Підкамінь

Селище Підкамінь
Герб Підкаменя Прапор Підкаменя
Вигляд на місто з монастиря
Вигляд на місто з монастиря
Вигляд на місто з монастиря
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район Золочівський
Громада Підкамінська селищна громада
Код КАТОТТГ: UA46040110010088160
Основні дані
Засновано
Перша згадка 1441
Статус із 1940 року
Площа 3,57 км²
Населення 2032 (01.01.2017)[1]
Густота 596 осіб/км²
Поштовий індекс 80670[2]
Телефонний код +380 3266[3]
Географічні координати 49°56′42″ пн. ш. 25°19′35″ сх. д.H G O
Відстань
Найближча залізнична станція: Броди
До станції: 25 км
До райцентру:
 - автошляхами: 25 км
До обл. центру:
 - залізницею: 93 км
 - автошляхами: 127 км
Селищна влада
Адреса 80670, Львівська обл., Золочівський р-н, селище Підкамінь, вул. Франка, 1
Голова селищної ради Бутинський Богдан Ярославович
Карта
Підкамінь. Карта розташування: Україна
Підкамінь
Підкамінь
Підкамінь. Карта розташування: Львівська область
Підкамінь
Підкамінь

Підкамінь у Вікісховищі

Підка́мінь — селище міського типу в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Через містечко проходить автошляхР39[4]. Відоме геологічною пам'яткою Ерозійний останець морських рифів Товтрів або Медоборів Сарматського віку в околицях с. Підкамінь.

Географія

Скелястий велетень

Розташоване на узгір'ї посеред височин Волино-Подільського пограниччя. Територія колишнього «Підкамінського ключа​» знаходилася в межах Вороняцького і Гологоро-Кременецького кряжів, які, простягаючись із заходу на схід, нагадують гірський хребет з висотами, що перевищують 400 м над рівнем моря. На південь від Підкаменя височить горбогірне пасмо Подільських Товтр, прозваних в народі Медоборами. Саме містечко розташоване безпосередньо на стику цих височин.

Через південну частину містечка проходить водорозділ між басейнами Дністра та Дніпра.

Завдяки географічному розташуванню, сприятливому для проживання людей клімату і багатому на воду, родючі ґрунти, рослинний і тваринний світ ландшафту, територія сучасної Підкамінеччини приваблювала до себе людність, починаючи із стародавніх часів.

Вулиці

В Підкамені налічується 26 вулиць[5].

  • Бічна Тарнавського Мирона
  • Володимира Великого
  • Данила Галицького
  • Грушевського Михайла
  • Зелена
  • Кобилянської Ольги
  • Криничка
  • Лесі Українки
  • Методія
  • Миру
  • Молодіжна
  • Нагірна
  • Незалежності
  • Пекарська
  • Підлісна
  • Полуботка Павла
  • Проєктна
  • Синька 1
  • Синька 2
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Стуса Василя
  • Тарнавського Мирона
  • Трактористів
  • Франка Івана
  • Шевченка Тараса

Населення

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 2276 осіб[6]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним[6]:

Мовний склад населення селище Підкамінь
Мова Кількість осіб Відсоток
українська 2254 99,04
російська 19 0,84
білоруська 1 0,04
молдовська 1 0,04
польська 1 0,04

Історія

Кам'яний хрест
Домініканський монастир, 1846
Підкамінь, до 1895 року
Церква-ротонда, осінь 2014

Понад п'ять з половиною століть налічує його писемна історія. Згідно з писемними джерелами, саме 1441 рік вважається першою згадкою про «місто під Каменем». За цей поважний вік не одна подія відбулася на цій благодатній місцевості, зробивши Підкамінь однією з найбільших перлин краю. А відомий він, насамперед, своїми історичними пам'ятками, на першому місці серед яких знаходиться Монастир походження дерева Хреста Господнього студитського уставу.

Монастир походження дерева Хреста Господнього

1471 року на королівщину Підкамінь в «тенуті» шляхтича Петра Цебровського з руського роду Цебровських «татарським способом» напали рідні брати Ян Сененський-Олеський з братами (сини львівського каштеляна Яна з Сенна і Олеська) разом з 60-ма своїми людьми із Золочева, Олеська[7].

Гнівош Ледуховський 1539 року запросив до міста суддів, які 22 жовтня винесли вирок у майновій справі стосовно сіл Накваша, Попівці. Представниками сторін були: підстароста крем. Ян Котовський, Якуб Дмуховський — від Гн. Ледуховського; Пйотр Підгорецький — від воєводини подільської Ядвіги Олеської, дружини Марціна[8].

Згідно з даними енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» 1569 року Підкаменю надано статус міста або ж міське право[9].

Раніше коло містечка знаходилися фільварок «Альбертівка», «гаївка» «Шумка».

Згідно з записами в «Актах ґродських і земських» за 1758 рік, місто мало назву Підкамінь Цетнерівський (від прізвища дідичів — Цетнер)[10].

XVIII—XIX століттями датуються відбитки печатки місцевої громади з гербом містечка (імовірно, давнішого походження): на блакитному тлі — срібна скеля з двома верхами (символічне відтворення назви містечка), над якою — Око Провидіння в золотому сяйві (алегорія домініканського монастиря).

У часи першої світової пожежею в монастирській бібліотеці у вересні 1915 року були знищені вогнем, зокрема, рукописи праць пріора монастиря Садока Баронча[11].

Часи ЗУНР, українсько-польських воєн 1918—1920 років

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу ЗУНР. В цей час у місті функціонував переповнений сирітський притулок (також діяли у Тернополі, Бродах, інших містах)[12].

Через район Підкаменя — Зборова — Озерної наступало польське військове угрупування (зокрема, дивізії полковника Владислава Сікорського, Єнджеєвского, частини генерала Юзефа Галлера) під час українсько-польської війни 1918—1919 років[13].

22 серпня 1919 року місто було звільнене від поляків під час Чортківської офензиви УГА вояками 10-ї Янівської бригади.

Влітку 1920 року під час радянсько-польської війни Підкамінь був зайнятий частинами Першої кінної армії С. Будьонного. Тоді був створений місцевий ревком, до складу якого увійшли В.  Артех, І. Паляниця, М. Шинкарчук, О. Черняхівський[9].

Польський період

За Польщі у Підкамені діяла політична партія радянофільського спрямування «СельРоб»[9].

Радянський період

У 19401941 та 19441959 роках був центром Підкамінського району. В селищі виходив часопис «Радянська нива» — друкований орган Підкамінського РК КПУ та районної Ради депутатів трудящих[9].

Період Відновлення Української Державності

З 24 серпня 1991 року — в складі України.

Пам'ятки

«Камінь»

Одним із свідків минулого є унікальна пам'ятка природи — скелястий велетень, розташований на високому узгір'ї на північно-східній околиці селища, прозваний в народі «Каменем». Звичайно, що 16-ти метровий кам'яний останець своєю величчю завжди привертав до себе увагу. В очах наших далеких предків він порівнювався з чимось духовним, надприродним. Знахідки у підніжжі Каменя фрагментів посуду висоцької культури ранньозалізного часу (XI—VII ст. до н. е.) та періоду Галицько-Волинської держави (XI—XIII століття), засвідчують використання його, у першому випадку, в ролі ідола, обереги місцевих жителів і землі від усього злого, а у другому — наскельного храму-фортеці. Можливо саме із цими часами пов'язується ніша, зроблена у формі стилізованого серця із західного боку Каменя. Там могли відбуватися язичницькі обряди давніх мешканців цієї території, приносилися жертви для умилостивлення богів.

На вершині кварцового пісковика чиясь рука видовбала 6 ям-могил глибиною 0,4 — 0,6 м. Численні пази і заглиблення, які утримували дерев'яні конструкції, нагадують систему забудови Карпатських фортець Тустань і Бубнище. Дослідження засвідчують, що у період Галицько-Волинського князівства на Камені була побудований церква оборонного характеру. І ніби за історичною спадковістю досі у західній околиці пам'ятки збереглися кам'яні хрести від цвинтаря другої половини XVII століття, який, ймовірно, залишився від церкви Спаса.

Можливо, із слов'янських часів походить й стародавня назва гори, де зараз височіє монастир — «Рожаниця». Завдяки історико-етнографічним дослідженням встановлено, що язичницькі божества Роду, Рожаниці у наших далеких предків ототожнювалися з процесом родючості і народження.

У глибині Рожаницької гори, на схід від Каменя, знаходяться дві печери із слідами людської діяльності. Дослідженнями співробітників Бродівського історико-краєзнавчого музею у 2001 році встановлено, що вони мали природне походження і в давнину могли використовуватися як печерні церкви або каплиці. Однак, на початку XVIII століття звідти почали видобувати камінь для спорудження монастирських оборонних укріплень, вирізаючи його за допомогою пил та відколюючи залізними і дерев'яними клинами.

Монастир студитів (УГКЦ)

Навпроти Каменя, на пагорбі, височить монастир «Походження Дерева Хреста Господнього». У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор «Успіння Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих».

Цвинтар

Інтер'єр монастирської каплиці (Цетнерів) цвинтаря Підкаменя, осінь 2014

Місцевий цвинтар розташований на південно-східній околиці села. У цвинтарній капличці поховано представників роду Цетнерів (за деякими даними — С. Баронч). Поруч з каплицею є поховання, зокрема, монахів-домініканців. Також неподалік знаходиться спільна могила поляків, що загинули у 1940-х роках.

Церква

1749 року в селі збудована церква святої Параскеви.

У 1900 році парохом церкви у Підкамені був о. Степан Концевич, а греко-католицька парафія налічувала 890 вірних. Наступного 1901 року парохом став о. Григорій Павлюк, можливо вже після смерті свого попередника, він опікувався 908 вірними. У 1902—1933 роках парохом у Підкамені був о. Михайло Ваврик, а греко-католицька парафія вже налічувала 985 вірних[14].

Наприкінці 1934 року сотрудником у Підкамені був призначений о. Андрій Іздрик, а з 1939 року о. Андрій став парохом місцевої церкви святої Параскеви. Отець Андрій Іздрик зорганізував церковний хор, був членом товариств «Просвіта» та «Сільський господар». У Підкамені чотири рази на рік відбувалися відпусти, які збирали до церкви Святої Параскеви духовенство та жителів навколишніх сіл. У травні 1943 року грамотою Митрополита Андрея Шептицького о. Андрій Іздрик був призначений місцедеканом Підкамінського деканату[15]. Однак часи були складними: отцю часто погрожували польські боївки, під час Служби Божої в селі Паликорови провідник польської боївки сказав парафіянам, «що ваш ксьондз згине з моєї руки». З огляду на це родина Іздриків 1944 року переїжджає до Олеська, де отець Андрій продовжив душпастирську роботу[16].

Галерея

Відомі люди

Народилися

  • Жаба Францішек — польський інженер, військовик АК.

Пов'язані з Підкаменем

Поховані

Могила Степана Альбуса

Дідичі

Антоній Цетнер

Див. також

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 28 грудня 2023. 
  3. Коди автоматичного міжміського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Архів оригіналу за 3 грудня 2007. Процитовано 27 грудня 2023. 
  4. Ділянка у Львівській області з численними вибоїнами, на відтинку до Залізців ледве 2—3 частини по 200—300 м без вибоїн станом восени 2014; в Тернопільській — без значних вибоїн, за винятком Мшанця
  5. Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 28 грудня 2023. 
  6. а б Підкамінська селищна громада, Золочівський район, Львівська область: смт Підкамінь. socialdata.org.ua. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 10 серпня 2023. 
  7. Bukowsk W. Sienieński (Oleski) Jan z Sienna i Oleska h. Dębno (zm. między 1510 a 1513) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 180. (пол.)
  8. Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu. — Lwów, 1879. — S. 6—7. (пол.)
  9. а б в г ІМСУ, 1968, с. 169.
  10. Akta grodzkie i ziemskie. — Lwów, 1928. — Т. XXIII. — S. 365. (лат.) (пол.)
  11. Knot A. Barącz Sadok Wincenty Fererjusz (1814—1892) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 290—292; Reprint. Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 291. — ISBN 8304034840. (пол.)
  12. Історія ЗУНР, 1995, с. 100.
  13. Історія ЗУНР, 1995, с. 203.
  14. Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1914. — Львовъ-Жовква: Накладомъ Архіепархіяльного Клира : Печатня оо. Василіянъ, 1914. — С. 291. (рос.), (русин.)
  15. Підкамінський деканат. sokaleparchy.org.ua. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 2 березня 2017. 
  16. Спис греко-католицького духовенства Львівської Архієпархії (стан з дня 1 січня 1944 р.). — Львів, 1944. — С. 26.
  17. Першопостаті Львівських лісів: Башта Віталій Антонович. lvivlis.com.ua. Архів оригіналу за 1 травня 2022. Процитовано 28 грудня 2023. 
  18. Мельничук Б. Гудима Петро Ярославович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 429. — ISBN 966-528-197-6.
  19. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa: Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 258. (пол.)

Джерела та література

Посилання

Зовнішні відеофайли
Чортів камінь — місто сили (2022)
Камінь (Чортів Камінь) в смт. Підкамінь Бродівського р-ну Львівської обл. (25.06.2017 р.)