Тацит
| Тацит | |
|---|---|
| лат. Publius Cornelius Tacitus | |
 | |
| Народився |
54[1] або не раніше 54 і не пізніше 56 Нарбонська Галлія, Стародавній Рим |
| Помер |
120[1][2][3] Римська імперія |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | історик, політик, військовослужбовець, поет, філософ, біограф, аналіст, правник, письменник |
| Вчителі | Квінтиліан |
| Знання мов | латина[4] |
| Жанр | історія |
| Magnum opus | Аннали (Тацит), Історія (Тацит), Германія, Агрікола (книга) і Діалог про ораторів |
| Посада | народний трибун, римський губернаторd, претор, консул і давньоримський сенатор[d] |
| У шлюбі з | Юлія Агріколаd[5] |
| |
Та́цит (лат. Tacitus; близько 56 — бл. 117) — римський історик, політичний, державний діяч Римської імперії. Консул-суффект 97 року. Автор трактатів «Аннали», «Германія». Повне ім'я — Публій (Гай) Корнелій Та́цит (лат. Publius (Gaius) Cornelius Tacitus).
Біографія
Тацит Публій (Гай) Корнелій відомий нам лише своїми працями, біографічних даних майже не збереглося.
Народився, ймовірно, в Нарбонській Галлії (в м. Інтерамні, нині м. Терні в Італії) у сім'ї прокуратора. Належав до нової знаті, що вийшла з провінцій, на яку спиралися імператори Флавії. Він починав свою кар'єру і прославився як оратор. Імператором Веспасіаном включений до сенатського стану. Обіймав ряд високих державних посад — претора, при імператорі Титі обійняв посаду квестора, консула в 97 році, проконсула провінції Азія у 112 — 113 роках. З 80-х років — член почесної жрецької колегії. Був одружений з дочкою полководця Юлія Агріколи.
Історик
Основні твори, що збереглися: «Агрікола» (97-98) — біографія типового представника нової служилої знаті, полководця і тестя Тацита; «Германія» (98) — нарис суспільного устрою, релігії та побуту германських племен; «Діалог про ораторів» (між 102—106); «Історія» (105—111) — висвітлює життя Риму та всієї імперії у 69-96 (з 14 книг дійшли до нас кн. 1-4 і поч. кн. 5-ї) та «Аннали» (над ними Тацит працював до самої смерті), присвячені історичним подіям 14-68 (працю не закінчено, збереглися кн. 1-4, 12-16, в уривках кн. 5, 6, 11). Центральна проблема творчості Тацита — оцінка імперії та її історичної ролі. В імперії Тацит вбачав необхідний етап історії Риму, неминучу форму економічної та військово-політичної організації держави, яка закономірно змінила республіку, що себе вичерпала. На трактуванні Тацитом історичних процесів, що відбувалися в імперії у 1 ст. н. е., позначилися криваві ексцеси, деспотичне свавілля кін. 90-х років під час правління Доміціана. У його зображенні імператори виступають не тільки як носії прогресу, але і як криваві тирани. Діалектичне розуміння прогресу та історії становить найціннішу рису Тацита як історика. У «Германії» Тацит згадує про народ венетів як сусідів германських племен у районі р. Вісла. На думку фахівців, ця згадка є запозиченням з «Природничої історії» Плінія Старшого і, можливо, інших творів. У працях Тацита також містяться цінні відомості про сарматів і Боспорську державу.
Політичні погляди
Тацит виділяє три основних типи державного устрою: монархію, аристократію, демократію. Жодній з них Тацит не віддає переваги, критикує всі три форми правління. Монархію критикує за те, що не існує надійних засобів для запобігання її переходу в тиранію, яку Тацит ненавидить, за що Пушкін назвав історика «бичем тиранів».[6] Скептично ставився до сучасного йому римського сенату, критикуючи сенаторів за те, що вони схиляються перед імператорами. Не високої думки Тацит і про римський народ, під яким розуміє перш за все населення Риму і про який пише, що «у нього немає інших державних турбот, крім турботи про хліб» («Історія», 4,38), або, що воно «звичайно чекає переворотів, але в той же час веде себе надто боягузливо» («Аннали», 15, 46).[7] Політичний ідеал Тацит бачить у найдавнішій римській республіці, коли в суспільстві, на його думку, панували справедливість, доброчесність, рівність громадян.
Примітки
- ↑ а б в (unspecified title) — вип. 49.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Любкер Ф. Tacitus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1337–1340.
- ↑ Историки Рима.- М.,1970, с.26
- ↑ Историки Рима.- М.,1970, с.27
Джерела
- Скржинська М. В. Тацит Корнелій [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // {ЕІУ|10|40}
- Кнабе Г. С.Корнелий Тацит: Время. Жизнь. Книги. — М.: Наука, 1981. — 208 с. [Архівовано 3 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Гревс И. М. Тацит. — Москва; Ленинград: АН СССР, 1946. — 249 с.
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993. [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Вержбицкий К. В. Политические взгляды Тацита // в кн. История: мир прошлого в современном освещении. — Спб., 2008. [Архівовано 3 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Таціт [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 27. — ISBN 966-7492-06-0.
- Таціт, Корнелій. Аннали. З часу відходу божественного Авґуста / К. Таціт; Пер. Кислюка О. І. — К: Український письменник, 2013. — 700 с. (переклад з латини О. І. Кислюка? link).
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тацит
- Тацит // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Тацит Корнелій // Україна і українці очима світу: бібліогр. покажч. / Міністерство культури України, НПБУ; упоряд.: О. І. Білик, К. М. Науменко; літ. ред. О. І. Бохан; наук. ред. В. О. Кононенко; — Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018. — С. 31–32. — 248 с.
- Публій Корнелій Тацит [Архівовано 30 жовтня 2007 у Wayback Machine.] // Who's Who
- Гарнага В. П. Творчість Корнелія Тацита у дослідженнях М. П. Драгоманова // Вісник Черкаського університету. — 2010. — Випуск 182. — С. 27 — 33.
| |||||||
| |||||||
