитовано 25 травня 2020.
  57. ↑ Этническая история крымских татар. www.turlocman.ru. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 19 січня 2016.
  58. ↑ Следы древних миграций в генофонде крымских и казанских татар: анализ полиморфизма y-хромосомы [Архівовано 26 квітня 2018 у Wayback Machine.] Агджоян А. Т., Утевкая О. М. и др. — Вестник УТГС 2013.
  59. ↑ Y. Öztürk, Osmanlı hakimiyetinde Kefe (1475—1600), Ankara, 2000
  60. ↑ Герцен, Могаричев Крепость драгоценностей. Кырк-Ор. Чуфут-кале. [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.], 1993, pages 58—64. — ISBN 5-7780-0216-5.
  61. ↑ а б в Гайворонський «Володарі двох материків», 2007
  62. ↑ Возгрін, 1992. ISBN 5-244-00641-X
  63. ↑ Halil İnalcik, 1942
  64. ↑ Велика російська енциклопедія: верховна влада належала хану-представнику династії Гіреїв, який був васалом тур. султана (офіційно закріплено в 1580-х рр., коли ім'я султана стало вимовлятися перед ім'ям хана під час п'ятничної молитви, що в мусульм. світі служило ознакою васалітету) [Архівовано 6 травня 2020 у Wayback Machine.]
  65. ↑ БРЭ: ОСМА́НЫ [Архівовано 11 грудня 2019 у Wayback Machine.]: После завоевания Каира Селим I объявил себя халифом — наследником пророка Мухаммеда и главой всех мусульман-суннитов. За время его царствования территория Османской империи удвоилась.
  66. ↑ ЕІУ: КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1700 [Архівовано 30 серпня 2020 у Wayback Machine.]: Договір складався з преамбули та 14 статей. Передбачав перемир'я на 30 років (преамбула, ст. 1). Рос. д-ва звільнялася від виплати щорічної данини («дачі») Кримському ханату (ст. 8), отримала право тримати в Осман. імперії постійного посла (ст. 13).
  67. ↑ Davies (2007), p. 187
  68. ↑ Torke (1997), p. 110
  69. ↑ Ahmad III, H. Bowen, The Encyclopaedia of Islam, Vol. I, ed. H.A.R. Gibb, J.H. Kramers, E. Levi-Provencal and J. Shacht, (E.J.Brill, 1986), 269.
  70. ↑ Девлет II Ґерай стверджував: «Такий сильний і нещадний ворог, як Москва, прийшовши на своїх ногах, потрапила в наші в руки. Це такий зручний випадок, коли, якщо ми того захочемо, зможемо захопити Росію від одного краю до іншого, так як я достовірно знаю, що всю силу російської армії становить це військо. Наше завдання зараз — потріпати російське військо так, щоб воно не змогло нікуди з цього місця зрушити, а нам дійти до Москви і довести справу до того, щоб російський цар став би призначатися нашим падишахом» (Халім-Гірей, 1822)
  71. ↑ Халім Гірей [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.], 1822 (рос.)
  72. ↑ Прутский поход Петра I: за двумя зайцами [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — BBC
  73. ↑ Прутский поход Петра I Великого 1711 год. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 18 травня 2020.
  74. ↑ İslâm Ansiklopedisi[en]: PRUT ANTLAŞMASI [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]//Osmanlılar ile Ruslar arasında Prut nehri kenarında 1123'te (1711) yapılan savaştan sonra imzalanan antlaşma.
  75. ↑ Tucker, Spencer C. (2010). A Global Chronology of Conflict: From the Ancient World to the Modern Middle East, Vol. II. ABC-CLIO
  76. ↑ Р. А Агеева, Русское географическое общество. Московский центр. Улицы Москвы: старые и новые названия: топонимический словарь-справочник. — М. : Издательский центр «Наука, техника, образование», 2003. — 335 с. — С. 144.
  77. ↑ Анатолий Владимирович Носарев, Татьяна Александровна Скрябина. Мосты Москвы. — М. : Вече, 2004. — 256 с. — С. 123—128.
  78. ↑ Зайцев Илья Владимирович Где останавливались крымские послы в Москве и московские послы при дворе крымского хана в XVI В. ? [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.]
  79. ↑ В. Д. Смірнов. Крымское ханство под верховенством Оттоманской порты [Архівовано 22 червня 2020 у Wayback Machine.], 13 сторінка в документі
  80. ↑ Возгрін, 2013, с. 437.
  81. ↑ Как переписывали историю Крыма (How the Crimean history was rewritten). Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 20 червня 2020.
  82. ↑ Serhiy Hromenko «Все было не так»: зачем Россия переписывает историю Крыма [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  83. ↑ Gulnara Bekirova: Крымскотатарская проблема в СССР: 1944—1991 [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  84. ↑ Gulnara Bekirova Crimea and the Crimean Tatars in XIX—XXth centuries [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.], 2005, page 95
  85. ↑ Zarubin: Без победителей: из истории Гражданской войны в Крыму [Архівовано 27 лютого 2022 у Wayback Machine.], 2008, p. 704
  86. ↑ Расстрел 17 апреля 1938 года [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.]. RFEL
  87. ↑ Zmerzly: Политические репрессии среди крымскотатарских преподавателей Крымского государственного университета им. Фрунзе [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]
  88. ↑ Abibullayeva Крымскотатарская интеллигенция — жертва политических репрессий 1920-ых — 1930-ых
  89. ↑ Hayali: Крымские татары в репрессивно-карательной политике в Крымской АССР [Архівовано 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
  90. ↑ Про визнання геноциду кримськотатарського народу | від 12.11.2015 № 792-VIII. zakon4.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
  91. ↑ Кримськотатарська діаспора Туреччини заявляє, що ніколи не визнає анексію Криму Росією. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 30 липня 2014.
  92. ↑ Мустафа Джемілєв: кримські татари не визнають окупацію. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 30 липня 2014.
  93. ↑ У Криму заборонили вшановувати жертв Гітлера і Сталіна. Архів оригіналу за 30 квітня 2018. Процитовано 30 квітня 2018.
  94. ↑ Державна служба статистики України. Головне управління статистики в Автономній Республіці Крим. Регіони Автономної Республіки Крим за 2012 рік. Сімферополь 2013
  95. ↑ В Крыму 4 740 школьников обучаются на крымскотатарском языке и почти 2 тыс. — на украинском. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 2 грудня 2017.
  96. ↑ На крымскотатарском и украинском языках в Крыму обучаются чуть более 3 % детей. [Архівовано 7 квітня 2017 у Wayback Machine.] Министерство образования, науки и молодежи Республики Крым.
  97. ↑ Эмир Достим. Тревога вместо надежды. Почему в школах крымскотатарского языка становится меньше [Архівовано 8 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Крым. Реалии, 01.09.2015
  98. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 липня 2013.
  99. ↑ Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 9 липня 2013.
  100. ↑ Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 9 липня 2013.
  101. ↑ Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2013.
  102. ↑ К вопросу о миграционном потенциале крымских татар и перспективах репатриации (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 грудня 2018. Процитовано 3 грудня 2018.
  103. ↑ BAHÇESARAY Dergisi » Blog Archive » TÜRKİYE’DEKİ QIRIM TATAR MİLLİY AREKETİNİÑ SEYRİ. 17 липня 2009. Архів оригіналу за 17 липня 2009. Процитовано 27 лютого 2017.
  104. ↑ а б в г д е з врахуванням кримських татар, що записалися просто татарами
  105. ↑ Кримстат. Перепись населения 2001 года. Языковой состав населения [Архівовано 28 серпня 2012 у Wayback Machine.]
  106. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 г. Распределение городского и сельского населения регионов РСФСР по национальности и полу. Крымская АССР. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 30 серпня 2013.
  107. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Крымская АССР. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 27 лютого 2014.
  108. ↑ Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам РСФСР. Крымская АССР. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 30 серпня 2013.
  109. ↑ Всесоюзная перепись населения 1926 года. — М.: Изд-е ЦСУ Союза ССР. 1929
  110. ↑ Населення Таврійської губернії за переписом 1897 р. Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 4 вересня 2011.
  111. ↑ а б в Василий Зуев. Выписка из путешественных записок Василья Зуева, касающихся до полуострова Крыма. 1782 г. Архів оригіналу за 24 червня 2015. Процитовано 17 червня 2015.
  112. ↑ Асанова Д. Свадебный обряд / Д. Асанова, З. Эмирусеинова // Очерки истории и культуры крымских татар. — Симферополь: Крымучпедгиз, 2005. — С. 139—142
  113. ↑ Очерки истории и культуры крымских татар /Под ред. Э. Чубарова. — Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2005. — 208 с.: ил., карты.
  114. ↑ Redaktor (14 липня 2020). Гордість нації: кримськотатарський народний танець. Культура. Голос Криму (укр.). Процитовано 23 травня 2024.
  115. ↑ ФНДК. qirim.ua. Процитовано 11 червня 2024.
  116. ↑ Instagram. www.instagram.com. Процитовано 2 жовтня 2023.
  117. ↑ Творческий вечер Айсель Балич. Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 20 лютого 2018.
  118. ↑ КРЫМ ВЕБ ТВ (28 травня 2013), [QWT] Айсель Балич - Къамышым, архів оригіналу за 4 травня 2019, процитовано 20 лютого 2018
  119. ↑ а б Crimean Tatars (1 грудня 2016), Güzel Qırım (Гузель Къырым) by Qaradeniz production, архів оригіналу за 29 червня 2017, процитовано 20 лютого 2018
  120. ↑ 70-летие Рустема Меметова. qtmm.org. Архів оригіналу за 24 березня 2014. Процитовано 20 лютого 2018.
  121. ↑ Старший солдат Ескендер Німетуллаєв загинув на Луганщині. Меморіал жертв війни (укр.). Процитовано 4 травня 2024.
  122. ↑ В Україні знімуть фільм про сталінські репресії проти кримських татар. Архів оригіналу за 19 травня 2013. Процитовано 24 червня 2013.

Література

  • Я. Р. Дашкевич. Кримські татари [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 379. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • Р. І. Куртієв, Ф. Ґ. Туранли. Кримські татари [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
  • Абдулаєва Г. Кримські татари: від етногенезу до державності / Гульнара Абдулаєва. — Київ : Гамазин, 2021. — 408 с. — ISBN 978-966-279-192-1
  • Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці : збірник документів (1998-2003) / упоряд. Ю. Білуха, О. Власенко ; передмова Е. Гафаров. – Київ : Абрис, 2004. – 247 с.
  • Історія Криму в запитаннях та відповідях / [О. Галенко та ін. ; відп. ред. В. Смолій ; упоряд. Г. Боряк] ; НАН України, Ін-т історії України. — Київ : Наук. думка, 2015. — 525, [1] с. : іл.
  • Історія Криму та кримськотатарського народу. Навчальний посібник / Бекірова Г., Іванець А., Тищенко Ю., Громенко С., Аблаєв Б. – К.: «Кримська родина»; «Майстер Книг», 2020. – 200 с. (Завантажити тут)
  • WS: А. Носов. Кримські татари (Антропологічні нариси) // Східний світ. — 1930. — № 1-2.; — 301—313.
  • Кримські татари як корінний народ : історія питання і сучасні реалії : посібник для тих, хто прагне з'ясувати / Наталя Беліцер. – Київ : ДП «Національне газетно-журнальне видавництво», 2017. – 119 с. : іл.
  • Кримськотатарська проблема : історія та сучасність : (до 60-річчя депортації) / Ю. Зінченко // Український історичний журнал. – 2004. – № 3. – С. 62-73.
  • Кримські татари : Іст. нарис / Ю.І. Зінченко ; Ін-т політ. і етнонац. досліджень НАН України. — Київ. : Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. — 203, [2] с.
  • Пів століття опору. Кримські татари від вигнання до повернення (1941—1991 роки): нарис політ. історії: [пер. з рос.] / Ґульнара Бекірова ; передм. М. Джемілєва ; післямова Р. Чубарова. — Київ: Критика, 2017. — 480, [1] с., XL с. іл. : портр. ; 23 см. — На авантитулі: Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т критики. — Парал. тит. арк. англ. — Текст укр., рос. — Бібліогр. в підрядк. прим. та в тексті. — Покажч. імен: с. 469—481. — ISBN 978-966-2789-01-0
  • Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму / Сергій Громенко // Чумацький шлях : науково-популярний журнал. – 2018. – № 2. – С. 9-12 : фото.
  • Кримськотатарське образотворче і декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст.(Генезис, еволюція, сучасний стан) / І. А. Заатов. - Сімф. : Доля, 2002. - 280 с.: іл. - Бібліогр.: с. 269-276. - ISBN 966-7980-86-3
  • Кримськотатарське декоративне мистецтво (XIX-XX ст.) : альбом / авт.-укл. Ф. Асанова ; фото А. Кадніков, В. Буличов ; авт. супров.тексту І. Заатов. - Сімф. : Сонат, 2001. - 120 с.: фото. - ISBN 966-7347-64-8
  • Деятели крымскотатарской культуры (1921—1944 гг.): Библиблиогр. словарь / Гл. ред. и сост. Д. П. Урсу; Республ. Крымскотатарская б-ка им. И. Гаспринского. — Симф.: Доля, 1999. — 240 с. — (Источник знаний; № 2).
  • Гаркавец А. Н. Codex Cumanicus: Половецкие молитвы, гимны и загадки XIII—XIV веков // Кыпчакское письменное наследие. — Алматы : КАСЕАН; Баур, 2007. — Т. II. — С. 63—120.
  • Садур Валиахмет. Тюрки, татары, мусульмане : [рос.] / И. З. Мухамеджанов. — М. : Марджани, 2012. — С. 250. — 400 с. — ISBN 978-5-903715-31-2.
  • В. Є. Возгрін. История крымских татар: очерки этнической истории коренного народа Крыма в четырёх томах // Крымский народ при османах. — 3. — Сімферополь : «Нестор—Історія», 2013. — Т. 1. — 872 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-90598-658-1.
  • Декоративно-прикладное искусство крымских татар XV - первой половины ХХ вв. (этапы развития, типология, стилистика, художественные особенности) : монография / Акчурина-Муфтиева Нурия Мунировна ; Респ. высш. учеб. заведение "Крым. инж.-пед. ун-т", Ин-т искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Рыльского НАН Украины. - Симф. : Симф. гор. тип., 2008. - 392, [60] с. : ил. - Библиогр.: с. 300-319. - 500 прим. - ISBN 978-966-174-004-3
  • Страницы истории Крымскотатарского довоенного театра и драматургии / С. Керимова. - Симф. : Доля, 2002. - 192 с. - ISBN 966-7980-84-7
  • 119. https://nspu.com.ua/novini/nobelivski-lavreati-bagato-slidiv-vede-do-kiieva/

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Кримські татари
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кримські татари
Відео
Європа
дійсні
колишні²
Азія
дійсні
колишні²
Африка
дійсні
колишні²
Америка
дійсні
колишні²
Океанія
дійсні
колишні²
¹ Колишні члени ОНН, які вийшли зі складу організації після того як були прийняті до ООН.
² Включно з країнами та народами, чиє членство було призупинене.
Основні теми
Переписи
населення
1666 (Лівобережна Україна) • 1897 (Російська імперія) • 1919 (Київ) • 1926 (УРСР) • 1939 (УРСР) • 1959 (УРСР) • 1970 (УРСР) • 1979 (УРСР) • 1989 (УРСР) • 2001 • 2023
Народи

Національний склад • Національні меншини • Етномовний склад • Сім етнографічних чудес

Азербайджанці • Албанці • Араби • Білоруси • Болгари (Бессарабія) • (Буджацькі татари) • В'єтнамці • Вірмени (Крим) • Гагаузи • Греки (Крим, Понтійці, Приазов'я) • Грузини • Дагестанці • Євреї (Галицькі, Кримчаки, Литваки) • Іспанці • Італійці (Крим) • Караїми • Китайці • Корейці • Кримські татари • Литовці • Молдовани • Німці (Бессарабія, Волинь, Крим) • Пакистанці • Поляки • Росіяни (Буковина, Закарпаття, Кіровоградщина) • Румуни (Буковина) • Серби • Словаки • Татари • Турки • Угорці • Узбеки • Українці (Русини) • Роми (Волохи, Закарпаття, Ловарі, Серви) • Чемериси • Чехи (Волинь) • Чеченці • Чуваші • Шведи
Населення
регіонів
Населення
міст
Державного значення
Обласні центри,
центр АР Крим
Інші великі міста
Мови
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль