Транспорт Ватикану представлений автомобільним, залізничним і повітряним, але головний засіб переміщення територією країни-музею — піший. Площа країни дорівнює 0,4 км² (257-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна, полігональна, трохи витягнута в субширотному напрямку, анклав у центрі столиці Італії — місті Римі; максимальна дистанція з півночі на південь — 1,0 км, зі сходу на захід — 0,8 км[2][3]. Географічне і політичне положення Ватикану не дозволяє жодним чином контролювати жодних транспортних шляхів, навіть у межах міста, кордони країни, окрім площі Святого Петра, огорожені мурами[4].
Загальна довжина Ватиканської залізниці (лат.Ferrovia Vaticana) становить 852 метри, вона сполучає станцію біля Собору Святого Петра з основною залізницею Італії.
Через обмеженість власної території Ватикан не має власних аеропортів — для міжнародного сполучення використовуються найближчі аеропорти Риму — імені Леонардо да Вінчі (LIRF) у Фіумічіно та імені Джованні Баттисти Пастине (LIRA) у Чампіно. Заради швидкого повітряного сполучення і щоб не залежати від римських автомобільних корків, споруджено цивільний гелікоптерний майданчик з асфальтованим покриттям — Ватиканський геліпорт (лат.Portus Helicopteror). Геліпорт знаходиться на південному заході Ватикану на крайньому західному бастіоні Ватиканської стіни (лат.Bastione Paolo VI). Будівництво Ватиканського геліпорту було розпочато за наказом папи Павла VI, відкрито 1976 року. Для потреби Ватикану в кожному з аеропортів Риму знаходиться в постійній готовності один із літаків італійських військово-повітряних сил. Улітку Папа Римський добирається гвинтокрилом до своєї літньої резиденції в Кастель Гандольфо, що на Альбанському озері. Ватиканським геліпортом користуються також іноземні голови держав, що прибувають у Ватикан із офіційними візитами.
Атлас. 10-11 клас. Економічна і соціальна географія світу / упорядники : О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — ISBN 978-966-475-639-3.
Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу : Навчальний посібник. — видання 2-ге, доп., перероб. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 688 с. — ISBN 966-580-144-9.
Дахно І. І. Країни світу: Енциклопедичний довідник / І. І. Дахно, С. М. Тимофієв. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — (Бібліотека нового українця) — ISBN 978-966-8804-23-6.
Дахно І. І. Економічна географія зарубіжних країн : навчальний посібник. — К. : Центр учбової літератури, 2014. — 319 с. — ISBN 978-611-01-0682-5.
(рос.)Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
(рос.)Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
(рос.)Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
(рос.)Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.